У 1958 ро­ці у Брюс­се­лі (в рам­ках Між­на­род­ної ви­став­ки) «Зе­мля» Олек­сан­дра Дов­жен­ка ра­зом з «Пан­цер­ни­ком “По­­тьом­кін”» Ей­зен­штей­на і «Ма­тір’ю» Пу­дов­кі­на ввій­шла до чи­сла два­над­ця­ти кра­щих філь­мів ус­іх ча­сів і на­ро­дів: ук­ра­їнсь­кий ре­жи­сер здоб­ув між­на­род­не виз­нан­ня та сла­ву. Все ж по­при те, що він вва­жа­єть­ся без­за­пе­реч­ним кла­си­ком сві­то­во­го кі­не­ма­то­гра­фа, ан­гло­мов­них дос­лі­джень твор­чо­с­ті ук­ра­їнсь­ко­го ге­нія об­маль. Аж до 1986 ро­ку, ко­ли світ по­ба­чи­ла праця про­фес­ора Ві­скон­синсь­ко­го уні­вер­си­те­ту в Ме­ді­со­ні Вен­са Ке­плі «На служ­бі в дер­жа­ви: кі­но Олек­сан­д­ра Дов­жен­ка», не бу­ло ви­да­но жод­ної ан­гло­мов­ної мо­но­гра­фії про цьо­го мит­ця. Як нас­лі­док, на За­хо­ді не­має дис­кур­су що­до міс­ця Олек­сан­дра Дов­жен­ка в іс­то­рії кі­но, не­з­ва­жаю­чи на те, що йо­го на­зи­ва­ють тре­тім ве­ли­ким ре­жи­се­ром ра­дянсь­ко­го кі­но двад­ця­тих ро­ків та від­зна­ча­ють три­ва­лий вплив твор­чо­сті Дов­жен­ка на ро­бо­ти ін­ших ре­жи­се­рів, зо­кре­ма Ан­дрія Тар­ков­сько­го.

Моя ме­та — огля­ну­ти за­хід­ну бі­бліо­гра­фію, прис­вя­че­ну ре­жи­се­ро­ві, зу­пи­ню­ся і на кіль­кох прац­ях, до­ступ­них у ме­ре­жі Ін­тер­нет.

