Інга Ша­то­ва до­лу­чи­ла­ся до про­ве­ден­ня Міжна­род­но­го кіно­фо­ру­му «Зо­ло­тий Ви­тязь» із пер­ших йо­го кроків. До співпраці за­про­сив її ще в 1992 році за­снов­ник і незмінний пре­зи­дент цьо­го кіно­фе­с­ти­ва­лю, на­род­ний ар­тист Росії, кіно­ре­жи­сер, кіно­ак­тор Ми­ко­ла Бур­ляєв. Не­вдовзі во­на ста­ла йо­го дру­жи­ною і помічни­цею у про­ве­денні всіх двад­ця­ти кіно­фо­румів. А в 2011 році во­на – ди­рек­тор ІІІ МКФ еко­логічних фільмів «Зо­ло­тий Ви­тязь» і, офіційно, «помічник пре­зи­ден­та» кіно­фо­ру­му.

Ми­ко­лу Пе­т­ро­ви­ча Бур­ляєва са­мо­го на­зи­ва­ють «Зо­ло­тим Ви­тя­зем», тож на­зва статті зро­зуміла: 20 років з фе­с­ти­ва­лем і з Бур­ляєвим.

Ук­раїнські кіно­митці – ак­тивні учас­ни­ки цьо­го кіно­фо­ру­му, во­ни при­вез­ли в Ук­раїну чи­ма­ло по­чес­них на­го­род. Це «Зо­лоті Ви­тязі» ре­жи­серів Іго­ря Ко­б­ри­на («Чор­но­биль. Два ко­ль­о­ри ча­су»), Юрія Іллєнка («Сергій Па­ра­джа­нов: пар­ти­ту­ра Хри­с­та до-ма­жор»), Ана­толія Си­рих («Іван Ми­ко­лай­чук. По­свя­та»), Ро­ла­на Сергієнка («Сповідь пе­ред учи­те­лем»). Це та­кож срібні та брон­зові «Ви­тязі».

Ук­раїну щорічно пред­став­ля­ли най­кращі митці, се­ред них: Бог­дан Ступ­ка, Раїса Не­дашківська, Ми­ко­ла Олялін, Ле­онід Оси­ка, Во­ло­ди­мир Та­лаш­ко, Яро­слав Лупій, Сергій Лосєв, Му­рат Ма­ме­дов, Юрій Те­ре­щен­ко, Дми­т­ро То­ма­ш­польсь­кий, Во­ло­ди­мир Са­вельєв, Олексій Ко­лес­ник, Оль­га Ма­теш­ко, кіноз­навці Ок­са­на Мусієнко та ав­тор цієї статті.

На ювілей­но­му ХХ фе­с­ти­валі від Ук­раїни по­бу­ва­ли на­родні ар­ти­с­ти Ук­раїни Раїса Не­дашківська та Во­ло­ди­мир Та­лаш­ко, за­слу­же­ний ар­тист Ук­раїни Олексій Ко­лес­ник, кіно­ре­жи­сер Люд­ми­ла Ми­ха­ле­вич та я. Два ук­раїнських фільми – «Про­су­нен­ня» (ре­жи­сер Н. Єго­ро­ва) на кон­курсі сту­дентсь­ких і де­бют­них фільмів та «Ста­ти твер­дим» (ре­жи­сер С. Ко­валь) на кон­курсі анімаційних фільмів – от­ри­ма­ли «Срібних Ви­тязів». Ре­жи­се­рові Люд­милі Ми­ха­ле­вич на кон­курсі по­вно­ме­т­раж­них до­ку­мен­таль­них фільмів при­су­ди­ли по­чес­ний дип­лом «За ство­рен­ня об­ра­зу по­движ­ниці “Зо­ло­то­го Ви­тя­зя”» у фільмі «Світло Раїси Не­дашківської».

І всіх цих учас­ників, членів журі та гос­тей завжди зустріча­ла привітна і гос­ти­нна Інга Ша­то­ва. Я по­знай­о­ми­ла­ся з нею на­прикінці трав­ня 1992 ро­ку на І МКФ «Зо­ло­тий Ви­тязь». Во­на тоді зустріча­ла членів де­ле­гацій з різних країн, тур­бу­ва­лась про кож­но­го, щоб нам бу­ло за­тиш­но, ком­форт­но се­ред од­но­думців. Інга при­ваб­лю­ва­ла своєю зовнішністю, кра­сою, теп­лом і при­яз­ню. Відтоді, бу­ду­чи орг­се­кре­та­рем «Зо­ло­то­го Ви­тя­зя» від Ук­раїни, я по­всяк­час спілку­ва­ла­ся з нею. На ХХ ювілей­но­му кіно­фо­румі ми зустріли­ся в Курсь­ку, і я взя­ла в неї інтерв’ю.

- Інго, ко­ли я ба­чу вас у ро­дин­но­му колі, завжди ди­ву­юсь – як ви все це всти­гаєте: бу­ти зраз­ко­вою ма­мою двох дітей, чарівною дру­жи­ною, ак­т­ри­сою, що ви­с­ту­пає на га­ла-кон­цер­тах, ве­ду­чою ба­га­ть­ох відкриттів і за­криттів фе­с­ти­ва­лю і помічни­цею пре­зи­ден­та кіно­фо­ру­му. А як ви по­знай­о­ми­ли­ся з Ми­ко­лою Пе­т­ро­ви­чем?

