Напередодні Дня пам’яті жертв Голодомору, 25 листопада, Національний музей «Меморіал жертв Голодомору» за підтримки Українського інституту національної пам’яті показав в Українському домі фільм «Окрадена земля». Перед показом режисер Юрій Луговий та оператор Адріяна Лугова звернулись через відеозапис до присутніх із розповіддю про себе та про історію створення фільму.

Юрій Луговий народився в Бельгії, в українській родині походженням з Тернополя, яка переїхала до Монреалю. 1973 року закінчив факультет літератури і кіно Sir George William’s University, тепер університету Конкордія. Працює в кіно понад 40 років, здобув досвід кінопродюсера, режисера та режисера монтажу. Автор фільмів на українську тематику. Зокрема, він порушує найболючіші теми історії українського народу, намагаючись звернути увагу світової спільноти на трагічні сторінки української історії. В одному зі своїх інтерв’ю він сказав: «…я хочу донести до людей трагедію мого народу, хочу розкрити справжні причини їхніх дій і показати, наскільки несправедливе ставлення до українців».

Юрій Луговий виступив продюсером і режисером монтажу першого фільму про Голодомор – «Жнива розпачу» (режисер Святослав Новицький, 1984), який здобув чимало престижних нагород МКФ. Як продюсер і режисер зняв фільми «Свобода мала ціну» про інтернування українців у Канаді під час Першої світової війни^[1], «Береза Картузька 1934–39» про однойменний польський концентраційний табір і долю українських полонених у ньому^[2] та багато інших. Юрій Луговий – член Академії канадського кіно і телебачення (Academy of Canadian Cinema and Television), співпрацює з каналами CBC, NFB (National Film Board of Canada), а також з багатьма незалежними каналами, зокрема й закордонними (США, Франція, Італія, Югославія), лауреат численних нагород. 2012 року в знак визнання його досягнень був нагороджений Медаллю діамантового ювілею королеви Єлизавети ІІ^[3].

«Окрадена Земля» – канадсько-український фільм, створений під патронатом Світового Конгресу Українців. Отримав дванадцять міжнародних нагород як найкращий документальний та історичний фільм. Зокрема статуетку Indie Міжнародного кінофестивалю Indie Fest (м. Ла Холла, Каліфорнія, США); спеціальний приз Ремі 44-го Міжнародного Г’юстонського КФ (США); приз за кращий історичний фільм (м. Гонолулу, Гаваї, США); приз «Альберт» за кращий документальний фільм Лічфілд Хіллз КФ та ін.

Прем’єра фільму відбулася 2008 року в Канаді, в Монреалі. Англомовну версію з дикторським текстом відомого канадського актора, номінанта на премію «Оскар» в категорії «За кращу чоловічу роль другого плану» у фільмі «Той, що танцює з вовками» Грема Гріна було завершено у 2010 році. 2015 року вийшла франкомовна версія, «Génocide d’une nation» (дикторський текст читала Женев’єв Бюжо). На питання, чому вона, відома канадська актриса, лауреат премій «Золотий глобус» і «Джині», номінантка на премію «Оскар», погодилася взяти участь у цьому проекті, відповіла: «Я зворушена “Окраденою Землею”. Як я могла не погодитися?»^[4].

2013 року було створено ще одну англомовну версію фільму «Genocide Revealed Educational» спеціально для шкіл. У світ вийшов DVD-диск, де було вміщено два варіанти фільму, 26-хвилинний та 52-хвилинний (в оригінальній версії тривалість фільму 75 хвилин). Такі формати дозволяють учителям обрати необхідну тривалість фільму для показу учням та подальшого обговорення. Школи Манітоби та Саскачевану через місцеві відділи освіти за спонсорської підтримки отримали франкомовну оригінальну версію фільму^[5], і, таким чином, сьогодні «Окрадену землю» уже використовують при вивченні теми Голодомору у франкомовних освітніх закладах Канади. Автори сподіваються, що буде розроблено і спеціальний шкільний франкомовний варіант фільму.

Кожна версія вимагала додаткових витрат. І щоразу режисеру і продюсеру вдавалося знаходити кошти. Приміром, створенню франкомовної версії фільму сприяли кілька громадських та приватних організацій, таких, як Фундація Шевченка, Caisse populaire Desjardins Ukrainienne de Montrеal, The Temerty Family Foundation, Ukrainian-Canadian Research and Documentation Centre та інші^[6].

Україномовна шкільна версія давно готова, у тих самих форматах – 26 та 52 хвилини. Пошуки коштів на практичну реалізацію задуму в українських школах уже тривають понад два роки, та Ю. Луговий не втрачає оптимізму.

Вперше повну версію фільму в Україні показали в Харкові 2010 року в рамках програми громадських організацій міста із вшанування пам’яті жертв Голодомору 1932–1933 років. Фільм демонстрували кілька разів, його навіть транслювали на місцевому телеканалі.