Бі­бліо­гра­фія

У сво­їй стат­ті «Знех­ту­ва­ний ге­ній: Олек­сандр Дов­жен­ко в MFA» (“Ne­glec­ted Gi­ant: Ale­xan­der Dovzhen­ko at the MFA”) бри­тансь­кий кі­но­кри­тик та кре­а­тив­ний ди­рек­тор Един­бур­зь­ко­го між­на­род­но­го кі­но­фе­сти­ва­лю Кріс Фу­джі­ва­ра (Chris Fuj­iwa­ra) на­во­дить сти­слий огляд ан­гло­мов­ної бі­бліо­гра­фії твор­чо­сті Дов­жен­ка. Він ствер­джує, що ос­нов­ни­ми ан­гло­мов­ни­ми нау­ко­ви­ми дос­лі­джен­ня­ми, прис­вя­че­ни­ми Дов­жен­ко­ві, є ви­дан­ня ви­бра­них тво­рів Дов­жен­ка під ре­дак­ці­єю Мар­ка Ца­рин­ни­ка (1973) та ча­сти­на кни­ги Ґіль­бер­то Пе­ре­за «Ма­те­ріаль­ний при­вид» (“Ma­te­ri­al Ghost”). Ок­рім цьо­го, про Дов­жен­ка вий­шло ще 2 пра­ці аме­ри­кансь­ких дос­лід­ни­ків. Венс Ке­плі-мо­лод­ший (Van­ce Ke­pley Jr.) у зга­да­ній пра­ці «На служ­бі в дер­жа­ви» (“In Ser­vi­ce of the Sta­te”) трак­тує Дов­жен­ко­ві філь­ми як ви­ра­жен­ня та ре­зуль­тат нео­со­би­стіс­них по­лі­тич­них сил та со­ціаль­них су­пе­реч­но­стей (що­пра­вда, Ке­плі сам виз­нає, що кі­не­ма­то­гра­фіч­ний стиль ре­жи­се­ра до цьо­го ана­лі­зу не має стос­ун­ку). Дру­га мо­но­гра­фія, прис­вя­че­на Дов­жен­ко­ві, ви­да­на Бри­тансь­ким ін­сти­ту­том кі­но. Це кни­га Джор­джа О. Лі­бе­ра (Ge­or­ge Li­ber) «Олек­сандр Дов­жен­ко: жит­тя в ра­дянсь­ко­му кі­но» (“Ale­xan­­der Dovzhen­ko: A Li­fe in So­vi­et Film”). У цій біо­гра­фії ви­світ­лю­єть­ся по­лі­тич­на діяль­ність Дов­жен­ка, йо­го не­про­сті стос­ун­ки зі Ста­лі­ним та Хру­що­вим, а та­кож про­ли­ваєть­ся світ­ло на ра­дянсь­ку кі­не­ма­то­гра­фіч­ну іє­рар­хію. Про­те Лі­бер, про­фес­ор іс­то­рії, не має що ска­за­ти про філь­ми Дов­жен­ка(1). Джон Рай­лі заз­на­чає, що ці три мо­но­гра­фії — Ца­рин­ни­ка, Ке­плі та Лі­бе­ра — ду­же вда­ло до­пов­ню­ють од­на од­ну: Ца­рин­ник (як пер­ший дос­лід­ник твор­чо­сті Дов­жен­ка на За­хо­ді та ка­но­ніч­ний пе­ре­кла­дач Дов­жен­ка на ан­глійсь­ку) на­дає пер­шо­дже­ре­ла, Ке­плі ак­цен­тує ува­гу тіль­ки на філь­мах, а Лі­бер по­дає вдо­сталь біо­гра­фіч­них де­та­лей. Лі­бер об­го­во­рює до­ку­мен­таль­ні (хо­ча іно­ді мож­на при­пу­сти­ти, що він не зга­дує їх ус­іх), нез­ня­ті про­ек­ти, пу­блі­ци­сти­ку та ін­ші ас­пек­ти ро­бо­ти Дов­жен­ка, до кот­рих не звер­та­єть­ся Ке­плі. Він та­кож дає знач­но пов­ні­шу ін­фор­ма­цію про пер­ші ро­ки ре­жи­се­ра, ско­ри­став­шись від­крит­тям ар­хі­вів у ро­ки пост­глас­но­сті. Лі­бер, що­пра­вда, вба­чає в Дов­жен­ко­ві ук­ра­їн­сь­ко-ро­сійсь­ко-ра­дянсь­ко­го мит­ця, то­ді як Ке­плі по­зи­ціо­нує Дов­жен­ка як ре­жи­се­ра су­то ук­ра­їнсь­ко­го, кот­рий все ж на­ма­гав­ся до­го­джа­ти і Ки­є­ву, і Мос­кві. Кін­це­вою те­зою Лі­бе­ра стає по­сту­лю­ван­ня дво­ї­сто­сті Дов­жен­ка: він дот­ри­му­вав­ся своєї мі­сії ро­звит­ку ук­ра­їнсь­ко­го на­ціо­наль­но­го кі­не­ма­то­гра­фа, про­те не зов­сім ус­піш­но че­рез тиск по­лі­тич­ної си­сте­ми, якій Дов­жен­ко був зму­ше­ний про­ти­стоя­ти(2). Ан­дрій Щер­бе­нок у ре­цен­зії на дос­лі­джен­ня Лі­бе­ра для Ca­­li­for­nia Film Uni­ver­si­ty Film Quar­ter­ly пи­ше: «У сво­їй пра­ці “Жит­тя у ра­дянсь­ко­му кі­но” Лі­бер ви­рі­шує не­про­сте зав­дан­ня: на­пи­са­ти біо­гра­фію кі­но­ре­жи­се­ра, що по­вин­на вис­віт­лю­ва­ти як жит­тя Дов­жен­ка, так і йо­го філь­ми. Роз­по­відь Лі­бе­ра, що вис­віт­лює пе­ре­важ­но бо­роть­бу між вну­тріш­ні­ми пра­гнен­ня­ми Дов­жен­ка і ти­ском зов­ніш­ніх об­ста­вин, ґрун­ту­єть­ся на чи­слен­них ар­хів­них ма­те­рі­ал­ах, зо­кре­ма на зві­тах КДБ та що­ден­ни­ках, і, ра­зом з тим, на різ­них опу­блі­ко­ва­них до­ку­мен­тах та нау­ко­вих ро­бо­тах. Біо­гра­фія Лі­бе­ра — це на­сам­пе­ред іс­то­рія вза­є­мо­від­но­син Дов­жен­ка зі сво­їм ча­сом, з по­лі­тич­ним ото­чен­ням Ра­дянсь­ко­го Со­ю­зу. У сво­їй пра­ці Лі­бер та­кож ана­лі­зує кі­не­ма­то­гра­фіч­ну та лі­те­ра­тур­ну твор­чість Дов­жен­ка і на­ма­га­єть­ся про­ве­сти роз­різ­нен­ня між ав­тен­тич­ни­ми, ко­рін­ни­ми для уя­ви Дов­жен­ка тво­ра­ми і ти­ми, що бу­ли ство­ре­ні на до­го­ду ре­жи­му»(3).

