Враження пересічного глядача

Реклама – двигун мистецтва, зокрема й кіно. Головне, не що і як ти робиш, головне – хто і як рекламує. Говоріть, говоріть, говоріть якомога більше і голосніше, у крайньому разі навіть добре, – закликав журналістів Сальвадор Далі. Повні кінозали в провінційному Чернігові на перегляді «Тараса Бульби» Бортка ще раз підтверджують цей заклик.

А через що, власне, галасуємо, панове? Ну, зняв режисер з українським корінням пропольський фільм за російські гроші; гроші ж не наші. Нехай у росіян голова й болить. Подивилися на гарних, розумних, шляхетних поляків, які обороняються від п’яного натовпу на чолі з жорстоким демагогом; помилувалися не дуже розумним Остапом і красунчиком Андрієм; посміялися над «страшними» сценами, від яких зовсім не страшно; вийшли з кінотеатру й забули. Не залишилося нічого ані в голові, ані в серці.

Звичайно, важко знімати історичний бойовик і не цитувати «Вогнем і мечем». Єжи Гофман зняв так свою картину, що вона згадується дуже довго. А знаєте чому? Бо йому боліло. Боліли йому і польська історія, і українська історія, і дурний наш розбрат, не відомо через що. А Бортко зробив екранізацію за романом М. Гоголя – не більше. Тому й вийшов непоганий фільм для підлітків: трохи літератури, трохи еротичних сцен (зовсім не потрібних, але молодь любить), багато бійок і крові, – тінейджери у відпаді. Єдина надія – хоч твори Гоголя почитають, вже буде якась користь. А ми, дорослі, в кіно йдемо на Ступку помилуватися, який, можливо, втомився від подібних ролей. Актор, у фільмі на якого справді варто подивитися, – сором, не пригадаю прізвище, – грав Янкеля. Всі інші сумлінно відпрацьовували гонорари.

Порадіймо за наших північних сусідів: вони виявилися гарними учнями Голлівуду й навчилися заробляти добрі гроші на посередніх фільмах. Чого й нам бажаємо.