22 трав­ня завершив­ся чер­го­вий Каннсь­кий кіно­фе­с­ти­валь, ре­зуль­та­ти яко­го при­вер­ну­ли до Ук­раїни світо­ву ува­гу: пе­ре­мож­цем у про­грамі ко­рот­ко­го ме­т­ра став фільм Ма­ри­ни Вро­ди «Крос». Ре­жи­сер­ка є ви­пу­ск­ни­цею Національ­но­го універ­си­те­ту ім. Кар­пен­ка-Ка­ро­го (май­стер­ня Ми­хай­ла Іллєнка та Ва­лерія Си­ва­ка). Її по­пе­редні ко­рот­ко­ме­т­ражні ро­бо­ти: «Клят­ва», «Дощ», «Про­бач», «Сімей­ний пор­т­рет» – діста­ли на­го­ро­ди ук­раїнських («Від­кри­та ніч», «Про­лог») та міжна­род­них (МКФ в Мю­н­­хені, Фе­с­ти­валь ко­рот­ко­ме­т­раж­них фільмів у Ба­ку) кіно­фе­с­ти­валів. У твор­чо­му до­роб­ку Ма­ри­ни Вро­ди є та­кож по­вно­ме­т­раж­ний фільм «Усміхнись, ко­ли пла­чуть зорі» (2010), зня­тий під псев­донімом Мар­га­ри­та Кра­савкіна. Ре­жи­сер­ка бра­ла участь у зйом­ках фільму Сергія Лоз­ниці «Ща­с­тя моє», що був у конкурсі в Кан­нах ми­ну­ло­го ро­ку, ви­ко­ну­ю­чи обов’яз­ки аси­с­тен­та з ма­сов­ки. По­при вже от­ри­ма­не виз­нан­ня, Вро­да не бу­ла від по­чат­ку фа­во­рит­кою ко­рот­ко­ме­т­раж­но­го кон­кур­су: фільм не вик­ли­кав ажіота­жу се­ред публіки та пре­си че­рез відсутність гуч­них ак­торсь­ких прізвищ, скан­далів, на які завжди ба­гаті Кан­ни (цьо­го ро­ку по­ста­рав­ся Ларс фон Трієр, вис­ло­вив­ши сим­патії до на­циз­му), та рек­ла­ми.

Сю­жет 15-хви­лин­но­го фільму «Крос» за­сно­ва­ний на спо­га­дах ре­жи­сер­ки про за­нят­тя з фізкуль­ту­ри в Київський школі № 280, яку во­на закінчи­ла. Шко­лярі біжать крос че­рез ліс, що ме­та­фо­рич­но на­тя­кає на за­галь­ний стан по­ст­ра­дянсь­ких (хо­ча й не тільки) країн, які поспіша­ють у не­відо­мо­му на­прям­ку, не зна­ю­чи ме­ти й при­чи­ни. У фільмі ли­ше го­ло­вний ге­рой, яко­го грає 14-річний Єгор Агар­ков, зу­пи­нить­ся і за­ду­мається: який сенс у цьо­го пробігу? Зйом­ки «Кро­су» відбувалися у ве­ресні ми­ну­ло­го ро­ку в Пущі-Во­диці, Борт­ни­чах та в пар­ку Сла­ви в Києві. Фільм бу­ло зня­то мен­ше ніж за тиж­день за уча­с­тю ли­ше не­про­фесійних ак­торів, з при­близ­ним бю­д­же­том 4 тис. євро. Ці ко­ш­ти зібра­ла са­ма ре­жи­сер­ка та її фран­цузькі про­дю­се­ри, зо­к­ре­ма Фло­ранс Кел­лер, яка пра­цю­ва­ла у Фран­цузь­ко­му куль­тур­но­му центрі в Києві. За сло­ва­ми Ма­ри­ни Вро­ди, Го­ло­ва де­пар­та­мен­ту ко­рот­ко­го ме­т­ру Каннсь­ко­го фе­с­ти­ва­лю Крістіан Жан не знай­шов жод­ної до­стой­ної фран­цузь­кої кар­ти­ни для участі в ко­рот­ко­ме­т­раж­но­му кон­курсі(1), тож фран­цу­зи бу­ли зацікав­лені у про­су­ванні спільної з Ук­раїною стрічки. Це да­ло підста­ви де­я­ким ви­дан­ням сусідніх країн го­во­ри­ти про «ко­рот­ко­ме­т­раж­ку з Борт­ничів, яка ви­я­ви­ла­ся фран­цузь­ким ла­у­ре­а­том “Зо­ло­тої паль­мо­вої гілки”»(2), так на­че в Кан­нах на­го­ро­д­жу­ють дер­жавні пра­по­ри, а не фільми. «Крос» мо­же ста­ти по­чат­­ком три­валішої кіноспівпраці між Ук­раїною та Фран­цією: в ході фе­с­ти­ва­лю бу­ло підпи­са­но уго­ду про спільне ви­роб­ництво фільмів. Те­пер Ма­ри­на Вро­да ве­де пе­ре­го­во­ри що­до про­ка­ту «Кро­су» в євро­пейсь­ких країнах. Ук­раїнські гля­дачі мали змогу по­ба­чи­ти йо­го в Київському будинку кіно 20 червня в рамках ретроспек­тиви режисер­ки, планується показ на київсько­му кіно­фе­с­ти­валі «Мо­лодість» во­се­ни.

