Едвард Дмитрик (Edward Dmytryk) – американський кінорежисер, постановник близько 90 (!) стрічок. Народився 4 вересня 1908 р. в Гренд-Форксі (провінція Британська Колумбія, Канада) в бідній сім’ї українських селян-емігрантів, вихідців із с. Буряківки на Тернопільщині, що на південний захід від Чорткова. Ще малим відвідав з батьками свою історичну батьківщину (до Першої світової війни). Пізніше сім’я перебралася з Канади до США й осіла в Сан-Франциско. Там померла мати майбутнього режисера, і з 14 років хлопець почав заробляти на життя: продавав газети на вулицях, працював кур’єром на кіностудії «Парамаунт». Потроху він входив у світ кіновиробництва (редактор, монтажер, оператор, помічник режисера), паралельно здобуваючи вищу освіту (закінчив Каліфорнійський технологічний інститут), але громадянином США став тільки 1939 р. У 1935-му Дмитрик зняв свій перший фільм – «Яструб», а в подальші вісім років – ще 23 фільми, причому якось протягом одного року зафільмував аж шість стрічок (!). Загальне визнання приніс йому антифашистський фільм «Діти Гітлера» (1943), у якому він розкрив механізм формування нацистських поглядів у німецької молоді. Фільм був дуже актуальним, оскільки Друга світова війна ще палала. Взагалі демократизм світогляду Дмитрика робить його близьким до італійських неореалістів, хоча його перші фільми, зняті в жанрі нуар, значно відрізняються від неореалістичних.

1944 р. Едвард Дмитрик зняв цікавий детектив «Убивство, моя люба» (Murder, My Sweet), де, до речі, одну з ролей зіграв українець Майкл Мазуркі, про якого ми вже писали. Наступного року на екрани вийшов фільм Дмитрика про війну з японцями на філіппінському півострові Батаан: «Повернення на Батаан» (Back to Bataan).

Забігаючи наперед, відзначимо, що демократизм властивий і для подальшої творчості режисера. Так, 1947 р. вийшов його фільм «Перехресний вогонь» (Crossfire), спрямований проти антисемітизму (перший американський фільм-протест проти расової сегрегації!), пізніше з’явилася низка чудових вестернів, де, зокрема, відчувається симпатія до індіанців і протест проти расизму, наприклад, фільм 1954 р. «Зламаний спис» (Broken Lance). На хвилі перемог антигітлерівської коаліції над нацистською Німеччиною посилились антифашистські настрої Дмитрика, симпатія до СРСР, і в 1944 р. він навіть вступив до Компартії США. Тут, як кажуть, режисера занесло. Не секрет, що Компартія США підтримувала міцні зв’язки з тоталітарним СРСР, що викликало особливу тривогу американського суспільства в роки «холодної війни», яке в своїй більшості не знало про сталінські ГУЛАГи та голодомори. Хоча режисер пояснював, що «Фільми, добрі чи погані, я роблю здебільшого для народу, а не для еліти», хоча він перебував у Компартії всього кілька років, це не врятувало його від справедливих підозр у лівацьких політичних поглядах.

Цей час характерний розгулом маккартизму. 25 листопада 1947 р. керівники голлівудських студій оприлюднили «чорний список» з десяти відомих кінематографістів, які відмовилися свідчити Комісії Конгресу з розслідування антиамериканської діяльності (комісія сенатора Маккарті). «Голлівудську десятку» було засуджено на 6–12 місяців тюремного ув’язнення (якби подібне сталося в тодішньому СРСР, то підсудні дістали б по 10 років таборів, а то й смертну кару). Відсидівши півроку, Дмитрик вийшов на волю, але був звільнений із роботи з тавром неблагонадійності, студія навіть не виплатила йому зароблених грошей. Режисер змушений був переїхати до Великобританії, де 1949 р. зняв фільм «Христос у бетоні» (Christ in Concrete, інша назва «Дай нам сьогодні»), присвячений тяжкій долі іммігрантів у США, – про зраду каменяра, який став штрейкбрехером, щоб отримати роботу. Подібно до свого кіногероя, ще й надломлений розлученням з дружиною Мадлен Робінсон, від котрої мав дитину, Дмитрик, повертається до США у 1951 р. і надає свідчення Комісії. Зокрема, він назвав імена 26 колишніх однопартійців і вказав, що деякі з них змушували його вставити у фільми пропагандистські матеріали. Ці свідчення стали підставою декількох судових процесів. Скажімо, змушений був утекти в Грецію від переслідувань режисер Жюль Дассен (батько відомого співака Джо Дассена), де він одружився з актрисою лівих поглядів Меліною Меркурі. Врешті Дмитрику дозволили повернутися в Голлівуд, однак багато хто з його друзів та знайомих бойкотували режисера. Через це його зазвичай обходили нагородами.

