Цьо­го ро­ку Берлінський МКФ ви­я­вив особ­ли­ву політко­ректність. Крім євро­пейсь­ких і аме­ри­кансь­ких кар­тин - у го­ловній про­грамі світо­вих прем'єр бу­ло показано два ту­рець­ких, ірансь­кий, ал­бансь­кий, ізраїльський фільми, а в «Па­но­рамі» російсько-че­ченсь­кий та до­ку­мен­таль­ний німець­ко-російський про Хо­дор­ковсь­ко­го. На підтрим­ку відо­мо­го ірансь­ко­го ре­жи­се­ра Яфа­ра Па­нахі, яко­го вла­да ув'яз­ни­ла із за­бо­ро­ною 20 років зай­ма­ти­ся про­фесійною діяльністю, на «Берліна­ле» прой­ш­ла ре­т­ро­спек­ти­ва йо­го фільмів, йо­го об­ра­ли чле­ном журі. Під час фе­с­ти­ва­лю в журі сто­яв стілець з йо­го прізви­щем.

Стрічка ірансь­ко­го ре­жи­се­ра Ас­ха­ра Фа­раді «На­дер і Ясмін, роз­лу­чен­ня» діста­ла май­же всі пре­стижні на­го­ро­ди «Берліна­ле»: «Зо­ло­то­го вед­ме­дя», два «Срібних» - за кра­щу жіно­чу і чо­ловічу роль (от­ри­ма­ли ан­сам­б­лем всі ак­то­ри і ак­тор­ки), приз Еку­менічно­го журі, га­зе­ти «Мор­ген­­пост». Йдеть­ся про жи­тейсь­ку і соціаль­ну дра­му. Дру­жи­на на­мов­ляє чо­ловіка по­ки­ну­ти Іран. Спо­чат­ку він зго­ден, але потім не хо­че за­ли­ши­ти хво­ро­го бать­ка. Дру­жи­на ки­дає чо­ловіка. Їхня донь­ка за­ли­шається з бать­ком... На ду­м­­ку кіно­к­ри­тиків, фільм доброт­ний, але в оцінці спра­­цю­ва­ли сим­патія і співчут­тя до ірансь­ких кіно­мит­ців, які пра­цю­ють у не­про­стих умо­вах.

Чи не впер­ше за­зву­ча­ла на Берліна­ле Ал­банія. Ціка­ва іс­то­рія ство­рен­ня фільму «Про­щен­ня кров'ю» за сце­нарієм аме­ри­кансь­ко­го ре­жи­се­ра Джо­шуа Мар­сто­на і ал­бан­ця Ан­­­­даміона Му­ра­тая. Мар­сто­на вра­зи­ло, що пів­нічна Ал­ба­нія жи­ве за за­ко­на­ми ХV століття, які вста­но­вив принц Ле­ке Ду­каджіні, серед яких і «кри­­ва­ва по­мста» за вбив­ст­во ро­ди­ча по чо­ловічій лінії. Ви­я­ви­ло­ся, що за­ко­ни прин­ца бу­ли відмінені в період ди­к­та­ту­ри т. зв. «соціаліста» Ен­ве­ра Ходжі в ХХ ст. З падін­ням ком­мунізму в 1992 році за­ко­нос­лух­ня­не гірське на­се­лен­ня роз­гу­би­ло­ся: як те­пер жи­ти, чим за­пов­ни­ти ва­ку­ум. По­вер­ну­ли­ся до ста­ро­го. Як­­що в часи Ходжі трапився один ви­па­док вен­дет­ти, то з 1992 ро­ку бу­ло вби­то 9500 чо­ловіків, 2800 чо­ловіків і хло­п­чиків хо­ва­ло­ся, щоб не за­ги­ну­ти, а важ­ку чо­ловічу ро­бо­ту ви­ко­ну­ва­ли жін­ки і донь­ки. Та­ка жах­ли­ва си­ту­ація - серй­оз­на про­бле­ма дру­гої за бідністю країни в Європі на шля­ху її мо­дерні­зації і всту­пу до ЄС. Ко­ли Джо­шуа за­пи­тав хлоп­чи­ка, що переховується вже два ро­ки, про най­більше ба­жання, то почув: спілку­ва­ти­ся з дру­зя­ми...

