«День переможених»

За романом Володимира Яворівського «Криза»

Автор  сценарію та  режисер-постановник – Валерій  Ямбурський

Оператор – Віталій Зимовець

Художник – Олександр Шеремет 

Композитор – Володимир Гронський

У ролях: Михайло Голубович, Юрій Євсюков, Віктор Андрієнко, Євген Паперний, Михайло Свєтін, Лариса Руснак, Леся Самаєва, Олена Стефанська та інші.

Національна кіностудія ім. О. Довженка, 2009

Яким має бу­ти су­час­ний ук­раїнський фільм? Са­ме су­час­ний, са­ме ук­раїнський і, що важ­ли­во, зня­тий за дер­жавні ко­ш­ти. До яких тем звер­та­ти­ся, у яких жа­н­рах пра­цю­ва­ти, на яку ау­ди­торію спря­мо­ву­ва­ти­ся? Цим ма­ли б пе­рей­ма­ти­ся мо­лоді ре­жи­се­ри у ро­боті над фільма­ми, про­те ставлять та­кі пи­тан­ня вже після прем’єри, і не так ре­жи­се­ри, як самі гля­дачі.

Сьо­годні, ко­ли за дер­жав­не фінан­су­ван­ня зніма­ють ук­рай ма­ло, ко­жен ук­раїнський фільм зустріча­ють з особ­ли­вою ува­гою і нерідко зі скеп­тич­ною посмішкою. Одні втіша­ють­ся тим, що «мог­ло б бу­ти й гірше», інші все че­ка­ють на по­яву чо­гось но­во­го, свіжо­го та геніаль­но­го. Ва­лерій Ям­бурсь­кий в од­но­му інтерв’ю провів слуш­ну па­ра­лель із си­ту­ацією за Сталіна, ко­ли відбу­ва­лось ско­ро­чен­ня кіно­ви­роб­ництва з на­ста­но­вою на ше­де­в­ри: «Ми знімаємо два-три по­вно­ме­т­ражні фільми на рік і хо­че­мо, щоб усі во­ни бу­ли ше­де­в­ра­ми. Та­ко­го не бу­ває. То­му на­ша ви­ща ма­терія най­частіше ниж­чої якості. Це не той ви­па­док, ко­ли для от­ри­ман­ня якості потрібно змен­ши­ти кількість»(1). Але чи мо­же­мо очіку­ва­ти на якісні фільми, ко­ли мо­лоді ре­жи­се­ри, не ма­ю­чи не­обхідно­го досвіду і ре­сурсів, зніма­ють пер­шу по­вно­ме­т­раж­ну кар­ти­ну і зна­ють, що во­на на­вряд чи дійде до ши­ро­ко­го гля­да­ча, а во­ни самі невідо­мо ко­ли от­ри­ма­ють дру­гий шанс на зйом­ки но­вої стрічки. Ро­бо­та зга­да­но­го Ва­лерія Ям­бурсь­ко­го – йо­го пер­ший по­вно­ме­т­раж­ний фільм «День пе­ре­мо­же­них» – і ста­ла при­во­дом до та­ких мірку­вань. Ад­же про ре­жи­се­ра після ви­хо­ду йо­го ко­рот­ко­ме­т­раж­но­го фільму «При­блу­да» го­во­ри­ли як про од­но­го з най­пер­спек­тивніших мо­ло­дих ре­жи­серів і по­кла­да­ли надії на йо­го перші кро­ки у по­вно­ме­т­раж­но­му кіно. Ре­жи­сер досить обдарований, має амбіції і жа­н­ро­во-те­ма­тичні пріори­те­ти, про­те брак прак­ти­ки і ре­жи­серсь­ких на­ви­чок спри­чи­ня­ють ба­га­то мінусів.

