Українця Євгена Слабченка, відомого в європейському кіноавангарді як Ежен Деслав, сьогодні вже не назвеш «забутим» чи «малознаним». Якщо на початку 1980-х років поруч зі стислими довідками в кінознавчих французьких чи іспанських виданнях або в українських журналах чи зарубіжній «Енциклопедії українознавства»^[1] з’являлися перші наукові розвідки про нього^[2], то нині його ім’я досить часто фігурує в інформаційному культурному просторі.

Першу ретроспективу фільмів Ежена Деслава влаштував французький кінознавець Любомир Госейко^[3] 2004 року в Парижі, в Національному музеї мистецтв та культури ім. Жоржа Помпіду. В листопаді 2007 року фільм «Монпарнас» («Montparnasse») «російського емігранта Євгена Славченка» демонстрували в Москві під час Першого МКФ «Русское Зарубежье»^[4]. Зауважимо, що російські кінознавці (Рашит Янгіров, Авдотья Смирнова) слідом за французьким автором Еріком Ле Руа^[5] наполегливо називають Євгена Слабченка Славченком. На російському горизонті це ім’я з’явилося завдяки дослідженням Р. Янгірова^[6] з поля саме «русского зарубежья», хоч кінознавець об’єктивно вказував на те, що Слабченко, попри зовнішню космополітичність, «етнічну ідентичність зберігав непорушно: думав і спілкувався з друзями українською»^[7]. Українців у 1990-х знайомили з Деславом журнали «KINO-КОЛО», «Кіно-Театр». 2008 року на замовлення Держкіно український митець Леонід Череватенко^[8] зняв у серії «Обрані часом» (студія «Контакт») науково-популярний фільм «Євген Деслав. Фантастична мандрівка» (оператори: Е. Тімлін, А. Химич, В. Філіпов). Тріумфальним для фільмів Деслава видався 2010 рік: їх показали в червні 2010 року на заснованому фестивалі «Німі ночі» в Одесі разом із працями Майї Дерен (киянки Елеонори Деренковської) зі США та стрічками за участі Григорія Хмари (Німеччина, Франція) і Анни Стен (Європа, США). Після фестивалю Госейко репрезентував Деславові «Марш машин» («La marche des machines») та «Електричні ночі» («Les Nuits électriques») у Французькому інституті в Києві. У вересні 2010-го фільм «Монпарнас» показали в першій частині тригодинного кіномарафону під назвою «Від Мельєса до “Нової хвилі”» під час відкриття виставки-акції «Impressions Francaises» у Санкт-Петербурзі. Назву фільму «Електричні ночі» в грудні 2010 року – січні 2011 року використали організатори виставки в Московському будинку фотографії, що відбувалася в рамках року Росії у Франції, тодішні куратори Центру Жоржа Помпіду – Лоран Ле Бон та Філіп Ален Мішо, натхнені концептуалістською абстракцією феєрверків нічної ілюмінації європейських столиць та світла автомобільних фар із фільму Деслава. Фільм став і центральним експонатом виставки. Разом із фільмами авангардистів – братів Давида, Михаїла та Бориса Кауфманів – «Марш машин», «Електричні ночі» та «Монпарнас» вийшли на український екран у грудні 2011 року. Їх показали на єдиному в Україні сферичному екрані діаметром 25 метрів під час заснованого Центром Довженка музичного кіноперформансу «КОЛО ДЗИГИ». А в Білій Церкві на Київщині того ж року стартував Білоцерківський кінофестиваль сучасного експериментального кіно «Деслав Сінема Фест», де небайдужі кіноглядачі-інтелектуали знайомилися з творчістю свого земляка.

Водночас у науковій літературі викристалізувалося кілька напрямів інтересу до творчості Євгена Слабченка. Їх можна окреслити як археографічний (публікація епістолярію та відомостей про його архів)^[9], кінознавчий (дослідження творчого доробку в галузі кіно)^[10], біоісторіографічний (вивчення життя та діяльності поза кінематографом)^[11], краєзнавчий. Нині парадокс «знаності» Слабченка полягає в тому, що українські краєзнавці^[12], змагаючись, хто «найкраще похвалить», спираються переважно на часто міфологізовані публікації про Деслава, базовані на його особистих фантазіях та статтях Любомира Госейка, який має у своєму розпорядженні більшу частину архіву Слабченка, документи якого теж потребують джерелознавчої критики. Російські кінознавці натомість позиціонують його як «російського емігранта» (А. Смирнова: «украинца по происхождению во Франции Евгения Славченко называли русским»), а біографічні довідки рясніють помилками^[13]. Такі факти та безліч суперечностей у публікаціях про Євгена Слабченка засвідчують, що час створити справді наукову його біографію на підставі репрезентативної джерельної бази.

