18 травня, в роковини депортації кримських татар, у прокат вийшов фільм Ахтема Сеїтаблаєва «Чужа молитва».

Це фільм про людське милосердя і благородство. В основі – документальний факт: кримська татарка Саїде Аріфова врятувала під час війни 88 єврейських дітей. У фільмі ця історія подається через спогади одного з врятованих – уже літнього Іцхака, котрий живе в Ізраїлі. Під час хвороби в нього зринають спогади про пережите в час війни, про Бахчисарай, про те, як гітлерівці розстріляли євреїв і як вдалося врятуватися їхнім дітям. «Ви мусите вижити», – ці слова равина до старшого з дітей, дванадцятирічного Іцхака, дали енергетичний заряд і сили. Слова виявились пророчими.

Порятунок дітей сприймається як щось неймовірне. Перед приходом карателів їх заховали в квартирі за килимом – гітлерівці обшукали приміщення, але нікого не знайшли. Вночі діти втекли з міста й переховувалися в давно покинутих печерах Чуфут-кале, що неподалік Бахчисарая. На них вчинили облаву – і тільки дивом не виявили, хоча гітлерівці йшли за ними буквально по п’ятах. Однак діти були голодні, й, ризикуючи, Іцхак вночі пробирається в місто, до дитбудинку, по харчі. Вихователька Саїде дає йому їжу зі словами: «Йди і більше не приходь». Та після згаданої облави всі вони прийшли саме до неї, й дівчина опинилася перед вибором: відправити дітей чи, ризикуючи життям, дати їм притулок. Вона обрала останнє.

Гітлерівці (про це заявляє один із головних персонажів, оберштурмбанфюрер СС) мали виявляти довіру до кримських татар, адже в перспективі, коли нацисти зроблять для себе з Криму курорт, кримські татари будуть обслуговуючим персоналом і постачальниками харчів. Так вони вважали, захопивши 1941 року Крим. Ця тема – захоплення Криму чужинцями – нині стала надзвичайно актуальною. Адже оберштурмбанфюрер СС був переконаний, що колись на цій території жили готи, а тому ця земля належить їм.

Тема Голокосту тісно переплітається з темою чуйності й милосердя, без яких не тільки окрема нація, а й людство взагалі не змогло б вижити.

Як же вдалося врятувати дітей? Адже в такій небезпечній ситуації це було справжнє диво. По-перше, в дитячому віці важко розрізняти, хто якої національності. По-друге, любов до дітей-сиріт перемогла в Саїде страх, а її педагогічний хист допоміг знайти вихід: давши єврейським дітям кримськотатарські імена, вона навчила їх своєї мови і мусульманської молитви, діти ж в дитбудинку швидко освоїлися і жили як одна родина.

Однак то була окупація, а не ідилія. Автори загострили драматургію за рахунок колізій, пов’язаних з браком харчів. Гітлерівська влада, дозволивши функціонувати дитбудинку для кримськотатарських сиріт, не дбала про їхнє забезпечення. В скрутний момент, коли голод став реальністю, Іцхак з Мустафою вирішили вкрасти харчі на базарі. Мустафу спіймала жінка, що продавала овочі, а на Іцхака, котрий втік, кричала «жиденя», тож поліція почала розслідування. Саїде арештували, її допитували і били в застінках гестапо. Епізод перевірки поліцаєм дітей є одним із найбільш напружених – паралельний монтаж як основний композиційний засіб «Чужої молитви» посилює напругу і змушує переживати, незважаючи на те, що глядач знає, що все має закінчитися благополучно для дітей.

Автори фільму розгорнули ще одну лінію – таємну закоханість оберштурмбанфюрера СС. Саїде щоранку приносить йому сніданки. Він говорить їй, яка вона красива і як він на неї щоранку чекає. Сцена освідчення вирішена тактовно, гітлерівський офіцер (саме він розглядає Крим як країну готів) у цей момент навіть викликає певну симпатію тим, що не намагається завоювати дівчину силоміць. Однак ця закоханість не заважає йому згодом власноруч бити її у в’язниці, марно вибиваючи зізнання, що серед її вихованців є євреї. Повернувшись додому й одужавши, Саїде відрізала коси – адже її косу намотував на руку мучитель. І коли ввечері в сусідньому будинку, де той мешкає, грає музика і приятелі оберштурмбанфюрера зібралися у нього, щоб розважитися, персонаж нервово палить цигарку і дивиться на вікна Саїде… Актор дав зрозуміти, які почуття охопили його.

…Дітей під час перевірки врятувала молитва, яку спочатку проказувала маленька дівчинка з не по-дитячому серйозними очима. Потім молилися всі хором, і це стало остаточним аргументом, що діти – кримські татари.

Це був подвиг дівчини. Саїде прив’язалася до дітей-сиріт і була їм за матір. Вона врятувала їх і вдруге – від депортації, показавши їхні свідоцтва про народження енкаведистам. Нам невідома їхня подальша доля, невідомо, в яких іще дитбудинках їм довелося жити. Але Саїде назавжди залишилась у пам’яті Іцхака, і вже в літньому віці під час хвороби він викликає співробітника Шоа, аби розповісти йому про Саїде, щоб її зарахували до праведників світу.

«І коли ми знімали епізоди в Яд Вашемі, – сказав Ахтем Сеїтаблаєв на прес-конференції з нагоди прем’єри, – я з величезною гордістю і з величезним хвилюванням побачив шість мармурових плит, на яких викарбувано прізвища українців, які рятували євреїв під час Голокосту. І це велика неправда, що в Україні немає толерантності, немає співчуття, немає емпатії». 

Отже, в одному фільмі автори успішно показали пережиті жахіття війни і мужність тих, хто не злякався, а залишився людьми. Картина піднімається до узагальнення: окупанти, хто б вони не були, і які б не були жорстокі й самовпевнені, приречені, якщо хочуть знищити якусь окрему націю.

Вивірену драматургію майстерно втілено впевненою камерою молодого кінооператора Андрія Лисецького. Відомо, що надзвичайно важко домогтися увійти в необхідний образ дитині, а тут – цілий гурт дітей. Діти у фільмі просто чудові. Найвищої похвали заслуговують всі актори, які виконують ролі і кримських татар, і євреїв, і німців. У фільмі звучить кілька мов: єврейська, кримськотатарська, німецька. Фільм дубльовано українською.

«Чужа молитва» засвідчила професійну зрілість режисера Ахтема Сеїтаблаєва, котрий своїм попереднім фільмом «Хайтарма» як громадянин і митець повноправно ввійшов до кола провідних майстрів українського кіно.

Хочеться вірити разом із продюсером «Чужої молитви» Іванною Дядюрою, «що у фільму буде щаслива міжнародна доля. Завдяки цьому фільму ми нагадаємо, що відбувається в нашій країні. Бо ми зачепили тему окупації, тоталітарної держави, яка прийшла знищувати людей. Це триває по сьогодні. У нас вийшли паралелі з сьогоднішнім днем. І саме тому ми хочемо, щоб цей фільм побачили у світі».