Ос­но­вою для фільму став ро­ман Во­ло­ди­ми­ра Яворівсько­го «Кри­за». Ця на­зва ма­ла пе­рей­ти і до стрічки, та ав­то­ри зля­ка­ли­ся її зловісно-ак­ту­аль­но­го зву­чан­ня і заміни­ли на свій варіант – «День пе­ре­мо­же­них». Втім, ця зміна не відда­ли­ла фільм від пер­шо­д­же­ре­ла, но­вих ак­центів не до­да­ла і в нинішній си­ту­ації сприй­мається не менш зловісно. Пе­ред по­чат­ком прем’єри Ва­лерій Ям­бурсь­кий зізнав­ся, що був про­сто за­ча­ро­ва­ний тек­с­том Яворівсько­го. Це пев­ною мірою і за­гна­ло йо­го у глу­хий кут, оскільки фільм вий­шов ду­же літе­ра­ту­ро­цен­т­рич­ним. Ре­жи­сер три­мається за текст, як за рятівну па­лич­ку: зберігає усі сю­жетні лінії, всіх пер­со­нажів, які фак­тич­но сло­во в сло­во ци­ту­ють ро­ман. Звідси – нечіткість ком­по­зиції кар­ти­ни, яка рад­ше є ха­о­тич­ною послідовністю розрізне­них анек­до­тич­них епізодів із жит­тя се­лян Теклівки. Як текст Яворівсько­го ду­же пе­ре­на­си­че­ний подіями і пер­со­на­жа­ми, так і фільм Ям­бурсь­ко­го не доз­во­ляє охо­пи­ти цілісно йо­го про­бле­му, роз­г­ледіти за сю­жет­ни­ми по­дро­би­ця­ми ре­жи­серсь­кий за­дум.

Ос­нов­на колізія у фільмі – це су­пе­реч­ка до­вко­ла по­хо­рон ле­ген­дар­ної жи­тель­ки Теклівки Гандзі Ос­но­во­по­лож­ниці, як на­зи­ва­ють її од­но­сель­ці, ад­же та бу­ла фун­да­тор­кою пер­шо­го кол­го­с­пу. Смерть Ос­но­во­по­лож­ниці збігла­ся із пер­шо­т­рав­не­ви­ми свя­та­ми, що по­ста­ви­ло про­бле­му: хо­ва­ти, як за­ве­де­но, її на третій день чи свят­ку­ва­ти «як усі лю­ди» Пер­ше трав­ня. Ця ло­каль­на кри­за має відо­б­ра­жа­ти за­галь­ний роз­лад у на­ст­ро­ях се­ла кінця 1990-х років, ко­ли одні (тут це мо­ло­де по­коління) вже не ба­жа­ють жи­ти по-ста­ро­му, а інші – не виз­на­ють но­вих по­рядків. Ця про­бле­ма­ти­ка, мож­ли­во, і бу­ла ак­ту­аль­ною в той час, про який йдеть­ся в ро­мані та фільмі. Про­те сьо­годні во­на сприй­мається як де­що за­старіла, не ті вже про­бле­ми в се­лах. Ко­жен жи­тель Теклівки має свою історію, яка роз­кри­вається то в пе­ри­петіях із інши­ми пер­со­на­жа­ми, то у флеш­бе­ках. За­га­лом – це зви­чай­не се­ло, де сусіди ла­ють­ся, дру­жи­ни пиль­но кон­тро­лю­ють своїх чо­ловіків, а ті тіка­ють до пляш­ки чи «польсь­кої кур­ви». Ко­лись там тяж­ко пра­цю­ва­ли на бла­го кол­го­с­пу, те­пер і «вкра­с­ти нічо­го, і за­ро­би­ти не да­ють, а як­що й да­ють, то не пла­тять за це нічо­го». Сільську фак­ту­ру для цьо­го ре­жи­сер знай­шов вда­лу: без­доріжжя, за­нед­бані ха­ти і за­ки­нуті гос­по­дар­ст­ва. Що­прав­да трагізм за­бу­тих сіл гу­бить­ся за анек­до­тич­ни­ми історіями. У жанрі трагіко­медії, якою і є «День пе­ре­мо­же­них», склад­но ви­т­ри­ма­ти ба­ланс між трагічним і комічним. Вид­но, що ре­жи­сер пе­рей­мав­ся цим, але все ж комічне пе­ре­ва­жає і по­гли­нає за­да­ну про­бле­ма­ти­ку. Май­же всі ха­рак­те­ри і ри­си гіпер­болізо­вані, скла­дається ча­сом вра­жен­ня, що ре­жи­сер іронізує над ним же зо­б­ра­жу­ва­ни­ми історіями. Та чи ко­мусь потрібна та­ка іронія? Чи до­по­мо­же гля­да­чеві сміх над влас­ною не­до­лугістю? Жар­ти іноді трап­ля­лись і влучні, та більше во­ни ски­да­ли­ся на гу­мор в стилі скетч-шоу «Фай­на Юк­рай­на». Звик­лий до подібних жартів з те­ле­екра­ну гля­дач, про­сто не змо­же сприй­ма­ти «День пе­ре­мо­же­них» більш-менш серй­оз­но, не змо­же по­ба­чи­ти за анек­до­тич­ним по­кро­вом глиб­ший зміст. Більше то­го, ефект комічно­го у кіно має ство­рю­ва­ти­ся не тільки і не стільки сло­ва­ми. Ма­ло, щоб ак­то­ри розігру­ва­ли діало­ги з ро­ма­ну Яворівсько­го, кіно має до­стат­ньо своїх за­собів для ви­ра­жен­ня гу­мо­ру. Роз­ча­ру­ва­ла і штучність ак­торсь­ко­го існу­ван­ня у фільмі. Да­ле­ко не всі ак­то­ри ор­ганічно ви­гля­да­ють у своїй ролі, ви­нят­ка­ми є хіба що лінія, яку втіли­ли Ла­ри­са Рус­нак і Євген Па­пер­ний. Хоч ак­торсь­кий склад сам по собі і гар­ний, та пе­ревтіли­ти­ся у се­лян не всім відо­мим ар­ти­с­там вда­ло­ся. Ми­хай­лові Го­лу­бо­ви­чу, який зіграв у фільмі од­ну з го­ло­вних ро­лей, вда­ло­ся впи­са­ти­ся у сільський ко­ло­рит, та зда­ва­лось, склад­но бу­ло впи­са­ти­ся у рам­ки ек­ра­ну. Він більше те­а­т­раль­ний ак­тор, і до то­го ж пе­ре­важ­но інших жанрів. То­му у «Дні пе­ре­мо­же­них» Го­лу­бо­вич над­то пом­пез­ний, грає з роз­ма­хом звич­но­го для ньо­го амп­луа ко­за­ка, а не ко­лиш­нь­о­го го­ло­ви кол­го­с­пу.

