Законопроект 3081-д, який майже рік перебуває на розгляді в народних депутатів, має сказати «так» масовому українському кіно. Йдеться про економічно обґрунтовану систему кіновиробництва, що передбачає державну підтримку, використання продюсерського капіталу найбільших виробників і телеканалів, т. зв. грошові повернення, боротьбу з онлайн-піратством та збільшення кількості кінозалів у маленьких містах. Зйомки масового кіно на території країни здатні забезпечити роботою акторів, музикантів, художників та ін. Для прикладу: в Чехії завдяки кіно щороку створюється приблизно 2000 нових робочих місць, а у Франції зростання зайнятості в кіновиробництві становить 38% щорічно, починаючи з 2004-го.

Ганна Гопко, народний депутат

– Заборона розповсюдження російських фільмів, а також фільмів, що пропагують російську армію, російські та радянські владні органи, відкрила можливості для заповнення звільненого простору українським кіно, зокрема й серіалами. Але, на жаль, у більшості випадків так звані українські серіали – це ті самі російські серіали, в яких просто познімали портрети Путіна і двоголових орлів. Вони плодяться так, наче ми й далі якась російська провінція, і це неприпустимо.

З фільмів має бути зрозуміло, що дія відбувається в Україні. Упізнавані ландшафти, місця Києва, Львова чи Одеси у кадрі, наша сучасна музика і популярні українські пісні за кадром – це те, чого нині гостро не вистачає більшості фільмів. І, звичайно, давно пора подолати комплекс меншовартості: наші фільми та серіали мають зніматися українською мовою. Якщо виробники серіалів і надалі саботуватимуть українську мову чи використовуватимуть її лише для реплік селян чи якихось потішних персонажів, парламент буде змушений врегулювати це питання законодавчо.

І ще нам дуже потрібне якісне історичне кіно. Маємо безліч яскравих біографій, драматичних подій історії від Київської Русі до сьогодення, які просто волають про екранізацію. Маємо знімати якісне українське кіно, як це роблять французи, італійці, поляки та інші європейські народи.

Дуже потрібні фільми про нинішніх героїв та членів їхніх родин (є не одна фантастична історія кохання та війни, які дадуть фору творам Ремарка).

Також важливо створювати якісне дитяче кіно – як ігрове, так і анімаційне, і, знову ж таки, через сюжети, образи, музику, мову наповнювати це кіно українським змістом.

Єгор Соболєв, народний депутат («Самопоміч»)

– Два останніх роки подарували стільки неймовірних голлівудських сюжетів про велич звичайної людини, думаю, це найперше, що має бути цікаве будь-якому режисерові. А також – історії наших волонтерів, добровольців, людей, які реально тримають світ на плечах. Це завжди цікаво знімати, і, гадаю, це завжди цікаво дивитись. Можливо саме це те, що сьогодні найбільше потрібно людям, бо люди часто зневірені, що знову всіх обманули і знову все погано. Так, у цьому є багато правди, але це зовсім не так. І показати тих людей, які кажуть: я все одно роблю нормальну Україну, це буде дуже-дуже добре.

Олександр Данченко, народний депутат («Самопоміч»)

– Якщо фільми на історичну тему та про культуру ще є, то з усім іншим величезний провал. Віднедавна почали потроху з’являтися й патріотичні фільми, це дуже потрібно. Але моє особисте бачення: треба з нуля створювати цю індустрію. Кіностудії Одеська та імені Довженка – це не ті кіностудії, якими вони колись були і якими мають бути. Потрібні фільми, які пояснювали б людям, чому треба те робити, чому інше. Це просвітницька діяльність. Наприклад, у нас є проблема гібридної війни, треба захищатись не тільки проти танків і ракет, а й проти кібератак, кібер-злочинів. Це питання захисту доступу до інтернету. Потрібно обмежувати або контролювати інформацію. Це не значить блокувати свободу слова, це дає змогу не допустити негативної інформації на ринок. І слід пояснювати населенню, чому потрібно захищати інформаційний простір.

Друкується за: Євгенія Токар, Дмитро Полонський, Тетяна Казанжі, Яна Гончаренко. «Фокус», 6 вересня 2016 року. Подається не повністю

Від редакції:

Цифри зростання робочих місць і кіновиробництва у Чехії та Франції, наведені журналом «Фокус», вельми ефектні і здатні вразити будь-якого економіста. Але не слід забувати, що такі успіхи – це результат тривалої та ефективної культурної політики країни, де цінується національне мистецтво, зокрема й кіно. Творення фільмів у Франції дало такі показники внаслідок тривалого відстоювання національних інтересів на кіноринку. І внаслідок законодавчого забезпечення саме з ринку (зокрема з реклами) акумулюються кошти у відповідний фонд підтримки французького кіно, а до їхнього розподілу між претендентами на постановку причетні найбільш авторитетні майстри і знавці кіно. Зрозуміло, що ці всі процеси відбуваються прозоро. У нас же держава надає бюджетні кошти приватним телеканалам, що власними силами виробляють телесеріали і пропонують їх під виглядом української продукції. Та неозброєним оком видно: цей потік російськомовних серіалів, скроєний за російськими лекалами. Про це дуже переконливо сказала Ганна Гопко.

Шановні читачі! Надсилайте ваші відповіді на питання: «Яким має бути українське масове кіно?»