Роботу почали в травні 2007-го. Як зазначає режисер, знімальна група по всій Україні відчувала щиру підтримку родин, яких торкнулася трагедія 1932–1933 років. Основна знімальна група: Юрій Луговий, режисер і продюсер, його донька Адріяна Лугова, оператор і звукорежисер, дослідниця та організаторка зйомок в Україні Ніна Лапчинська та водій Володимир Бандура. Режисер в одному з інтерв’ю говорить, що такі проекти, як «Окрадена земля», здійснює за власної ініціативи і часто за власний кошт. Винятками є дуже дорогі хронікальні матеріали, які доводиться купувати в архівах: «Я маю власну студію і переважно сам фінансую власні стрічки. Але, коли йдеться про купівлю архівних матеріалів, звертаюся до громади. Такі фільми, як “Береза Картузька”, я роблю поміж іншими контрактами і великого заробітку з них не маю. Для мене головне, щоб люди знали про нашу історію»^[7].

Знімали «Окрадену землю» у Харківській, Донецькій, Дніпропетровській областях, а також на Київщині і в Канаді. Основними героями стали звичайні люди, селяни, яким дивом вдалося пережити Голодомор 1932–1933 років. Свідчення очевидців підкріплені архівними матеріалами, численними підтвердженнями трагедії: рідкісними фотографіями, кінохронікою тих часів, документами та газетною хронікою.

За спогадами Адріяни Лугової, робота над фільмом виснажувала не тільки фізично: часто доводилося тягати важку апаратуру, працювати без вихідних, перерв, перепочинку і сну… Найважче все ж було чути свідчення людей, яким довелося пережити страхіття, бачити їхні обличчя під час цих оповідей, їхні очі і сльози. Найважчим виявилось сприйняти ці свідчення й усвідомити те, про що вони оповідають, адже часто свідомість відмовлялася розуміти почуте, настільки воно приголомшувало.

Упродовж фільму настирливим звуком, уже фактичним болем, звучить комашине дзижчання. Після оповідей свідків цей звук переростає у щось жахливе і нав’язливе, чого не можна забути і позбутися, як і пам’яті про почуте…

Оцінюють історичний контекст української трагедії у фільмі провідні українські науковці, дослідники Голодомору в Україні і за кордоном, доктори історичних наук В. Верстюк, В. Марочко, Ю. Шаповал, В. Сергійчук, Р. Сербин, Г. Боряк та інші. Свою позицію висловлюють державні і громадські діячі України Л. Лук’яненко, І. Драч, М. Лисенко, І. Коваль.

Оповідь починається ще до трагічних подій. Послідовно і поступово досліджуються економічна і політична ситуації, що призвели до трагедії 1932–1933 років в Україні. Кожен факт – промовисте засудження дій влади – і центральної, і виконавчої. Вся драматургічна побудова фільму працює на те, щоб показати ці події не як прикрий збіг обставин чи випадковість, а як цілеспрямований послідовний план, стратегічний курс влади, певну політичну установку, яку автори і поважні експерти одностайно оцінюють як геноцид.

Доктор історичних наук, провідний науковий співробітник Інституту історії України НАНУ, керівник Центру досліджень геноциду українського народу Василь Марочко зазначає, що зовсім не колективізація і не організація колгоспів призвели до Голодомору в Україні, а саме послідовно втілювана політика влади (з максимальним вилученням зерна і продовольства, подальшою забороною його постачання на українську територію, замовчуванням масштабів трагедії та ін.) мала такий результат.

Факти, опертя на конкретні історичні документи, постанови, рішення та заяви, цінні кінофотодокументи на підтвердження зібраних свідчень, оцінка провідних науковців робить фільм цінним і важливим з просвітницької точки зору.

(повний текст читайте в паперовій версії журналу «Кіно-Театр»)

1. ↑Докладніше див.: Глінка Наталя «Свобода дорогою ціною» // Кіно-Театр. – 1995. – № 2. – С. 60–61.
2. ↑Докладніше див.: Страшна правда про «Березу Картузьку». З Юрієм Луговим розмовляла Тетяна Шевченко // Кіно-Театр. – 2007. – № 5 (73). – С. 48–49.; Розумний Ярослав. З розповідей батька («Береза Картузька») // Кіно-Театр. – 2008. – № 1 (75). – С. 47–48.; Брюховецька Лариса. Про невідому війну // Кіно-Театр. – 2008. – № 1 (75). – С. 48–49.
3. ↑UCC to Present Queen Elizabeth II Diamond Jubilee Medals in Montreal. 30.12.2012.
4. ↑“Genocide Revealed” in French to be narrated by Geniéve Bujold // The Ukrainian Weekly, August 24, 2014.
5. ↑Luhovy Y. Donation of French Version ‘Genocide Revealed’ to Saskatchewan Schools // Новий шлях, 22.11.2016.
6. ↑Release of French Version of documentary “Genocide Revealed” // Ukrainian Voice, August 24, 2015.
7. ↑Страшна правда про «Березу Картузьку». З Юрієм Луговим розмовляла Тетяна Шевченко //