Очи­ма за­хід­них дос­лід­ни­ків

Пер­ше, на що звер­та­ють ува­гу дос­лід­ни­ки твор­чо­сті Дов­жен­ка, — йо­го не­до­оці­не­ність. Впли­во­вий аме­ри­кансь­кий кі­но­кри­тик Джо­на­тан Ро­зен­баум (Jo­nathan Ros­en­baum), так са­мо як і Кріс Фу­джі­ва­ра (стат­тя ко­тро­го має зна­ко­ву наз­ву «Знех­ту­ва­ний ге­ній»(4)), у сво­їй стат­ті «Жит­тя і смерть — ланд­шаф­ти ду­ші. Кі­но Олек­сан­дра Дов­жен­ка» (“Li­fe and De­ath-Land­sca­pes of the Soul. The Ci­ne­ma of Ale­xan­der Dov­zhen­ko”) на­го­ло­шує на не­до­оці­не­но­сті Дов­жен­ка сві­то­вою ін­те­лек­ту­аль­ною спіль­но­тою. Ба біль­ше, він пи­ше, що Дов­жен­ко є пев­не най­більш за­бу­тим ве­ли­ким ре­жи­се­ром XX сто­літ­тя: «Він так ні­ко­ли і не діж­дав­ся на­леж­но­го по­ша­ну­ван­ня як у сво­їй кра­ї­ні, так і за її ме­жа­ми, біль­шою мі­рою че­рез те, що йо­го па­лкі, пан­те­їст­чні, фолькльор­ні філь­ми роз­кри­ва­ють­ся біль­ше як лі­рич­ні вір­ші, пе­ре­хо­дя­чи від од­ні­єї стро­фи до ін­шої, аніж як на­ра­ти­ви, де дія роз­ви­ваєть­ся від па­рагра­фа до па­рагра­фа чи від роз­ді­лу до роз­ді­лу»(5).

