27 квітня в Бу­дин­ку кіно відбув­ся вечір при­свя­че­ний 25-річчю з дня Чор­но­бильсь­кої ка­та­ст­ро­фи. Бу­ло про­де­мон­ст­ро­ва­но компіляцію «Відгомін зірки По­лині», яка скла­да­ла­ся з фраг­ментів до­ку­мен­таль­них фільмів різних років, при­свя­че­них чор­но­бильській ка­та­ст­рофі. Най­більш ранній з них «Чор­но­биль: хроніка важ­ких тижнів» був зня­тий ре­жи­се­ром Во­ло­ди­ми­ром Шев­чен­ком од­ра­зу по аварії 1986 ро­ку. Фільм містить унікальні ка­д­ри, на яких не­ви­ди­ма не­без­пе­ка радіації ви­яв­ляє се­бе в об­разі. Радіаційний фон був настільки силь­ним, що вільні еле­к­тро­ни при зіткненні з плівкою спа­ла­ху­ва­ли під стукіт лічиль­ни­ка Гей­ге­ра. По­ка­за­но про­цес укріплен­ня ґрун­ту: дон­баські шах­тарі без будь-яко­го за­хис­но­го одя­гу, в од­них со­роч­ках, про­ко­пу­ють шах­ту під фун­да­мент АЕС. Зви­чай­но, фільм прой­шов іде­о­логічну цен­зу­ру, – в до­ку­мен­тальній після­мові, що висвітлює про­цес йо­го зйо­мок, зга­дується, що то­го­часні цен­зо­ри су­во­ро за­бо­ро­ня­ли ви­ко­ри­с­то­ву­ва­ти сло­во «ка­та­ст­ро­фа» (ли­ше «біда» та «аварія»), не про­пу­с­ти­ли ка­д­ри з вер­то­ль­о­том, який упав в па­ла­ю­чий ре­ак­тор під час гасіння по­жежі. За­бо­ро­нені бу­ли та­кож будь-які згад­ки про пер­шо­т­рав­не­ву де­мон­ст­рацію. Після ви­хо­ду на ек­ра­ни стрічка здо­бу­ла де­сять Гран-прі міжна­род­них фе­с­ти­валів і бу­ла прид­ба­на для де­мон­ст­рації 135 країна­ми. Во­ло­ди­мир Шев­чен­ко праг­нув про­дов­жи­ти ро­бо­ту над те­мою Чор­но­би­ля, але до­за радіації, яку він от­ри­мав під час зйо­мок пер­шо­го фільму, ста­ла фа­таль­ною: він по­мер че­рез півро­ку від розсіяно­го ра­ку. Як зга­ду­ють учас­ни­ки ро­бо­ти над фільмом, на той час ніхто не ду­мав про те, що в май­бут­нь­о­му ста­не ге­роєм, от­ри­має інвалідність чи навіть по­мре, як Шев­чен­ко. Про­сто бу­ла відповідаль­на ро­бо­та, яку тре­ба бу­ло ви­ко­на­ти.

Од­ра­зу по аварії бу­ло зня­то та­кож фільм-три­логію «Чор­но­биль: два ко­ль­о­ри ча­су» ре­жи­се­ра Іго­ря Ко­б­ри­на (удо­с­тоєна Дер­жав­ної премії Ук­раїни ім. Т. Шев­чен­ка). Пер­ших два фільми три­логії зня­то 1986 ро­ку, во­ни висвітлю­ють про­цес ліквідації аварії, очи­щен­ня да­ху 3-го і 4-го енер­гоб­локів від радіоак­тив­них відходів, спо­ру­д­жен­ня сар­ко­фа­гу над зруй­но­ва­ним 4-м енер­гоб­ло­ком. Третій фільм був зня­тий у 1988 році, ко­ли ав­то­ри вже зро­би­ли спро­бу осяг­ну­ти перші уро­ки при­чин аварії на ЧА­ЕС та уро­ки з досвіду, на­бу­то­го під час робіт з ліквідації нас­лідків аварії.

Інші фільми, ка­д­ри з яких увійшли до компіляції, на­ле­жать до більш пізньо­го ча­су. «Не­ви­да­ний аль­бом» ре­жи­серів Вікто­ра Кріпчен­ка та Во­ло­ди­ми­ра Та­ран­чен­ка, зня­тий 1990 ро­ку, бу­ло на­го­ро­д­же­но «Срібним дра­ко­ном» на МКФ у Кра­кові та при­зом «Лю­ди­на в не­без­пеці» МКФ у Лодзі. Фільм роз­повідає про до­лю фо­то­ре­пор­те­ра Іго­ря Костіна, який відзняв більше 5 тис. до­ку­мен­таль­них кад­рів про Чор­но­биль од­ра­зу після ви­бу­ху. «Стал­ке­ри на один день» ре­жи­се­ра Ми­ко­ли Мо­ги­лен­ка був зня­тий 2011 ро­ку до річниці Чор­но­бильсь­кої ка­та­ст­ро­фи. Ав­то­ри фільму по­ка­зу­ють су­час­ний стан зо­ни відчу­жен­ня, по­до­ро­жу­ю­чи мар­ш­ру­том, за­про­по­но­ва­ним су­ча­сни­ми ту­р­опе­ра­то­ра­ми.