У фільмі бать­ко ро­ди­ни з бра­том хо­ва­ють­ся в го­рах і не зда­ють­ся поліції, а хлопці не хо­дять до шко­ли, си­дять з матір'ю вдо­ма. 15-річна донь­ка роз­во­зить замість бать­ка хліб, за­роб­ляє гроші для ро­ди­ни. Стар­ший хло­пець мріяв відкри­ти інтер­нет-ка­фе, дівчин­ка мріє про уні­вер­си­тет... Підліток на­решті не ви­т­ри­мує бло­ка­ди, від­кри­то йде до ро­ди­ни бать­кових ворогів і про­по­нує вста­но­ви­ти мир. Го­ло­ва ро­ди­ни за­бо­ро­няє своїм си­нам уби­ти сміли­во­го хло­п­ця, але ра­дить більше не з'яв­ля­ти­ся. Тим ча­сом бать­ко на про­хан­ня ближніх здав­ся поліції, тро­хи по­сидів, а за ви­куп (про­да­ли ко­ня) вер­нув­ся до­до­му. Хло­пець ки­дає ба­тьківську осе­лю і йде шу­ка­ти долі в іншо­му місці... Фільм до­б­ре зня­тий. Вдало підібрано ви­ко­навців ро­лей бра­та і се­с­т­ри, які в житті є сміли­ви­ми, ро­зум­ни­ми, су­ча­сни­ми надія май­бут­ньої Ал­банії. Д. Мар­стон і А. Му­ра­тай от­ри­ма­ли «Срібно­го вед­ме­дя» за кра­щий сце­нарій і приз Еку­меніч­но­го журі.

Дру­гий ал­бансь­кий фільм (по­ка­за­ний у «Фо­румі») «Ам­ністія» де­бю­тан­та Бу­д­жа­ра Алімані теж роз­по­відає про за­бо­бо­ни і за­старілу му­суль­мансь­ку мо­раль, що па­нує не тільки в се­лах, а й у містах. Йдеть­ся про чо­ловіка і жінку, що відвіду­ють своїх «ув'яз­нених» по­ло­вин­ок. Вони знай­ом­лять­ся і за­ко­ху­ють­ся од­не в од­но­го. Жінка жи­ве з дво­ма дітьми та свекром в іншо­му міс­теч­ку. Во­на зна­хо­дить ро­бо­ту і жит­ло там, де жи­ве ко­ха­ний, за­би­рає дітей. Але рап­том - амністія. Тре­ба по­вер­та­ти­ся до ста­ро­го жит­тя в ро­дині. Довідав­ши­ся про за­ко­ха­них, све­кор уби­ває обох. Фільм от­ри­мав пре­мію пра­во­за­хис­ної ор­ганізації.

Особ­ли­ве місце посів фільм «Туринський кінь» про жит­тя про­стих лю­дей у ХІХ столітті відо­мо­го угорсь­ко­го ре­жи­се­ра Бе­ли Тар­ра. Чор­­но-біла стрічка трагічно­го зву­чан­ня, не­на­че ста­ро­ви­н­­на гра­вю­ра на сріблі. Ци­та­та на по­чат­ку по­вер­тає до епі­зо­ду, який став­ся з філо­со­фом Ніцше під час мандрів по Італії в Ту­рині. Він по­ба­чив, як ха­зяїн жор­сто­ко б'є ста­ро­го ко­ня, який не має сил ру­ха­ти­ся. Філо­соф обійняв йо­го і за­хи­с­тив від по­боїв. Потім зай­шов у бу­ди­нок і, роз­повіда­ють, про­жив там до­сить дов­го, охоп­ле­ний де­пресією. У фільмі Та­ра йдеться про шість днів з жит­тя лю­дей да­ле­ко від ци­вілізації. Жит­тя мо­но­тон­не, дії ав­то­ма­тичні. Ви­жи­ва­ти до­п­о­ма­гає ста­ра ко­ня­ка. Жор­стокість лю­дей по­ро­д­же­на жор­стокістю умов їхньо­го існу­ван­ня. Фільм вра­жає май­стерністю ре­жи­се­ра і вик­ли­кає філо­софські роз­ду­ми, ди­ви­ти­ся йо­го не­про­сто. Він здобу­в «Срібно­го вед­ме­дя» і відзна­ку ФІПРЕССІ. Угорсь­кий кіне­ма­то­граф пе­ре­жи­ває важкі ча­си. Керів­ництво дер­жа­ви пла­нує ре­фор­ми у цій га­лузі під ору­дою аме­ри­канців, що мо­же ніве­лю­ва­ти на­ціональні особ­ли­вості. Це тур­бує ви­дат­них угорсь­ких май­стрів, їхній лист-про­тест підтри­ма­ли Ан­д­жей Вай­да, Мі­ха­ель Ха­не­ке, Гус Ван Сан та інші ре­жи­се­ри і ак­то­ри.