Спіль­ним для дос­лід­ни­ків твор­чо­сті ре­жи­се­ра є на­го­лос на над­склад­ній есте­ти­ці йо­го філь­мів, зав­дя­ки якій філь­ми Дов­жен­ка є ду­же своє­рід­ни­ми та сам­обут­ні­ми, їх­ній стиль лег­ко впіз­на­ва­ний. Спе­ци­фіч­не сприй­нят­тя Дов­жен­ко­вих філь­мів де­мон­струє зга­да­ний кі­но­кри­тик Джо­на­тан Ро­зен­баум: він опи­сує філь­ми ре­жи­се­ра яс­кра­вим асо­ці­атив­ним ря­дом: «Світ, кот­рий во­ни змальо­ву­ють, по­стає з го­го­лів­ських ко­ней, що до­ко­ря­ють сво­їм влас­ни­кам, із бла­го­род­них ко­рів, із бли­ску­чих лук, із хи­трих ко­за­ків, се­лян у тан­ці, де­кла­ма­цій­них про­мов лю­дей з дики­ми очи­ма, з ве­ли­ких пла­нів со­няш­ни­ків бі­ля гор­дих жі­нок з од­на­ко­во від­крит­и­ми облич­чя­ми, з ве­ли­чез­них про­сто­рів яс­но­го не­ба над хви­ля­ми пше­нич­них ла­нів — усе це ві­зії при­ро­ди, що, хоч як це па­ра­док­саль­но, ви­да­єть­ся вод­но­час бру­таль­ним та гар­мо­ній­ним»(6). Ав­тор та­кож під­кре­слює своє­рід­ність по­дій, що на­пов­ню­ють філь­ми Дов­жен­ка: «По­дії не мо­жуть сприй­­ма­ти­ся на­ми так, як на­ра­ти­ви, бо са­ма їх­ня при­ро­да бен­те­жить і за­плу­тує нас, це роз­ко­ле­ні дос­ві­ди, що ста­ють ко­ге­рент­ни­ми че­рез свою без­пе­рер­вність та ло­гіч­ну про­гре­сію ло­гіч­но­го ви­кла­ду»(7). Барт Те­ста зау­ва­жує, що «Де­кіль­ка кри­ти­ків вио­кре­ми­ли від­мін­ні осо­бли­во­сті ре­алі­стич­них філь­мів дос­оціа­лі­стич­но­го пе­ріо­ду ук­ра­їнсь­ко­го ре­жи­се­ра: йо­го ре­лі­гій­ну об­раз­ність, склад­ний «по­етич­ний» мон­таж та йо­го ча­сті ква­зі-ані­мі­стич­ні пас­ажі й ме­та­фо­ри, що про­ти­стоять фу­ту­ро-кон­струк­ти­віст­сь­ко­му по­ри­ву Дов­жен­ко­вих од­но­лі­тків Ей­зен­штей­на, Пу­дов­кі­на та Вер­то­ва. Про­те зга­да­ні оз­на­ки Дов­жен­ко­вих філь­мів бу­ли пов­то­рю­ва­ні так ча­сто, що сьо­год­ні ста­ли не­до­сто­вір­ни­ми клі­ше»(8).

Венс Ке­плі, про­фес­ор сту­дій кі­но у Ві­скон­синсь­ко­му уні­вер­си­те­ті в Ме­ді­со­ні, на­зи­ває Олек­сан­дра Дов­жен­ка най­ви­дат­ні­шим з аван­гар­дної ар­ти­стич­ної ко­гор­ти ви­хід­ців із ра­дянсь­кої Ук­ра­ї­ни в двад­ця­ті ро­ки. Ке­плі зау­ва­жує, що, по­ряд з кіль­ко­ма ін­ши­ми пись­мен­ни­ка­ми та ху­дож­ни­ка­ми, Дов­жен­ко спро­бу­вав сфор­му­лю­ва­ти ук­ра­їнсь­кий на­ціо­наль­ний го­лос у кон­тек­сті ра­дянсь­кої ху­дож­ньої куль­ту­ри. Дов­жен­ко по­стає на­сам­пе­ред як ре­жи­сер ук­ра­їнсь­кий, але не ра­дянсь­кий: чер­во­ною нит­кою крізь йо­го твор­чість про­хо­дить йо­го по­хо­джен­ня: «Йо­го ук­ра­їнсь­ка на­ціо­наль­на іден­тич­ність та се­лянсь­ке по­хо­джен­ня та­кож до­да­ють йо­му ва­ги в на­ших очах як сво­го ро­ду сільсь­ко­го бар­да, чия ро­бо­та спи­ра­єть­ся на знан­ня се­лян і пас­тир­сь­кі тра­ди­ції»(9).

