120 років українському кіно, 75 років Роману Балаяну та 70 років від дня смерті Анатолія Петрицького. 2016 року під час виставки «Український кіногенезис» в Музеї театру, музики та кіно було показано один із перших фільмів Романа Балаяна, що майже півсторіччя вважався загубленим.

Сто років тому авангард тільки набирав обертів. Художники поривали з усталеними формами та шукали нові способи вираження. Він ще не був тим напрямком, що визначав мистецтво ХХ сторіччя, але недарма значення терміну «авангард» – передовий загін. Невдовзі авангардне мистецтво вийшло на передові позиції.

Маленькому Анатольчику випало з’явитись на світ того ж року, що й кіномистецтво. Проте світову славу Анатолій Галактіонович здобув завдяки іншому мистецтву, а саме театру. Одна з найвідоміших картин «Інваліди», яка принесла Петрицькому світове визнання, відображає тяжкі дитячі роки в колонії інвалідів. Наступний етап життя виявився щасливішим. Молодість та початок його творчості припали на пореволюційні роки. Тоді ще не існувало обмежень у творчості, і митець міг вільно поринати у політ своєї фантазії та відображати її на полотні, екрані, аркуші чи деінде. Тож рання творчість вельми різноманітна, починаючи від плакатів і завершуючи портретами та сценографічними замальовками.

Проте справжня пристрасть і найвдаліші роботи Анатолія Петрицького стосуються саме театру. За 45 років роботи сценографом він оформив близько 100 вистав. Серед яких: «Горе брехунові» (постановка Леся Курбаса), «Кандіда» Бернарда Шоу, «Тартюф» Мольєра, «Цар Едип» Софокла. А вершиною його творчості стало оформлення ескізів костюмів до вистави «Принцеса Турандот».

Як же вдалося Роману Балаяну вмістити в 10-хвилинний фільм біографію і весь творчий шлях митця? Стрічку було показано в другому варіанті. Зі слів автора, перший варіант не мав авторського тексту. Складно уявити, як можна такий обсяг інформації подати лише через візуальний ряд, підкріплений музикою. Проте поетичне сприйняття Балаяна, музика Володимира Губи й унікальні картини Петрицького – завершений кінематографічний твір, що не потребував додаткових коментарів і був зрозумілим без тексту. Однак цензура вирішила інакше, і до картини додався авторський текст, який дисгармонує із задумом режисера та композитора.

На жаль, ми не можемо ознайомитись з першою версією стрічки, а цензурована версія більше інформує про Петрицького, вона без поетичної ноти, яка формувалась від початку, має не ті сенси, які закладав автор.