– На­ро­ди­ла­ся я в Се­ва­с­то­полі, меш­ка­ла в цьо­му ле­ген­дар­но­му місті, де все ди­хає історією. Але поїха­ла до Моск­ви, аби ре­алізу­ва­ти се­бе як ак­т­ри­су, бо це бу­ла моя дав­ня мрія.

В сто­лиці я не ма­ла ні ро­дичів, ані знай­о­мих, шу­ка­ла ро­бо­ту і в те­а­т­рах, і на кіно­с­тудіях, та нічо­го, що ме­не вла­ш­ту­ва­ло б, не мог­ла знай­ти. А в цей час моя ма­ма вий­ш­ла на пенсію і приїха­ла, аби взя­ти участь у по­нов­ленні мо­на­с­ти­ря у Хре­с­то­воз­дви­женсь­ку. Там по­слуш­ни­цею бу­ла ро­дич­ка Бур­ляєва. Дізнав­шись від ма­ми про мої по­шу­ки ро­бо­ти, во­на ска­за­ла, що Бур­ляєв шу­кає собі співробітни­ка для кіно­фо­ру­му «Зо­ло­тий Ви­тязь». Не­вдовзі я по­ча­ла до­по­ма­га­ти Ми­колі Пе­т­ро­ви­чу дру­ку­ва­ти за­про­шен­ня, роз­си­ла­ти ли­с­ти. Ро­бо­ти бу­ло ду­же ба­га­то, але мені при­пав до душі девіз фе­с­ти­ва­лю: «За мо­ральні, хри­с­ти­янські іде­а­ли, за підне­сен­ня душі людсь­кої», і я праг­ну­ла зро­би­ти все, що в моїх си­лах. Та­ким чи­ном, зустрічі з Ми­ко­лою Пе­т­ро­ви­чем я за­вдя­чую са­ме «Зо­ло­то­му Ви­тя­зю».

У ко­роткі ча­си пе­ре­по­чин­ку ми пи­ли чай, роз­мов­ля­ли про спра­ви, але од­но­го ра­зу я підве­ла очі, зустріла­ся з йо­го лагідним, уваж­ним по­гля­дом, і зі мною щось ста­ло­ся… Все це закінчи­ло­ся на­шим весіллям, і вже май­же 20 років я з ним ра­зом. У нас двоє чу­до­вих дітей – Да­шень­ка та Ілія. Всі ми задіяні на цьо­му фе­с­ти­валі, всією ро­ди­ною праг­не­мо спри­я­ти йо­го успіхові: Дарія ча­с­то з Ми­ко­лою Пе­т­ро­ви­чем ве­де про­гра­му, Ілія – го­ло­ва ди­тя­чо­го журі. Там, де є лю­бов і по­ва­га од­не до од­но­го, скріпле­на дітьми, – це ок­ри­лює і дає твор­чу на­сна­гу.

– Інго, я знаю вас ба­га­то років, але що­ра­зу ви відкри­ваєтесь яко­юсь но­вою гран­ню. Не­що­дав­но я по­ди­ви­ла­ся фільм «Лю­бов і прав­да Фе­до­ра Тют­че­ва» (сце­нарій і ре­жи­су­ра На­талії Бон­дар­чук). Як яс­к­ра­во і та­ла­но­ви­то ви зігра­ли роль пер­шої дру­жи­ни Тют­че­ва Еле­о­но­ри, як пе­ре­кон­ли­во пе­ре­да­ли на ек­рані відстань між пре­крас­ною жінкою у баль­но­му вбранні, спов­не­ною світлих надій, ніжною, чарівною, що є іде­а­лом жіноч­ності (з якою пов’язані сло­ва Тют­че­ва: «Твой ми­лий об­раз, не­заб­вен­ный, / Он пре­до мной вез­де, все­гда. / Не­до­сти­жи­мый, не­из­мен­ный, / Как но­чью на не­бе звез­да»), і жінкою в горі: вже в на­ступ­но­му епізоді – скам’яніле об­лич­чя Еле­о­но­ри, де не­ви­мовні біль і страж­дан­ня в очах. Ма­буть, не­лег­ко пе­ре­да­ти цей ду­шев­ний злам ге­роїні?

– З Еле­о­но­рою Федір Тют­чев про­жив 12 щас­ли­вих років, при­свя­тив їй чу­дові вірші. І враз во­на по­ми­рає в жах­ли­вих му­ках, пе­ре­жив­ши по­же­жу на ко­раблі та інші ви­про­бу­ван­ня долі. Справді, роль склад­на, бо тре­ба бу­ло по­ка­за­ти на ек­рані жінку, яка, за сло­ва­ми Тют­че­ва, не­сла у цей світ радість і ща­с­тя, а у фіналі втіли­ла йо­го ж без­смертні ряд­ки: «слё­зы люд­ские, о слё­зы люд­ские, лье­тесь вы ран­ней и по­зд­ней вес­ной, лье­тесь без­ве­ст­но, лье­тесь не­зри­мо, не­ис­то­щи­мые, не­ис­чис­ли­мые…». Мені до­поміг чу­до­вий парт­нер, пре­крас­ний ак­тор Ми­ко­ла Бур­ляєв, який бли­с­ку­че зіграв роль Фе­до­ра Тют­че­ва.