Ук­раїна в конкурсі Берліна­ле бу­ла пред­став­ле­на як копро­дю­сер ра­зом із Росією та Німеч­чи­ною фільмом Олек­сан­д­ра Міндад­зе «В суб­о­ту» про Чор­но­бильсь­ку ка­та­ст­ро­фу. Мо­ло­дий політпрацівник (у ми­ну­ло­му ба­ра­бан­щик рок-ор­ке­с­т­ру) Ва­ля Ка­биш, дізнав­шись про аварію з са­мо­го по­чат­ку, чує від працівників станції, що це дру­га Хіросіма. Вірний парт­дис­ципліні, він не мо­же роз­повісти усім про страш­ну не­без­пе­ку для жи­телів Прип'яті, але ви­рішує ви­вез­ти з міста ко­ха­ну дівчи­ну. Та якісь по­бу­тові дрі­бниці ста­ють на пе­ре­шкоді, потім дівчи­на не мо­же не ви­ко­на­ти обіцян­ку співа­ти на весіллі, си­ту­ація за­тя­гує і Ка­би­ша. Він опи­няється у вирі тан­цю­, лю­ди довкола не підо­зрю­ють про не­без­пе­ку. Стан на­че уві сні: хо­чеш бігти, а по­во­рух­ну­ти­ся не мо­жеш. Му­зи­кан­ти теж зна­ють страш­ну но­ви­ну. Спо­чат­ку хо­чуть втек­ти, а потім при­ре­че­но по­вер­та­ють­ся: чи то­му, що вже одер­жа­ли гроші за гру на весіллі, чи ро­зуміючи, що все од­но вже от­ри­ма­ли до­зу від ре­ак­то­ра, що па­лає не­да­ле­ко від них. Відчай і злість на партійців, які мов­чан­кою зра­д­жу­ють свій на­род, ви­ли­ва­ють­ся на Ка­би­ша, йо­го б'ють, але він за­ли­шається з ни­ми. Це весілля - на­че бен­кет під час чу­ми... При­сутні або тяж­ко за­хворі­ють, або по­мруть... Міндад­зе стверджує, що дав­но мав на­мір зня­ти фільм-ме­та­фо­ру про чор­но­бильські події, йо­го ціка­ви­ла лю­ди­на, ко­т­ра не тікає від ка­та­ст­ро­фи. Вра­жен­ня від фільму різне. Зда­ва­ло­ся, не всі іно­земці розібра­ли­ся в си­ту­ації стрічки. Де­я­ких ук­раїнських жур­налістів хви­лю­ва­ло, щоб публіку на весіллі з фільму не спри­й­ня­ли як ту­пих пи­яків, гуль­тяїв, як об­раз ук­раїнсько­го на­ро­ду.

У про­грамі «Па­но­ра­ма» росіяни по­ка­за­ли фільм О. Зель­до­ви­ча «Мішень» та до­ку­мен­таль­ний про Хо­дор­ковсь­ко­го. «Мішень» - це фільм-ме­та­фо­ра. 20-ро­ки ХХІ сторіччя. Росія і Ки­тай май­же зли­ли­ся. Російська еліта фан­та­с­тич­но ба­га­та, ви­шу­ка­на і роз­бе­ще­на. Ку­пи­ти мо­же все, тіль­ки не вічну мо­лодість. А, ви­яв­ляється, в ко­лиш­нь­о­му на­уко­во­му космічно­му центрі є місце, сква­жи­на, опи­нив­ши­ся в якій, мож­на зовні за­три­ма­ти­ся у мо­ло­до­му віці. І цю мож­ливість випадає ку­пи­ти за ве­ликі гроші, але це не при­­но­сить ща­с­тя. Ба­га­то зла на­вкру­ги, во­но май­же пе­ре­ма­гає до­б­ро. І хо­ча го­ло­вний ге­рой, міністр на­вко­лиш­ньо­го се­ре­до­ви­ща і при­родних ба­гатств, на­ма­гається по­вер­ну­ти по­гля­ди і діяльність на до­б­ро, нічо­го не вдається. В ко­рум­по­ваній країні йо­го вби­ва­ють. Де­які кар­ти­ни по­ве­дінки зубожіло­го лю­ду, що його він устиг ще до смерті за­про­си­ти в маєток, щоб на­го­ду­ва­ти, вра­жа­ють ди­кун­ст­вом і хи­мерністю, як по­лот­на Бо­с­ха... У кар­тині про Хо­дор­ков­сь­ко­го ре­жи­сер Ки­ри­ло Таші на­ма­гав­ся бу­ти мак­си­маль­но об'єктив­ним. Він ви­ко­ри­с­то­вує су­дові про­це­си, інтер­в'ю з фігу­ран­том криміна­ль­ної спра­ви, йо­го поміч­ни­ка­ми в різних спра­вах на по­чат­ку діло­вої кар'єри, які виїха­ли за кор­дон. Зро­зуміло, що Ми­хай­ло Хо­дор­ковсь­кий не безгрішний, але прин­ци­по­во не хотів підко­ря­ти­ся і ки­да­ти країну. Бе­зу­мов­но, йо­го опо­нен­ти самі не без­грішні, до то­го ж на­справді спри­я­ють та­ким, як Хо­дор­ковсь­кий, але тим, які ділять­ся з вла­дою, і то­му на волі. Є дум­ка і сто­ронніх лю­дей, які підкрес­лю­ють, скільки зро­бив Ми­хай­ло Се­ме­но­вич для розквіту Хан­ти-Мансійсько­го краю і спра­ви шкільної освіти.