Са­ме су­пе­реч­ність між йо­го ко­рін­ни­ми ук­ра­їнськи­ми дже­ре­ла­ми і ти­ми мо­дер­ніст­ськи­ми впли­ва­ми, по­штовх яким да­ла біль­шо­виць­ка ре­во­лю­ція, на дум­ку Вен­са Ке­плі, є най­ва­жли­ві­шою ри­сою твор­чо­сті ре­жи­се­ра. Впро­довж кар’єри Дов­жен­ка йо­го філь­ми фор­му­ва­ли­ся дво­ма ан­та­го­ні­стич­ни­ми пра­гнен­ня­ми: з од­но­го бо­ку, пра­гнен­ням про­сла­ви­ти мо­жли­во­сті ра­дянсь­кої ре­во­лю­ції і но­во­го ко­му­ні­стич­но­го устрою, та пра­гнен­ням вша­ну­ва­ти тра­ди­цій­ну се­лян­сь­ку спад­щи­ну — з ін­шо­го. Та­ким чи­ном, есте­тич­не ба­гат­ст­во філь­мів Дов­жен­ка ви­пли­ває із зу­силь, спря­мо­ва­них на при­ми­рен­ня цих ан­та­го­ні­стич­них сил. Прик­мет­ною є фі­наль­на сце­на «Ар­се­на­лу», кот­рий за­вер­шу­єть­ся ди­дак­тич­ним пас­ажем на під­трим­ку біль­шо­виз­му, про­те у фор­мі ві­ко­віч­ної ук­ра­їнсь­кої на­род­ної каз­ки.

Більш де­таль­ний роз­гляд Дов­жен­ко­вих філь­мів зна­хо­ди­мо у не­дав­ній стат­ті Ґіль­бер­то Пе­ре­за «На­род­на каз­ка та ре­во­лю­ція», опу­блі­ко­ва­ній уліт­ку 2011 ро­ку у жур­на­лі «Film Quar­ter­ly». У ній Пе­рез де­таль­но зу­пи­няєть­ся на од­ній з най­­ві­до­мі­ших Дов­жен­ко­вих ро­біт — філь­мі «Зве­ни­го­ра» та за­з­на­чає, що кі­но Дов­жен­ка по­єд­нує у со­бі ри­си те­а­тру, де не­ба­га­то ак­то­рів гра­ють для пу­блі­ки, та до­ку­мен­таль­но­го кі­но. Пе­рез по­рів­нює Дов­жен­ка з Жа­ном-Лю­ком Ґо­да­ром, Ос­ма­ном Сем­бе­ном, Ен­ді Вор­го­лом, Жа­ном-Ма­рі Штрау­бом та Да­ні­елем Гі­ле на під­ста­ві йо­го на­ма­ган­ня по­єд­на­ти ці два на­пря­ми, тож йо­го філь­ми, як не­ба­га­то то­го­ча­сних, по­­єд­ну­ють у со­бі яв­ну те­атраль­ність та чіт­ку до­ку­мен­таль­ну об­раз­ність(10).

Кріс Фу­джі­ва­ра звер­тає ува­гу на над­склад­ний мон­таж Дов­жен­ко­вих філь­мів: «Дов­жен­ко був ча­сти­ною ге­ро­їч­но­го пе­ріо­ду ра­дянсь­ко­го кі­но, для яко­го най­ви­щим по­тен­ціа­лом філь­му був мон­таж, і йо­го мон­таж­ні по­слі­дов­но­сті при­го­лом­шу­ють (на­сам­пе­ред — чер­гу­ван­ня уро­жа­їв у «Зе­млі»). Во­ни спря­мо­ву­ють до звич­но­го сти­лю Дов­жен­ка, який на­ді­ляє ін­тен­сив­ні­стю ко­жен кадр, де є вну­тріш­ній рух і не­зал­еж­ність від кон­тек­сту, який лег­ко впіз­на­ти, на від­мі­ну від ро­біт йо­го су­ча­сни­ків. У кож­но­му кад­рі, який він ство­рив, Дов­жен­ко при­страс­но на­по­ля­гав на ди­во­виж­но­сті сво­­бо­ди кі­но у фраг­мен­тах ча­су та про­сто­ру»(11).