Опе­ра­тор Сергій Бор­де­нюк до­лу­чив до кіно­по­ка­зу ка­д­ри, які він знімав під час аварії, ко­ли вхо­див до скла­ду дер­жав­ної гру­пи, сфор­мо­ва­ної з військо­вих. За­га­лом тоді бу­ло відзня­то дві го­ди­ни ма­теріалу, які на­разі за­ли­ша­ють­ся за­се­кре­че­ни­ми, і їх зберіга­ють у Москві. З них ав­то­ру вда­ло­ся збе­рег­ти п’ять хви­лин, які бу­ло по­ка­за­но гля­да­чам ра­зом з ав­торсь­ки­ми фо­то­графіями су­час­но­го Чор­но­би­ля.

Прем’єрою ве­чо­ра став но­вий по­вно­ме­т­раж­ний фільм «Чор­но­биль 3828» ре­жи­се­ра Сергія За­бо­лот­но­го, зня­тий на студії «Те­ле­кон» у 2011 році. Фільм роз­гля­дає Чор­но­бильсь­ку ка­та­ст­ро­фу че­рез приз­му осо­би­с­тої історії. Роз­повідь ве­деть­ся від імені Ва­лерія Ста­ро­ду­мо­ва, який був учас­ни­ком радіологічної розвідки під час ліквідації. Він та­кож ра­зом із інши­ми вста­нов­лю­вав пра­пор на трубі 3-го енер­гоб­ло­ку після очи­щен­ня да­ху від радіоак­тив­них уламків. До­ку­мен­тальні ка­д­ри, на яких сол­да­ти ски­да­ють радіоак­тивні улам­ки з да­ху станції, дав­но ста­ли ча­с­ти­ною ко­лек­тив­ної об­раз­ності, – їх де­мон­ст­ру­ють зо­к­ре­ма в ек­с­по­зиції му­зею Чор­но­би­ля. Фільм роз­кри­ває кон­текст цих кадрів: 3828 сол­датів бу­ли вик­ли­кані на очи­ст­ку бло­ку після то­го, як ви­я­ви­ло­ся, що ро­бо­то­техніка не здат­на пра­цю­ва­ти за та­ких рівнів радіації. Ва­лерій Ста­ро­ду­мов був од­ним з тих, хто ке­ру­вав сол­да­та­ми, які ма­ли ски­да­ти улам­ки.

Після по­ка­зу відбу­ла­ся дис­кусія за уча­с­тю кіне­ма­то­графістів, що тор­ка­ла­ся про­блем пам’яті та її кіне­ма­то­графічно­го відо­б­ра­жен­ня. З точ­ки зо­ру ре­жи­се­ра Іго­ря Ко­б­ри­на, ав­то­ри фільмів 1986 ро­ку на­ма­га­ли­ся схо­пи­ти гло­бальні про­бле­ми, тоді як кіно найбільше при­дат­не до зо­б­ра­жен­ня «ма­лень­ких миттєвос­тей», роз­крит­тя інди­віду­аль­них доль. Во­ло­ди­мир Та­ран­чен­ко за­ува­жив: стра­тегія звер­нен­ня до індивіду­аль­ної пам’яті все ж при­сут­ня в де­я­ких фільмах, як на­при­клад у йо­го «Не­ви­да­но­му аль­бомі». На дум­ку Ва­лерія Ста­ро­ду­мо­ва, го­ло­вно­го ге­роя фільму «Чор­но­биль 3828», звер­нен­ня до ко­лек­тив­ної та індивіду­аль­ної пам’яті не є взаємо­ви­ключ­ни­ми: че­рез до­лю однієї лю­ди­ни мож­на по­ка­за­ти до­лю ціло­го по­коління. Не бу­ло єди­ної дум­ки та­кож сто­сов­но то­го, чим є Чор­но­биль і пам’ять про ньо­го для су­час­ності. Для Ко­б­ри­на Чор­но­биль є ко­лек­тив­ною трав­мою, «жах­ли­вою підлістю», про яку не хо­четь­ся зга­ду­ва­ти. Йо­го за­дум зня­ти фільм про те, що відбу­ло­ся б, як­би ця ка­та­ст­ро­фа ста­ла­ся те­пер, так і за­ли­шив­ся не­ре­алізо­ва­ним. На­томість інші оче­видці тра­гедії, зо­к­ре­ма ав­тор сце­нарію фільму «Чор­но­биль 3828» Хем Сал­га­ник, вис­лов­лю­ва­ли по­гляд на Чор­но­биль як на мо­мент ко­лек­тив­ної солідар­ності, вірності обов’яз­ку та са­мо­по­жерт­ви. За сло­ва­ми од­но­го з ор­ганіза­торів ве­чо­ра Сергія Трим­ба­ча, в сьо­годнішній Ук­раїні про­бле­ми пам’яті розігру­ють­ся в публічно­му дис­курсі як кар­ти в грі політич­них сил. Оскільки Чор­но­биль не­мож­ли­во ви­ко­ри­с­та­ти для здо­бут­тя політич­но­го капіта­лу – про ньо­го зга­ду­ють ма­ло. Як про­де­мон­ст­ру­ва­ли у своїх ро­бо­тах Моріс Хальбвакс, Ян Ас­ман та П’єр Но­ра, не ли­ше історія, а й ко­лек­тив­на пам’ять кон­ст­рую­ється че­рез соціальні ме­ханізми та інсти­туції. Чия версія ко­лек­тив­ної пам’яті фор­му­ва­ти­ме ук­раїнську іден­тичність у май­бут­нь­о­му за­ле­жить та­кож від то­го, чи бу­де Чор­но­биль за­бу­то, чи збе­ре­же­но че­рез спо­га­ди оче­видців як нез­мив­ну про­ви­ну вла­ди, що по­всяк­час на­га­ду­ва­ти­ме про відповідальність.