За­яв­ле­ний як російсько-че­ченсь­кий фільм «Бар­закх», зня­­тий ли­товсь­ким ре­жи­се­ром Ман­та­сом Кве­да­равічу­сом, який мешкає в Англії. До­ку­мен­таліст знімає країну з при­к­ме­та­ми ос­тан­ньої війни, зі сліда­ми бом­бар­ду­ван­ня. Зни­ка­ють лю­ди, вла­да їх не роз­шу­кує. За ви­куп іноді мож­на вря­ту­ва­ти чо­ловіків. В імпресіоністичній спокійній ма­нері ав­тор ма­лює че­ченсь­ких лю­дей, їхні об­ря­ди: ве­сілля, чо­ловіче му­суль­мансь­ке про­щан­ня з покійним. Роз­повіда­ю­чи про ви­пад­ки на­силь­ст­ва над місце­вим на­се­лен­ням, ре­жи­сер підкрес­лює, що во­но чи­нить­ся як з бо­ку цен­т­раль­ної фе­де­ре­аль­ної вла­ди, так і місце­вих влад­них струк­тур. Фільм от­ри­мав премію Еку­менічно­го журі та Ам­несті-Інтер­нейшнл.

Ук­раїнці, крім участі в копро­дукції, по­ка­за­ли на своєму стенді в рам­ках євро­пейсь­ко­го кіно­рин­ку три нові ро­бо­ти, і охочих по­ди­ви­ти­ся їх бу­ло не­ма­ло. Од­на з них - у фор­маті 3Д.

Силь­не вра­жен­ня справила ав­тобіог­рафічна кар­ти­на-де­бют Па­у­ли Мар­ко­вич («Срібний ведмідь» за опе­ра­торсь­ку май­стерність і ди­зайн).

У го­ловній про­грамі було продемонстровано фільми в фор­маті 3Д. Найціка­віший - Віма Вен­дер­са про танц­­те­атр м. Вуп­пер­та­ля під керівництвом Піни Ба­уш, сла­вет­ної май­ст­рині хо­рео­графії. Її оригінальні по­ста­нов­ки і фан­та­с­тич­не во­ло­дін­ня тілом її тан­цю­ристів вра­жють. На жаль, за­дум ре­алізу­вав­ся вже після смерті Піни.

Країни «по­ст­ра­дянсь­ко­го та­бо­ру» показали в про­­­г­ра­мах і на євро­пейсь­ко­му рин­ку до­сить пе­симістич­ні стрічки про де­пресію і пи­яцтво, не­чесність по­лі­тич­них діячів то­що. Оп­тимістич­ну но­ту вніс до­ку­мен­таль­ний чесь­ко-сло­ваць­кий фільм. Зу­сил­ля­ми сіль­сько­го ста­ро­сти, ге­не­ра­ла у від­ставці, жит­тя в мальовничо­му гір­сько­му сло­ваць­ко­му се­лищі з кож­ним днем стає кра­щим. Чисті за­ас­фаль­то­вані ву­лиці, гар­ний стадіон, чу­до­вий клуб... Тільки керівник кі­лькох сусідніх се­лищ тур­­бується, що се­ла мо­жуть ви­мер­ти, бо ма­ло на­ро­д­жу­ється дітей. Він ввів премії за кож­но­го но­во­на­ро­д­же­но­го. А що ж ро­би­ти з ти­ми, які вчас­но не од­ру­жи­ли­ся? Ста­ро­ста по­чи­нає кам­панію знай­омств, але не все за­ле­жить від ньо­го...

В ціло­му пред­став­ни­ки пре­си підкрес­лю­ва­ли, що та­ко­го по­га­но­го за про­гра­мою фе­с­ти­ва­лю ще не бу­ло.

За ка­та­ло­гом, ви­да­ним Ук­раїнською кіно­фун­дацією, в Ук­ра­їні збільши­лаося кіно­фе­с­ти­валів, стрічок. Але там не вка­за­но фе­с­ти­ва­лю німо­го кіно, що з ве­ли­ким успіхом і якісною підго­тов­кою по­чався в Одесі і про­дов­жить­ся цьо­го ро­ку. Це по­ро­д­жує надії на пож­вав­лен­ня кіно­жит­тя в Ук­раїні.

Берлін