Анатолій Вишневський

Якщо ви опинитесь на знімальному майданчику студії «Ілюзіон-філмз», вашу увагу неодмінно приверне солідний колоритний чоловік, що добре поставленим голосом дає розпорядження тому чи іншому працівникові знімальної групи. Люди невтаємничені в цьому випадку запитують: це і є найголовніший режисер?

Ні, Анатолій Володимирович Вишневський не режисер. Тобто режисер, але не постановник, а режисер-координатор - «права рука» продюсера «Ілюзіон філмз» Романа Балаяна. Об’єднавши в своїй особі художника (режисер) та виробника (продюсер), Балаян намагається унезалежнити долю фільмів від нестабільного нині державного фінансування. І тут на допомогу йому приходить Вишневський. Це він значною мірою розв’язує питання добору кадрів для знімальних груп, слідкує за строками виконання та стабільністю знімального процесу. Застати його на знімальному майданчику нелегко, адже він керує виробництвом відразу кількох фільмів і встигає бути одночасно всюди, де саме зараз потрібен, розв’язувати безліч дрібних і великих «кіношних» проблем.

Зараз Вишневського знають всі, або майже всі, і на кіностудії імені Олександра Довженка, і в шоу-бізнесі, і в багатьох міністерствах та організаціях, без допомоги яких в кіно не обійтись. Але були часи, коли Анатолій Володимирович, тоді ще просто Толя, 33 роки тому прийшов працювати на кіностудію. Ні, все почалось раніше: дитячий будинок, армія... Понад усе Толя любив кіно, сцену, змалку брав участь у художній самодіяльності. В армії він так добре показав себе, що за інших обставин міг би стати полководцем. Ще й досі проривається в ньому цей талант... на знімальному майданчику. Бачили б ви, як Анатолій Володимирович керував зніманням фільму «Розпад»! Тисячна масовка, військова техніка, сотні автобусів, худоба, що її женуть із «зони забруднення» і — знімання кількома камерами. Спочатку в мегафон, а потім і без нього (тільки заважає!) скеровував він людей і техніку в потрібному напрямку, привертав увагу операторів до ділянок, де концентруються, вирують маси, запитував Михайла Бєлікова про подальші переміщення і миттю їх організовував. Командирський голос, очі блищать натхненням... Тому не шкодує Вишневський, що не став генералом. Він став людиною на своєму місці.

Анатолій Володимирович працював у 27-ми картинах, не беручи до уваги короткометражні дипломні та дебютні картини студентів... Він співробітничав з Романом Балаяном і Миколою Мащенком, Тимофієм Левчуком і Михайлом Бєліковим, В’ячеславом Криштофовичем і Григорієм Коханом, Андрієм Бенкендорфом і Володимиром Балкашиновим... І жодна з цих картин не була легкою. Анатолій Володимирович згадує, як у фільмі Бєлікова «Які ж ми були молоді» (1985) йому довелося майже документально відтворити демонстрацію радості людей з приводу польоту в космос Юрія Гагаріна. Довелося зібрати транспорт зразка 1961 року, десятки духових оркестрів, більш як двотисячну масовку. Під час репетиції стало погано вагітній жінці, яку зі знімального майданчика відвезли до пологового будинку, де вона народила хлопчика... Цей епізод ввели в фільм у виконанні акторів. Таких несподіваних випадків у «кіношному» житті Вишневського було безліч. Він сміється, що на пенсії зможе писати мемуари. Та в цей жарт мало хто вірить — Анатолій Володимирович занадто енергійний для цієї копіткої «сидячої» справи.

На додаток до перелічених талантів доля наділила Анатолія Володимировича ще й акторським даром. Вже в першій картині «Мій генерал», де він працював асистентом режисера, Андрій Бенкендорф довірив йому зіграти епізод. З того часу він і знімається майже в кожному фільмі, де працює, і щоразу демонструє дар імпровізації, вміння знайти для свого персонажа риси, що запам’ятовуються. Серед найцікавіших — ватажок студентського загону з фільму Бєлікова « Які ж ми були молоді» та парторга з «Розпаду» того ж режисера, Гуру з «Зів’яла сакура...» О. Чорного. А до втілення образу алкоголіка у фільмі «Самотня жінка бажає познайомитись» Криштофовича Вишневський готувався цілий тиждень: не голився, одягся у порвану майку, взяв сітку з порожніми пляшками... Вийшло натурально. Ось що згадує Михайло Бєліков про акторську роботу Анатолія Володимировича у фільмі «Розпад»: «За сценарієм роль парторга складалася з одного епізоду. Та коли Вишневський зіграв, стало зрозуміло, що з цього незначного епізоду може вийти цікавий характер — людська доля. Вишневський знявся ще в кількох сценах, дописаних для нього, і в результаті вийшла яскрава, переконлива роль». А для Балаяна Анатолій Володимирович взагалі став своєрідним талісманом, бо його участь хоча б у найдрібнішому епізоді забезпечує фільмові визнання і симпатії глядачів.

Здається, Вишневський уміє все. Жодна визначна подія не відбувається без нього: фестиваль «Молодість», 100-річчя світового кіно, 50-річчя ФК «Динамо» (Київ), акції «Дорога до храму» та святкова зустріч з ветеранами, присвячена 55-річчю Перемоги, урочистості з нагоди 250-ліття Дніпродзержинська, фестиваль «Золотий скіф» та Х Міжнародний фестиваль мистецтв «Слов’янський базар» — всі ці заходи потребують його мобільності й винахідливості, професіоналізму і віддачі. У 1995 році А.Вишневського запросили до оргкомітету 19-го Московського кінофестивалю, за роботу в якому він отримав державну подяку. А ще були телевізійні передачі і зйомки музичних кліпів, реклама і творчі вечори видатних людей...

Багатогранна плідна діяльність Анатолія Вишневського на ниві української культури гідно поцінована: він удостоєний звання «Заслужений діяч мистецтв України», нагороджений почесними грамотами Держкіно СРСР і Держкіно УРСР, йому присуджено премії ім. Ю. Яновського та ім. В.Винниченка.