– Я ба­чи­ла фільм ук­раїнської жур­налістки Альбіни Афоніної «Три скал­ка дзер­ка­ла. Андрій Тар­ковсь­кий та Ук­раїна», в яко­му ви оз­ву­чу­ва­ли текст ра­зом з Ми­ко­лою Пе­т­ро­ви­чем, і ваш го­лос зву­чав про­ник­ли­во і гли­бо­ко. І знаю, що ви з Ми­ко­лою Пе­т­ро­ви­чем оз­ву­чу­ва­ли кар­ти­ну без го­но­ра­ру, що за­раз бу­ває вкрай рідко.

– Ми зро­би­ли це з лю­бов’ю та по­ва­гою до унікаль­но­го май­ст­ра кіно Андрія Тар­ковсь­ко­го, а та­кож то­му, що ав­тор сце­нарію і ре­жи­сер Альбіна Афоніна зня­ла цей фільм на власні ко­ш­ти – їй не вда­ло­ся знай­ти спон­сорів. Ми знаємо Альбіну як ба­га­торічну і послідо­вну при­хиль­ни­цю на­шо­го МКФ «Зо­ло­тий Ви­тязь», а фільм «Андрій Тар­ковсь­кий та Ук­раїна» на­го­ро­д­же­ний дип­ло­мом «Зо­ло­то­го Ви­тя­зя» 2007 ро­ку.

– Я з ве­ли­ким за­до­во­лен­ням по­слу­ха­ла на відкритті кіно­фо­ру­му у Курсь­ку у ва­шо­му ви­ко­нанні вірш Ан­ни Ах­ма­то­вої. Та­кож на фе­с­ти­валі був по­ка­за­ний фільм На­талії Бон­дар­чук «Го­голь. Най­б­лиж­чий», де ви граєте роль гра­фині Тол­стої, а роль гра­фа ви­ко­нав Ми­ко­ла Бур­ляєв.

– Так, ми пра­цю­ва­ли над цим фільмом натх­нен­но і дбай­ли­во, оскільки для кож­но­го мит­ця ве­ли­ке ща­с­тя до­торк­ну­ти­ся до спад­щи­ни Ми­ко­ли Го­го­ля.

– Але я знаю, що за 20 років фе­с­ти­валь «Зо­ло­тий Ви­тязь» на­був но­вої якості, що це вже не тільки кіно і те­ле­ба­чен­ня: ство­ре­но Слов’янсь­кий фо­рум ми­с­тецтв «Зо­ло­тий Ви­тязь», го­ло­ва орг­коміте­ту і пре­зи­дент СФМ – го­ло­ва Фо­ру­му діячів слов’янсь­кої куль­ту­ри, на­род­ний ар­тист Росії Ми­ко­ла Бур­ляєв. Роз­кажіть, будь ла­с­ка, в чо­му суть цих но­во­вве­день?.

– Років 15 то­му Ми­ко­ла Пе­т­ро­вич був на Един­бурзь­ко­му МКФ і по­ба­чив, що на ньо­му па­ра­лель­но відбу­ва­ють­ся і му­зич­ний, і те­а­т­раль­ний по­ка­зи, відкри­ва­ють­ся ви­с­тав­ки, і про­тя­гом міся­ця Един­бург про­сто жи­ве цим фе­с­ти­ва­лем. Ідея та­ко­го фо­ру­му всіх ми­с­тецтв ду­же спо­до­ба­ла­ся Ми­колі Пе­т­ро­ви­чу, і він по­чав діяти. На оди­над­ця­то­му «Зо­ло­то­му Ви­тязі» з’явив­ся те­а­т­раль­ний фе­с­ти­валь, на 15-му – Міжна­род­ний фе­с­ти­валь російсько­го бой­о­во­го ми­с­тецтва «Зо­ло­тий Ви­тязь», далі – три фе­с­ти­валі еко­логічних фільмів. А в 2010 році відкрив­ся І Слов’янсь­кий фо­рум ми­с­тецтв, який прой­шов з ве­ли­ким успіхом у Москві, де відбу­ли­ся і літе­ра­турні чи­тан­ня. Дру­гий Слов’янсь­кий фо­рум ми­с­тецтв «Зо­ло­тий Ви­тязь» стар­ту­вав у квітні 2011 ро­ку. Він об’єднує ве­ликі творчі си­ли у різних сфе­рах куль­ту­ри, сприяє кон­солідації слов’янсь­ко­го світу.

Цей фо­рум ми­с­тецтв є спра­вою всьо­го жит­тя Ми­ко­ли Бур­ляєва, ад­же йо­го ме­та – підно­си­ти дух нації, ду­хов­ний рівень на­ро­ду, роз­ви­ва­ти тра­диції та спи­ра­тись на них.