Джо­на­тан Ро­зен­баум на­го­ло­шує на осо­бли­во­му ста­влен­ні ре­жи­се­ра до смер­ті, ви­то­ки яко­го кри­ють­ся у йо­го ди­тин­стві: з 13 ді­тей у сім’ї до до­ро­сло­го ві­ку до­жи­ли тіль­ки двоє. Він по­си­ла­єть­ся на на­ступ­ні Дов­жен­ко­ві сло­ва: «До­сі не мо­жу ди­ви­ти­ся на по­хо­ро­ни. Про­те во­ни з’яв­ля­ють­ся у всіх мо­їх сце­на­ріях та філь­мах, бо пи­тан­ня жит­тя і смер­ті впли­ну­ло на мою сві­до­мість, ко­ли я ще був ди­ти­ною, і за­ли­ши­ло слід на всіх мо­їх ро­бо­тах». Ці сло­ва Ро­зен­баум на­зи­ває при­мен­шен­ням, адже, на йо­го суб’єк­тив­ний по­гляд, жо­ден ін­ший ре­жи­сер не вис­віт­лює смерть так все­о­хоп­но, кра­си­во і гли­бо­ко і не мо­же ска­за­ти так ба­га­то про те, що ж оз­на­чає бу­ти жи­вим, як Дов­жен­ко(12).

Ідео­ло­гі­зо­ва­ність філь­мів ук­ра­їнсь­ко­го ре­жи­се­ра та­кож не за­ли­ша­єть­ся по­за ува­гою за­хід­них кри­ти­ків. Джо­на­тан Ро­зен­баум, як і йо­го ко­ле­ги, ана­лі­зує філь­ми Дов­жен­ка че­рез приз­му їх­ньої за­і­део­ло­гі­зо­ва­но­сті: чи є ці філь­ми за­і­део­ло­гі­зо­ва­ни­ми? Так і ні; пев­ним чи­ном Дов­жен­ко ро­бить ка­те­го­рію ідео­ло­гі­зо­ва­но­сті май­же без­змі­стов­ною. Біль­шість йо­го філь­мів фі­нан­су­ва­лись дер­жа­вою і бу­ли зня­ті част­ко­во з про­па­ган­дист­сь­кою ме­тою, про­те най­ча­сті­ше ці від­вер­то аван­гар­дист­сь­кі кар­ти­ни не до­ся­га­ли та­кої ме­ти, що не мо­гло не роз­лю­чу­ва­ти ба­гатьох бю­ро­кра­тів.

Прик­мет­ним у дос­лі­джен­нях твор­чо­сті Дов­жен­ка для за­хід­них уче­них є не тіль­ки факт не­до­стат­ньої кіль­ко­сті ін­фор­ма­ції, а й необхід­ність обе­реж­ної ро­бо­ти з нею з огля­ду на її ідео­ло­гіч­не спо­тво­рен­ня. Джон Рай­лі, Джон Лі­бер та Мар­ко Ца­рин­ник від­зна­ча­ють, що не ма­ють змо­ги «ди­ви­ти­ся йо­го філь­ми чи чи­та­ти йо­го пра­ці у тій фор­мі, в якій він їх ство­рив. Йо­го ос­нов­ні ро­бо­ти бу­ли цен­зу­ро­ва­ні, ма­ло­ві­до­мі філь­ми по­хо­ва­ні в ар­хі­вах, де­кот­рі з най­до­рож­чих сер­цю Дов­жен­ка про­ек­тів ні­ко­ли не вий­шли на екран, сце­на­рії та­кож бу­ло під­да­но цен­зу­рі. Йо­го ли­сту­ван­ня, що­ден­ни­ки та за­пи­си про­дов­жу­ють ви­хо­ди­ти у спо­тво­ре­них вер­сіях»(13).

