Остан­ні 15 ро­ків по­бу­тує дум­ка, що ук­ра­їнсь­ко­го кі­но не іс­нує. Для лю­ди­ни, яка хоч тро­хи зна­єть­ся на су­ча­сно­му кі­но, та­кі мір­ку­ван­ня свід­чать про необіз­на­ність у спра­вах. У чер­вні 2011 ро­ку з на­го­ди 70-річ­чя Іва­на Ми­ко­лай­чу­ка у Чер­нів­цях від­був­ся фе­сти­валь «Кі­но­етні­ка», де по­ка­за­ли філь­ми мо­ло­дих ре­жи­се­рів на ет­ніч­ні те­ми. Про­те і там про­зву­ча­ли вже знай­омі за­ки­ди, мо­вляв, «кі­но ук­ра­їнсь­ко­го не­має, а фе­сти­ва­лі є». Пе­ре­мо­жець «Кі­но­етні­ки», ав­тор філь­му «Нит­ка» (кра­ща опе­ра­тор­сь­ка ро­бо­та) Дми­тро Су­хо­ли­т­кий-Соб­чук не по­го­див­ся з «ав­то­ри­тет­ною» дум­кою, пе­ре­рах­ував­ши з де­ся­ток мо­ло­дих ук­ра­їнсь­ких ре­жи­се­рів, які ус­піш­но прац­юють: Ма­ри­на Вро­да, Во­ло­ди­мир Ти­хий, Та­рас То­мен­ко, Ва­лен­тин та Мак­сим Ва­ся­но­ви­чі, Ми­ро­слав Сла­бош­пиць­кий, Та­рас Тка­чен­ко... «Про­бле­ма не в то­му, що кі­но не­має, а в то­му, що во­но не до­хо­дить до гля­да­ча», — вва­жає Дми­тро. А зро­стан­ня кіль­ко­сті фе­сти­ва­лів він про­ко­мен­ту­вав так: «Це доб­ре, що їх кіль­кість збіль­шу­єть­ся: зго­дом слаб­кі від­сі­ють­ся, за­ли­шать­ся най­до­стой­ні­ші, адже фе­с­ти­валь — це перш за все кон­цеп­ція, чіт­ко окре­сле­ні те­ма­ти­ка та кри­те­рії від­бо­ру, це і фор­му­ва­ти­ме якість ро­біт».

Дми­тро Су­хо­ли­ткий-Соб­чук, ви­пу­скник май­стер­ні Ми­хай­ла Іл­лєн­ка, за ро­ки нав­чан­ня ство­рив сім к/м філь­мів. Уже на пер­шо­му кур­сі за­я­вив про се­бе як про здіб­но­го ре­жи­се­ра філь­мом «Отроц­тво», який об’їз­див пів­сві­ту (2008, гран-прі КФ «Від­кри­та ніч», кра­щий к/м фільм КФ «Кі­но­лев», пре­мія Тар­ков­ських, на­го­ро­да «Кі­но май­бут­ньо­го» на Брюс­сельсь­ко­му МКФ, 2009). Остан­ня ро­бо­та Дми­тра — фільм «Бо­ро­да» — го­ту­єть­ся до ви­пу­ску в ан­то­ло­гії про­ек­ту «Ук­ра­ї­на, Go­od­bay». Сце­на­рій Дми­тра Су­хо­ли­тко­го-Соб­чу­ка здоб­ув пер­шу пре­мію кон­кур­су «Ко­ро­на­ція сло­ва – 2011». Хо­ча ра­ні­ше Дми­тро зні­мав пе­ре­важ­но ігро­ві філь­ми, сьо­год­ні він прац­ює над гран­ді­оз­ним за об­ся­гом пов­но­ме­т­раж­ним до­ку­мен­таль­ним про­ек­том «Крас­на Ма­лан­ка» про се­ло «Крас­на», в яко­му меш­ка­ють ет­ніч­ні ру­му­ни, і про ду­же ва­жли­ву для них по­дію — що­річ­не свя­то «Ма­лан­ка». У ніч на ста­рий Но­вий рік се­ля­ни пе­рев­дя­га­ють­ся у ко­стю­ми й об­хо­дять се­ло, «ма­лан­кую­чи», тоб­то ві­та­ють зі свя­том од­но­сель­ців, а ті від­дя­чу­ють їм гро­ши­ма. Але, при­ди­вив­шись пиль­ні­ше, ми ба­чи­мо осо­бли­ву ви­нят­ко­вість їх­ньої «Ма­лан­ки», все — від іс­то­рії і мо­ти­вів до пер­со­на­жів і ко­стю­мів (чо­го вар­тує, на­при­клад, Вед­мідь з п’яти­ме­тро­ви­ми кри­ла­ми, чи Ци­ган із бу­ла­вою, яка ва­жить 40 кі­ло­гра­мів) — прой­ня­те не­пов­тор­ним шар­мом, ко­рін­ня яко­го ся­гає дав­ньої кар­на­валь­ної куль­ту­ри. А той факт, що участь у Ма­лан­ці бе­руть ли­ше чо­ло­ві­ки, від­си­лає нас до дав­ньо­го об­ря­ду іні­ціації. Хлоп­ці, які ма­ють упер­ше взя­ти участь у Ма­лан­ці, го­ту­ють­ся дов­го, це своє­рід­не вве­ден­ня у до­ро­сле жит­тя, ри­ту­ал. На­сам­пе­ред у цих лю­дях під­ку­пає щи­рість та від­по­ві­даль­ність, ста­влен­ня до, зда­ва­лось би, зви­чай­но­го свя­та, але свя­та, в яко­му від­би­то іс­то­рію по­ко­лінь. Вия­вляєть­ся, на зе­млі ще є ку­точ­ки, де дав­ні тра­ди­ції збе­рі­га­ють­ся у пер­воз­дан­но­му ви­гля­ді, де во­ни жи­ві та не­ви­му­ше­ні. «Ма­лан­ка» — спра­вді не­пов­тор­не яви­ще, і не дар­ма Дми­тро влас­ни­ми си­ла­ми та з до­по­мо­гою ін­ших сту­ден­тів уже тре­тій рік прац­ює над цим філь­мом. Не­що­дав­но він от­ри­мав фі­нан­су­ван­ня від Дер­жав­но­го агент­ства Ук­ра­ї­ни з пи­тань кі­но. Ви­хід філь­му пла­ну­єть­ся на ос­інь 2012 ро­ку. «Я хо­тів по­ка­за­ти іс­то­рії лю­дей, які го­ту­ють­ся до свя­та. Вия­ви­ти те пер­віс­не, що жи­ве в них і про­ки­да­єть­ся під час під­го­тов­ки. По­ка­за­ти, як ця по­дія фор­мує їх­нє жит­тя», — по­яснює свій за­дум ре­жи­сер.