 |
|
|
| Зміст номера 2018:#4 |
|
|
|
К.Білокінь, Є.Дейнека та ін.
Важливість кіно, як одного з механізмів впливу на суспільну думку і водночас потужного засобу для збереження і відтворення власної культури, сьогодні часто недооцінюють. Одначе більшість країн світу зрозуміла необхідність у поширенні й захисті свого кіно.
 |
|
|
Лариса Брюховецька
Інтерв'ю
|
|
|
 |
|
уклала Лариса Брюховецька
Демуцький Данило Порфирович (16.07.1893, с. Охматів Київської області – 7.05.1956, Київ) – кінооператор, заслужений діяч мистецтв Узбецької РСР (1944) та Української РСР (1954). Закінчив юридичний факультет Київського університету Св. Володимира. В кіно з 1926 року, спочатку як завідувач фотолабораторії Одеської кінофабрики, потім як кінооператор. На Одеській кінофабриці зняв фільми: «Свіжий вітер» (1927), «Два дні» (1927), «Примхи Катерини ІІ» (1928), «Лісова людина» (1928), «Арсенал» (1929), «Тобі дарую» (1929, спільно з Олександром Лавриком), на Ташкентській – «Насреддін в Бухарі» (1943), «Тахір і Зухра» (1945), «Походеньки Насреддіна» (1947). На Київській – «Земля» (1930), «Іван» (1932, спільно з Юрієм Єкельчиком і Михайлом Глідером), «Подвиг розвідника» (1947), «В мирні дні» (1950, приз у Карлових Варах за найкращу операторську роботу), «Тарас Шевченко» (спільно з І. Шеккером і Аркадієм Кольцатим, 1951), «Калиновий гай» (спільно з Наумом Слуцьким та Віталієм Філіповим,1953). Був р
|
|
|
Лариса Брюховецька
Василь Хмурий (справж. прізв. Бутенко; 1896–1940) – журналіст, мистецтвознавець, театральний критик. Належав до партії есерів. Брав участь у громадянській війні – щоправда, не на тому боці, як це комусь би хотілось: Василь Бутенко був ад’ютантом самого Симона Петлюри. Після поразки української армії разом з іншими недобитками-«петлюрівцями» опинився на еміграції. Повіривши обіцянкам і запевненням сина Михайла Коцюбинського, люди поверталися на Україну. Всіх їх невдовзі репресували, багатьох ліквідували в той чи інший спосіб.
|
|
|
Тетяна Дениско
Учитель, військовик, активний вояк Армії УНР, журналіст, перекладач, мистецтвознавець, визначний театральний критик «березільської» доби, а також кінокритик, жертва Великого терору – це все іпостасі однієї особи на ім’я Василь Онисимович Бутенко (Хмурий).
|
|
|
Лариса Іванишина
1967 рік. Країна Рад урочисто відзначає круглу дату жовтневого перевороту, названого Великою Жовтневою Соціалістичною революцією. Готувалися до 50-річного ювілею з належним трепетом та ентузіазмом і кінематографісти. В півстолітньому минулому вишукували постаті й сторінки ще не висвітлені на екрані. Саме на цій хвилі міг з’явитися фільм, який ніяк не вписувався у творену з середини 1920-х міфологію пролетарської революції як очищення країни «від експлуататорів».
|
|
|
Галина Павленко
У Музеї театрального, музичного та кіномистецтва України мав відбутися ювілейний вечір, присвячений Ганні Ніколенко, заслуженій артистці УРСР. Я відповідала за його проведення і за виставку, героїнею якої була ця талановита акторка. Матеріали було відібрано з фондів музею та з особистого архіву Олега Комарова.
|
|
next page >>
|
|
|
|
Гарячі новини на Facebook
|
|
|
|
|
|
|