Вис­но­вок

Оз­най­омив­шись з де­яки­ми прац­ями за­хід­них дос­лід­ни­ків твор­чо­сті Олек­сан­дра Дов­жен­ка, зо­кре­ма Крі­са Фу­джі­ва­ри, Джо­на­та­на Ро­зен­бау­ма, Вен­са Ке­плі-мо­лод­шо­го, Ґіль­бер­то Пе­ре­за та ін­ших, зро­бі­мо пев­ні уза­галь­нен­ня. По­при те, що у про­фе­сій­них ко­лах Дов­жен­ко є виз­на­ним кла­си­ком сві­то­во­го кі­но, іс­нує об­маль дос­лі­джень йо­го твор­чо­сті, тож на За­хо­ді не­має нау­ко­во­го дис­кур­су що­до міс­ця ук­ра­їнсь­ко­го кі­но­ре­жи­се­ра в іс­то­рії сві­то­во­го кі­не­ма­то­гра­фа. Дос­лід­ни­ки зау­ва­жу­ють не­до­оці­не­ність твор­чо­сті ре­жи­се­ра як на Бать­ків­щи­ні, так і за її ме­жа­ми, а та­кож брак ін­фор­ма­ції про ньо­го, зо­кре­ма ін­фор­ма­ції не за­і­део­ло­гі­зо­ва­ної. Зо­се­ре­джу­єть­ся ува­га на склад­ній есте­ти­ці Дов­жен­ко­вих філь­мів, по­етич­но­сті та сим­во­ліч­но­сті кар­тин, їх над­склад­но­му мон­та­жі та склад­но­сті для сприй­нят­тя. Окрім цьо­го, кі­но­кри­ти­ки бе­руть до ува­ги со­ціаль­но-іс­то­рич­ний кон­текст у твор­чо­сті ре­жи­се­ра та про­ти­стоян­ня, на які він ним при­ре­че­ний: з од­но­го бо­ку, пра­гнен­ня про­сла­ви­ти мо­жли­во­с­ті ра­дянсь­кої ре­во­лю­ції і но­во­го ко­му­ні­стич­но­го устрою, з дру­го­го — пра­гнен­ня вша­ну­ва­ти тра­ди­цій­ну се­лянсь­ку спад­щи­ну.

1 Див.: Fuj­iwa­ra C. Ne­glec­ted Gi­ant: Ale­xan­der Dovzhen­ko at the MFA

[елек­трон­ний ре­сурс] / C. Fuj­iwa­ra-bo­stonpho­e­nix.com-Ре­жим до­сту­пу: http://www.bo­stonpho­e­nix.com/bo­ston/mo­vi­es/do­cu­ments/ 02557255.htm - 25.12.2011 р.

2 Див.: Ri­ley J. A (Uk­ra­i­ni­an) Li­fe in So­vi­et Film: Li­berТs Ale­xan­der Dovzhen­ko) [елек­трон­ний ре­сурс] / J. Ri­ley-film-phi­lo­sophy.com - Ре­жим до­сту­пу: http://www.film-phi­lo­sophy.com/vol7-2003/n31ri­ley - 25.12.2011 р

3 Shcher­be­nok A. Ale­xan­der Dovzhen­ko: A Li­fe in So­vi­et Film

[елек­трон­ний ре­сурс] / A. Shcher­be­nok - de­ep­dy­ve.com - Ре­жим до­сту­пу: http://www.de­ep­dy­ve.com/lp/uni­ver­si­ty-of-ca­li­for­nia-press/

ale­xan­der-dovzhen­ko-a-li­fe-in-so­vi­et-film-6Uy0kF4v0L -25.12.2011 р.