Як­що уя­ви­ти, що «День пе­ре­мо­же­них» от­ри­має по­даль­ше жит­тя на ек­ра­нах, то де і для ко­го йо­го по­ка­зу­ва­ти? Фільм не є ні фе­с­ти­валь­ним, ані при­дат­ним для «ко­мерційно­го ви­ко­ри­с­тан­ня». Гра зі сте­рео­ти­па­ми про су­час­них ук­раїнських се­лян точ­но при­ва­би­ла б західно­го гля­да­ча, які зна­хо­ди­ли б у кар­тині підтвер­д­жен­ня своїх уяв­лень про бідні се­ла із ди­ва­ку­ва­ти­ми у рад­ше не­га­тив­но­му сенсі жи­те­ля­ми. Але чи потрібно це? Мож­ли­во, вар­то шу­ка­ти інший шлях, відхо­ди­ти від аморф­них історій і на­го­ло­шу­ва­ти на то­му ак­ту­аль­но­му, не­до­мов­ле­но­му, що мог­ло б ляг­ти в ос­но­ву фільму, та пе­ре­тво­ри­лось у ко­медійне шоу.

1 Ре­жи­сер Ва­лерій Ям­бурсь­кий: «На­ле­жу до російсько­мов­них, але кіно хо­чу зніма­ти ук­раїнською» / Роз­мов­ля­ла Ка­те­ри­на Кон­стан­ти­но­ва // Дзер­ка­ло тиж­ня. – № 31 (759). – 22 – 28 серп­ня 2009.