Попри те, що значна частина його архіву у власності Госейка, чимало документів зберігається в українських та зарубіжних архівах і доступні для дослідників. Нещодавно авторові цієї публікації вдалося виявити у фондах Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України листи Ежена Деслава до Всеукраїнського фотокіноуправління, написані в серпні – жовтні 1930 року, де йдеться про доправлення копії фільму «Монпарнас» у Київ. На той час Деслав перебував на злеті своєї кар’єри авангардиста: європейська публіка вже оцінила його «Марш машин» та «Електричні ночі». Його дописи в розділах кінохроніки з’являлися в російській емігрантській пресі Парижа.

(повний текст читайте в паперовій версії журналу «Кіно-Театр»)

1. ↑Енциклопедія українознавства. Словникова частина / Гол. редактор проф. Вол. Кубійович. – Париж, Нью-Йорк: Молоде життя, 1957. – Т. 2. – С. 504.
2. ↑Гординський С. Евген Деслав // Кіно. – Львів. – 1931, 15 січня; Zurowsky Jaroslaw. Ievhen Deslav: a forgotten Ukrainian Filmmaker/
3. ↑Ombre blanche, lumière noire. Eugène Deslaw;Textes et documents/ Introdaction par Lubomir Hosejko; Centre national d’art et de culture Georges Pompidou. – Paris, 2004. –36 p. ; ill; Госейко Любомир. Про архів та дещо з архіву Євгена Деслава // KINO-КОЛО. – 2005. – № 27. – С. 29–35 та ін.
4. ↑http://www.cinema-rp.com/?id=33&catid=news&hive=0
5. ↑ Éric Le Roy. D’Eugen Slavchenko à Eugène Deslaw, fortunes et dérives d’un cinéaste secret// Jeune, dure et pure! : Une histoire du cinéma d’avant-garde et expérimental en France. – Milano; Paris, 2001. – P. 121–122.
6. ↑ Янгиров Р.М. Евгений Славченко/Эжен Деслав: от журналистики к экрану // Вестник РГГУ. Серия «Журналистика. Литературная критика». – 2007. – № 9 (07). – С. 132–147.
7. ↑ Янгиров Р.М. Евгений Славченко/Эжен Деслав: от журналистики к экрану… – С. 141.
8. ↑ Череватенко Леонід. Необхідні доповнення про те, як «Фантастична візія» Євгена Деслава потрапила в Україну // KINO-KOLO. – 2004. – № 21. – C. 92–95.
9. ↑Госейко Любомир. Про архів та дещо з архіву Євгена Деслава // KINO-КОЛО. – 2005. – № 27. – С. 29–35; Листування Євгена Деслава / Упоряд., вступна стаття і коментарі о. Юрія Мицика; Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України. – К., 2009. – 359 с. – (Серія «Джерела з історії української еміграції», т. 4); Мицик Юрій. З кореспонденції кінорежисера Євгена Деслава // Пам’ятки. Археографічний щорічник. – К., 2008. – Т. 9. – С. 126–168; Мицик Юрій. З листування кінорежисера Євгена Деслава // Наукові записки. Історичні науки / Національний університет «Острозька академія»; Українське історичне товариство. – Вип. 11. – Острог, 2008. – С. 83–86; Мицик Юрій. З архівної спадщини Євгена Деслава // Кіно-Театр. – 2009. – № 2 (82). – С. 35–38 ; № 5 (79). – С. 25 та ін.
10. ↑ Череватенко Леонід. Недовідомий ювіляр // Кіно-Театр. – 1999. – № 6. – С. 22–23; Український представник французького кіноавангарду: Євген Деслав (Слабченко) / Л. Госейко: Хроніка 2000. – 1995. – № 2–3. – С. 294–299; Янгиров Р.М. Евгений Славченко/Эжен Деслав: от журналистики к экрану… та ін.
11. ↑Матяш І. Дипломатична історія України могла побачити світ в середині 1960-х ... // Україна дипломатична: наук. щорічник. – К., 2007. – Вип. 8. – С. 218–229; Матяш І. «Головна справа життя» (з листування українських дипломатів Євгена Деслава і Михайла Єреміїва) // Там само. – К., 2013. – Вип. 14. – C. 419–463.
12. ↑ Наприклад: Кравець Андрій. Всесвітня слава Ежена Деслава: режисер, якого вважали французом, був родом з Черкащини. – [ електронний ресурс]. – режим доступу : // http://www.pres-centr.ck.ua/print/news-39164. html; Черненко Валентина. Євген Слабченко (Єжен Деслав) випускник Білоцерківської гімназії. Громадський діяч, кінорежисер. – [електронний ресурс]. – режим доступу: //http://akadionw.spb.ru/sites/default/files/magazine/pdf/Tri%20Sofii_1%281%29_2011_0.pdf
13. ↑ Див.:http://www.dommuseum.ru/index.php?m=dist&pid=13394&PHPSESSID=9f960e4f09b72923997d8b3f5e1e482b