4 Fuj­iwa­ra C. Ne­glec­ted Gi­ant: Ale­xan­der Dovzhen­ko at the MFA

[елек­трон­ний ре­сурс] / C. Fuj­iwa­ra - bo­stonpho­e­nix.com - Ре­жим до­сту­пу: http://www.bo­stonpho­e­nix.com/bo­ston/mo­vi­es/

do­cu­ments/02557255.htm - 25.12.2011 р.

5 Ros­en­baum J. Li­fe and De­ath - Land­sca­pes of the Soul. The Ci­ne­ma

of Ale­xan­der Dovzhenk [елек­трон­ний ре­сурс] / J. Ros­en­baum -

zak­ka.dk - Ре­жим до­сту­пу: http://zak­ka.dk/euroscre­enwri­ters/

in­ter­vi­ews/ale­xan­der_dovzhen­ko_02.htm - 15.01.2012 р.

6 Ros­en­baum J. Li­fe and De­ath - Land­sca­pes of the Soul. The Ci­ne­ma

of Ale­xan­der Dovzhenk [елек­трон­ний ре­сурс] / J. Ros­en­baum -

zak­ka.dk - Ре­жим до­сту­пу: http://zak­ka.dk/euroscre­enwri­ters/

in­ter­vi­ews/ale­xan­der_dovzhen­ko_02.htm - 15.01.2012 р.

7 Там са­мо.

8 Tes­ta B. The Ci­ne­ma of Ale­xan­der Dovzhen­ko [елек­трон­ний ре­сурс] / B.Tes­ta - film­stu­di­es.ca - Ре­жим до­сту­пу: http://www.film­stu­di­es.ca/ jour­nal/pdf/cj-film-stu­di­es42_Bodhan_Dovzhen­ko.pdf - 16.01.2012 р.

9 Ke­pley V. Uk­ra­i­ni­an Pas­to­ral: How Ale­xan­der Dovzhen­ko brought the So­vi­et avant-gar­de down to earth [елек­трон­ний ре­сурс] / V. Ke­pley Jr.Чzak­ka.dk - Ре­жим до­сту­пу: http://zak­ka.dk/euroscre­enwri­ters/in­ter­vi­ews/ale­xan­der_dovzhen­ko.htm - 15.01.2012 р.

10 Pe­rez G. Dovzhen­ko: Folk Ta­le and Re­vo­lu­tion [елек­трон­ний ре­сурс] / G. Pe­rez - filmquar­ter­ly.org - Ре­жим до­сту­пу: http://www.filmquar­ter­ly.org/2011/06/dovzhen­ko-folk-ta­le-and-re­vo­lu­tion/ - 15.01.2012 р.

11 Fuj­iwa­ra C. Ne­glec­ted Gi­ant: Ale­xan­der Dovzhen­ko at the MFA [елек­трон­ний ре­сурс] / C. Fuj­iwa­ra - bo­stonpho­e­nix.com - Ре­жим до­сту­пу: http://www.bo­stonpho­e­nix.com/bo­ston/mo­vi­es/do­cu­ments/02557255.htm - 25.12.2011 р.

12 Ros­en­baum J. Li­fe and De­ath - Land­sca­pes of the Soul. The Ci­ne­ma of Ale­xan­der Dovzhenk [елек­трон­ний ре­сурс] / J. Ros­en­baum - zak­ka.dk - Ре­жим до­сту­пу: http://zak­ka.dk/euroscre­enwri­ters/in­ter­vi­ews/ale­xan­der_dovzhen­ko_02.htm - 15.01.2012 р.

13 Ri­ley J. A (Uk­ra­i­ni­an) Li­fe in So­vi­et Film: Li­ber's Ale­xan­der Dovzhen­ko) [елек­трон­ний ре­сурс] / J. Ri­ley - film-phi­lo­sophy.com - Ре­жим до­сту­пу: http://www.film-phi­lo­sophy.com/vol7-2003/n31ri­ley - 25.12.2011 р.