Другий період творчості Дмитрика теж налічує десятки фільмів. А ще він пробував себе як актор (усього в десяти фільмах, але в дев’яти з них він грав самого себе), як сценарист (зокрема, написав сценарій для свого трилера «Синя борода»), як продюсер. Неможливо розповісти в короткій замітці навіть про основні стрічки Дмитрика. Все ж зробимо огляд найхарактерніших. Переважна більшість кіноробіт – у жанрі воєнних фільмів, вестернів, детективів та психологічних драм, утім, майже всі вони позначені глибоким зануренням у внутрішній світ людини. На наш погляд, за фільмами Дмитрика можна вивчати ряд ключових подій та явищ в історії США ХІХ–ХХ ст.: освоєння дикого Заходу, індіанське питання, Друга світова війна… До того ж, ці фільми знято надзвичайно талановито, вони чудово передають аромат епохи. Так, фільм «Шалако» 1968 р. з Шоном Коннері та Бріжит Бардо в головних ролях увійшов у десятку найкращих американських вестернів, яку відкриває знаменита «Чудова сімка». Мало чим поступаються «Шалако» стрічки «Шериф Ворлока» та «Зламаний спис». У останньому показано драму сім’ї, в якій батько має чотирьох синів від двох шлюбів, а наймолодший син народився у шлюбі з індіанкою. Роль батька – сильну особистість, фермера-піонера (першопрохідця), феноменально зіграв Спенсер Трейсі, один із найкращих акторів США, який перебував тоді в розквіті творчих сил. Проблемам життя західних штатів присвячено фільм «Округ Рейнтрі» (Raintree County, 1957). Фільми про Другу світову війну стали широковідомими, деякі з них, що важливо, Дмитрик знімав, коли війна була в розпалі. Пізніше, в 50–60-хх рр., режисер знову повертається до теми Другої світової війни і проблем в армії та флоті: «Битва за Анціо» (Battle for Anzio), «Бунт на “Кейні”» (The Caine Mutiny) та ін.

У 1958 р. Дмитрик зняв воєнний фільм «Молоді леви» (The Young Lions), який став класикою жанру. В ньому йдеться про драматичні долі трьох солдатів: двох – із армії США (співак Дін Мартін і Монтгомері Кліфт) та одного – з вермахту (Марлон Брандо). Чудова гра двох останніх сприяла успіху фільму, який було висунуто на здобуття премії «Оскар» у двох номінаціях. Якщо ім’я Брандо багато про що говорить українському глядачеві (досить згадати «Хрещеного батька»), то ім’я передчасно померлого Монтгомері Кліфта – ідола 50-х рр. у США – в нас майже невідоме. А тим часом у відомому фільмі «Нюрнберзький процес» його гра була феноменальною і він по праву був одним з провідних акторів Дмитрика. Не полишає режисер і пригодницьких фільмів, детективів, глибоких драм, трилерів. Тут можна відзначити стрічки «Солдат фортуни» (Soldier of Fortune), «Прогулянка диким кварталом» (Walk on the Wild Side), «Синя борода» (Bluebeard).

Важливо й те, що режисер часто і вдало екранізував твори солідних письменників, наприклад Ірвіна Шоу, Анрі Труайя (за його романом було знято в 1956 р. фільм «Гора» (The Mountain), що теж сприяло успіху картин. Знімав Дмитрик і телесеріали. Один із них («Кунг-фу») мав гучну славу і породив цілу низку наслідувальних стрічок. Останні фільми Дмитрика вийшли на екрани в другій половині 1970-х: «Людський фактор» (The Human Factor) (1975) і «Не тільки незнайомці» (1979). На той час митець був одружений удруге (шлюб із Джин Портер, від якої мав трьох дітей). Але вік давався взнаки, і режисера навіть спіткало розчарування своєю творчістю. Він згортає діяльність у Голлівуді, стає викладачем Техаського університету та Університету Південної Каліфорнії, пише книги про кіномистецтво. Помер Едвард Дмитрик 1 липня 1999 р. на 91-му році життя в м. Енсіно в Каліфорнії.

У фільмах майстра кіно свого часу знімалась ціле сузір’я кінозірок: Бріжит Бардо, Річард Бартон, Хемфрі Богарт, Марлон Брандо, Кларк Гейбл, Кірк Дуглас, Ентоні Квінн, Монтгомері Кліфт, Джордж Клуні, Шон Коннері, Роберт Мітчем, Грегорі Пек, Елізабет Тейлор, Спенсер Трейсі, Генрі та Джейн Фонда, Максиміліан Шелл... Здається, легше назвати тих зірок, які не грали в його стрічках! Кільканадцять його фільмів стали класичними, а сам Дмитрик увійшов у десятку кращих режисерів США ХХ  ст. Його зірка під номером 6241 є на голлівудській Алеї слави, його фільми номінувалися на здобуття престижних премій США: «Оскар», «Греммі», «Золотий глобус». У Європі його творчість визнано ще більше: «Золота гілка» в Каннах 1947 і 1948 років, переможець кінофестивалю в Сан-Себастьяні 1965 р. (фільм «Міраж»). Він був першим відомим українцем із Голлівуду, який відвідав свою історичну батьківщину, і тут на фестивалі «Молодість» у 1979 р. йому вручили премію за значний внесок у розвиток світового кіномистецтва. Але дивним на перший погляд є те, що цей видатний кіномитець був зовсім невідомий у СРСР. Тут є дві головні причини. По-перше, в очах ідеологів Компартії він був зрадником; по-друге, він був українцем, а російським великодержавникам не хотілося визнавати, що українці можуть досягати вершин слави в культурі Заходу. На жаль, і в незалежній Україні про цього видатного режисера українського походження, якого цілком заслужено можна поставити на друге місце після Довженка, теж мало відомо: опубліковано лише кілька статей про нього, кінотеатри й телеканали не показують його фільмів (хіба що деякі з них можна побачити в Інтернеті). Сподіваємося, що ця замітка посприяє перегляду фільмів режисера і його поверненню з незаслуженого забуття в Україні.