З ог­ля­ду на фран­цузь­ке фінан­су­ван­ня, анек­до­тич­но зву­чать ко­мен­тарі ук­раїнських по­са­довців, які на­ма­га­ють­ся і в цій ситації зібрати сметанку. Рад­ник пре­зи­ден­та з гу­ма­нітар­них пи­тань Ган­на Гер­ман в інтерв’ю інфор­маційно­му пор­та­лу «ЛІГАБізнесІнформ» вис­ло­ви­ла­ся казуїс­тич­но. З од­но­го бо­ку, «роз­ви­ток ук­раїнсько­го кіно» (чи­тай Паль­мо­ва гіл­ка), за її сло­ва­ми, ви­я­вив­ся чи не осо­би­с­тою за­слу­гою Пре­зи­ден­та Вікто­ра Яну­ко­ви­ча, який підпи­сав за­кон «Про зміни до За­ко­ну Ук­раїни про кіне­ма­то­графію», що пе­ред­ба­чає пільги на ви­роб­ництво вітчиз­ня­ної кіно­про­дукції. Во­на ду­же ди­вується, що мо­лоді ук­раїнські ре­жи­се­ри, ощас­лив­лені цим за­ко­ном, упер­то відмов­ля­ють­ся від дер­жав­ної до­по­мо­ги: «За ос­танні ро­ки мо­лодь за під­трим­­кою не йде ні в чо­му. Во­ни шу­ка­ють фінан­су­ван­ня в інших місцях, до­ма­га­ють­ся сво­го»(3). З друго­го бо­ку, пані Гер­ман ста­вить за при­клад кіне­ма­то­графістам Єжи Гоф­ма­на, який за­для зйо­мок фільму «Во­гнем і ме­чем» за­клав свій бу­ди­нок за кредит у банку. Та, зре­ш­тою, що там гроші, си­ла ха­рак­те­ру, мо­ральні чес­но­ти – ось го­ло­вне: «Я ду­же ра­да, що в цьому випадку пе­ре­мог­ли не гроші, а та­лант. Ма­ри­на про­би­ла­ся, во­на зро­би­ла це са­ма, во­на ніко­му нічо­го не зобов’язана, це ду­же важ­ли­во в житті»(4). Та­лант він і без гро­шей проб’ється. Ви­ма­ль­о­вується пор­т­рет іде­аль­но­го ук­раїнсько­го кіне­ма­то­графіста: бе­ру­чи собі за взірець Гоф­ма­на, він гор­до про­кла­дає са­мостійний шлях у житті, да­ю­чи змо­гу уря­ду пост­фак­тум наріка­ти на те, що він не по­тре­бує неісну­ю­чо­го дер­жав­но­го фінан­су­ван­ня.

По­ка­зо­вою тут є до­ля по­пе­ред­нь­о­го каннсь­ко­го при­зе­ра від Ук­раїни Іго­ря Стрембіцько­го, що здо­був Паль­мо­ву гілку за кар­ти­ну «По­до­рожні» в 2005 році. Після пе­ре­мо­ги йо­го фільм по­тра­пив в ук­раїнський про­кат, а ре­жи­се­ру вда­ло­ся от­ри­ма­ти грант Ґе­те-інсти­ту­ту на на­ступ­ний фільм «Уро­ки німець­кої». Втім, на то­му пе­ре­ва­ги каннсь­кої сла­ви й закінчи­ли­ся: за ос­танні п’ять років Стре­м­біцький не зняв жод­но­го но­во­го фільму. Сподіваємо­ся, що та­ка до­ля не спіткає Ма­ри­ну Вро­ду, яка ак­тив­но шу­кає по­дальші кон­так­ти з іно­зем­ни­ми інве­с­то­ра­ми, на­ма­га­ю­чись не про­пу­с­ти­ти шанс, на­да­ний їй Ка­нна­ми.

P.S. «Крос» – не єди­ний ук­раїнський фільм де­мон­ст­ро­ва­ний цьо­го ро­ку в Ка­ннах: у по­за­кон­курс­них про­гра­мах та ук­раїнсько­му павільйоні бу­ло по­ка­за­но аль­ма­на­хи ко­рот­ко­ме­т­ра­жок «Ара­бе­с­ки» та «За­ко­хані в Київ» (зня­тий за прин­ци­пом французької по­пу­ляр­ної збірки «Па­риж, я люб­лю те­бе»), не­закінче­ний польсь­ко-ук­раїнський фільм «ROCK’N’BALL» ре­жи­се­ра Дми­т­ра При­ходь­ка, «Бу­ди­нок з ба­ш­тою» Єви Ней­ман, «Зви­чай­ну спра­ву» Ва­лен­ти­на Ва­ся­но­ви­ча, та «Тойх­то­прой­шовкрізьво­гонь» Ми­хай­ла Іллєнка. У фе­с­ти­валь­ний день, при­свя­че­ний Сергію Па­ра­джа­но­ву, глядачі мали змогу познайомитись з міжна­род­ним про­ектом «Параджанов», що планується за участі Сержа Аве­дікяна та Ро­мана Ба­ла­яна.

1 Сто­ляр­чук Іван. «Ма­ри­на Вро­да пе­ре­мог­ла в Кан­нах» // Га­зе­та по-ук­раїнськи. – 2011. – 24 трав. – № 1225.

2 Бей­кер Ма­рия. «Кан­ны-2011: ук­ра­ин­ский ла­у­ре­ат под фран­цуз­ским фла­гом»//BBCRussian. – URL: http://www.bbc.co.uk/russian/mobile/society/2011/05/110522_cannes2011_winners_overview.shtml

3 Гер­ман Ан­на. «В Кан­нах по­бе­ди­ли не день­ги, а та­лант» // Ли­га Но­во­сти. – URL: http://news.liga.net/news/N1114866.html

4 Там само.