«Креденс»

Автори сценарію:

Валентин Васянович, Ія Мислицька

Режисер – Валентин Васянович

Оператор – Юрій Дунай

«Гармата-фільм», 2013

Валентин Васянович поставив «Креденс» на початку 2013-го, коли в Україні життя текло, здавалося, назавжди усталеним, хоча далеко не найкращим, руслом і не обіцяло жодних катаклізмів чи змін.

Для Ореста – віолончеліста оркестру оперного театру, якого зіграв Андрій Самінін, – склалося воно загалом благополучно. Він має стабільну роботу, красиву і спокійну дружину, дев’ятирічного сина, який іде слідами батька, навчається в музичній школі. Матеріально також усе гаразд: родина мешкає в окремій квартирі, що дісталася їм від Орестових батьків, у нього, хоч і зношена, але власна машина. Це з одного боку. А з іншого – обставини на роботі і вдома налаштовані проти нього.

Спершу – про родинні проблеми, тим більше, що з них фільм і починається. Владній і безцеремонній тещі спало на думку подарувати доньці й зятеві масивний різьблений буфет (креденс), який не влазить у їхню малогабаритну квартиру, але за цей «презент» вона велить доньці домовитися з Орестом, аби той став донором для її сестри, яка не може завагітніти від власного чоловіка. Її не обходить, що подумає Орест, він її влаштовує – інтелігентний, порядний і т. д., тож не відмовиться «допомогти». Покірна дружина Ореста, яка, з усього видно, звикла слухатись маму, спокійним тоном повідомляє йому про цю «ділову» пропозицію, яку він, природно, відкидає як маячню, додавши: «Твоя мама – хвора людина». Та глядач думає: але ж такого не може бути. То що це, пародія? Драма абсурду?

Режисер показує цю колізію як щось буденне, соціально побутове, і такий характер зображення продиктовано законами жанру: заклопотані герої, драматургія, своєрідне зображення середовища дії, яким є Львів, його вулиці, будинок з круглими сходами, помешкання. Тобто особливість зображення характерна для драматичної інтриги. Втягнувшись у характер оповіді, ми так гостро відчуваємо цю схильність до драматичних вирішень, що кожний комічний поворот – сюрприз для глядача.

Та це ще не все: запит на сексуальні послуги Ореста тещиною оборудкою не вичерпується. Черговий наліт чекає на роботі. Сутичка з товаришем, також віолончелістом, закінчується заявою товариша дільничному міліціонеру, і хоча директор усіма силами згладжує цей конфлікт, поїздка з театром у Відень Оресту не світить. Та з другом він мириться, заяву анульовано, навіть більше, друг поступається йому своїм місцем у списку гастролерів. Залишаються формальності. Але тут постає чергова проблема: адміністраторка, яка оформляє візи, є жрицею любові і за виконання своїх службових обов’язків вимагає плату «натурою»…

Наступний удар, давно назрілий, – музична школа, яку, мабуть, він сам закінчував і де навчається його син. На її приміщення накинули оком «круті», директор пояснює Орестові, що вони його так просто не візьмуть, що він захищатиметься до останнього. Орест потрапляє туди в момент штурму: директор школи, зачинившись зсередини, грає класичну музику, що транслюється на вулицю через гучномовець. Обслуга «крутого» (одного з поплічників грає незамінний у таких випадках Олег Прімогенов) дереться на стіну за гучномовцем, зриває його, та музика продовжує лунати… І цей епізод набирає символічного звучання. Бо штурм музичної школи та приречений її захисник – це типова картина останніх десятиріч у нашій країні: таке ледь не щодня бачимо в інформаційних програмах. Влада потурає злочинцям, які грабують «нерухомість», нищать усе, що здатне облагородити людину.

Завершує фільм свого роду кода: на Свят-вечір до Ореста додому приходять родичі, дружина накрила стіл. Орест погано почувається, у нього грип, він іде у спальню і падає в ліжко. Події вечора розгортаються стрімко: то за святковим столом, то на кухні, то в спальні, набуваючи то ґротескного, то ліричного, то серйозного забарвлення. Другий зять ретирувався на кухню, йому давно набридли безкінечні розмови тестя і тещі на кшталт: «Какую страну просрали, Маргоша!» Він закоханий в Орестову дружину, але одружився на її сестрі (як він пояснює: теща обкрутила). І ось тепер вирішив узяти реванш. Господиня, випадково облившись вином, іде в спальню перевдягнутись, а чоловік сестри не забарився з еротичними поцілунками. Епізод комічний, адже еротичні забави розгортаються поруч з Орестом. Далі «плацдарм» спальні захоплює сестра, яка прийшла з вимогою до Ореста, бо «про все ж домовлено». Орест виривається від неї і ховається у шафі для одягу. Зрозумівши, що звідти його не витягне, нальотчиця ретирується.

Гості зачаровано слухають колядку «Спи, Ісусе, спи», яку виконує син Ореста. Слухає й Орест. І коли колядка закінчилась, ідилія несподівано для всіх уривається. «Інтелігентний, безвідмовний і порядний» Орест крушить стіл з наїдками. Відчиняє балкон і скидає ненависний креденс на вулицю. Наступний кадр: у кімнаті нікого, тільки за розгромленим столом сидить мовчазна дружина.

Вибух протесту назрівав – терпець в Ореста увірвався. Цей фінал несподівано зрезонував з революційною політичною ситуацією в Україні.

Варто згадати двомовність фільму: Орест, його дружина і син розмовляють українською, їхні родичі – російською. Події – ясні, прозорі, щоправда, місцями не зовсім вмотивовані (конфлікт головного героя з товаришем) – розгортаються лінійно. Однак автори вважають можливим не всі колізії завершувати. Навпаки, приперши Ореста до стінки, вони залишають його в критичний момент: нехай глядач сам домислює, як вчинить персонаж. Таким є епізод із «жрицею любові», епізод захоплення музичної школи (щоправда, там Орест нічого не міг вдіяти, хоча, знаючи про ймовірне захоплення приміщення, мав би звернутися до інстанцій, чи щось би це дало – то інше питання). Таке обривання дії на півслові свідчить або про недостатню сценарну спроможність, або про брак розуміння, на що здатен їхній герой у запропонованих ситуаціях. Полегшили сценаристи своє завдання і тим, що головного Орестового антагоніста, тещу, показано як не зовсім адекватну особу. Що з неї візьмеш?

Важко прогнозувати вчинки героя і глядачеві, адже і Орест, і його дружина (Ольга Гришина) у фільмі дещо анемічні, не завжди можуть протистояти обставинам. Саме тому фінальний протест Ореста і виглядає як щось ірраціональне.

Автори Ія Мислицька та Валентин Васянович діагностують моральні деформації, а точніше, аморальні збої, що відбуваються з людьми. Попередні фільми Васяновича – «Проти сонця» і «Звичайна справа» – засвідчили його тяжіння до жанру абсурду, тим більше, що життя постачає для цього невичерпний матеріал. І якщо у «Звичайній справі» ланцюг абсурдних дій головних героїв часто сприймається як щось надумане, то в «Креденсі» ситуації природніші. Режисер іноді загострює (чи знижує) їх до анекдотичності, тим самим надаючи глядачеві змогу й посміятися.

Фільм вийшов у прокат наприкінці січня 2014-го.