Про музику в кіно пишуть не часто. Музика сама собою в усіх різновидах, жанрах і формах – такий неосяжний космос, що годі все охопити. А тут музика для кіно. Ніхто не сперечається, наскільки вона важлива, та, з іншого боку, начебто несамостійна, начебто допоміжна, бо у фільмі все-таки першочерговим і головним є зображення.

Переконатися, наскільки важливою є музика в кіно, довелося, побувавши недавно на одній мистецькій події в київському кінотеатрі «Україна». Там відбувся перегляд Довженкового шедевру – фільму «Земля» – в супроводі живої музики. Троє авторів музики з Франції, вони ж виконавці, написали її спеціально для «Землі», вибравши її з 40 класичних фільмів, які їм запропонували керівники проекту з Лувра в Парижі. Це була сучасна музика з елементами року. Однак як тонко вона вписалася в ту цілісну й досконалу гармонію, яку створили Олександр Довженко разом із Данилом Демуцьким! І знову-таки, вкотре переглядаючи фільм, дивився його, немов новий, настільки впливала на сприйняття музика.

ХХ століття дало чимало синтезів, і один з них – кінематограф і музика, творчість кінорежисера і композитора.

Під грифом НАНУ та Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т.Риль-ського цінне видання – каталог «Музика в кінематографі України» щойно побачило світ. До нього увійшла інформація про авторів музики художньо-ігрових фільмів, які створювалися на кіностудіях України. У книжці вміщено більш як 400 довідок про творців музики фільмів – від часів німого кіно до наших днів. Крім того, вміщено два нариси: «Музика українського кіно» (нарис з історії) – без підпису, треба думати, що він належить перу авторки книжки, і другий – «Звук в екранній культурі України», написаний Сергієм Тримбачем.

Персоналії в каталозі розташовано в алфавітному порядку, кожна з них складається зі стислої біографічної довідки, далі – найвідоміші роботи в художньому кіно. Є у книжці солідний науковий апарат: перелік використаних джерел, покажчик фільмів (тут навпроти назви фільму – прізвище композитора, який писав для нього музику). І нарешті – покажчик іменний. Є у книжці блок фотоматеріалів – кадри з українських фільмів, а також документальні фото, на яких кінематографісти і композитори. Роботу виконано досить ретельно, особливо вражає, що авторка вишукала авторів музики, написаної для короткометражних фільмів-дебютів 2000-х років. Каталог свідчить, яку велику вагу в українському кіно мали російські композитори – українських, які писали музику для українських фільмів, можливо, на десяток більше, аніж російських.

Дивує, що серед 400 персоналій авторів музики художньо-ігрових фільмів не знайшлося місця для Івана Миколайчука, який здійснив музичне оформлення до фільмів «Білий птах з чорною ознакою», «Пропала грамота», «Вавилон ХХ» і «Така пізня, така тепла осінь». Автором музики він не був, та все-таки музичне оформлення – творча робота й, очевидно, заслуговує на увагу не менше, ніж діджеї, які упорядковували музику до короткометражок і про яких наведено біографічні дані. Та й назва книги – «Музика в кінематографі України».