Про українське кіно і держфінансування

Раніше на українському ринку постійно йшло в прокаті російське кіно, знімати його було економічно вигідно. Українські ж фільми можна було перерахувати на пальцях однієї руки.

Проблема українських фільмів у тому, що держава виділяє на них гроші, але потім цих фільмів ніхто не бачить ні в українських кінотеатрах, ні на міжнародних фестивалях. У минулому році було виділено рекордні 271 млн грн, із яких до бюджету повернулося лише близько 2 млн грн. І ця ситуація дискредитує українське кіно, оскільки держкошти витрачаються, за словами Олександра Ткаченка, бездарно.

В деяких відзнятих фільмах була недопрацьована якість, у деяких зіграла, за словами Созановського, жадібність, а в деяких – відсутність віри в успіх чи умови на ринку, де найбільшу частку тримає один прокатник, у руках якого 4 мейджори.

Щоб держфінансування кінематографа працювало ефективно, мають бути відповідне законодавство і правила для всіх, а не для обраних. Наприклад, мова йде про норму, за якою продюсер повинен нести відповідальність перед державою і повернути мінімум 50% отриманих на зйомку грошей, інакше його не допустять до наступного конкурсу.

Наступного року за сприятливих умов тільки три національних фільми доберуться до зборів $1 млн. Це, за прогнозами Сергія Созановського, комедія «Він і вона» від «Квартал 95», мультфільм Film.ua «Викрадена принцеса» (бюджет близько $5 млн, з яких держава профінансувала близько $800–900 тис.), і є надія, що «вистрелить» один із 30-40 фільмів, що перебувають зараз у виробництві.

Потрібно не боятися й знімати кіно. Завжди є продюсери, для яких держгроші – засіб для існування, а є ті, для котрих отримання цих грошей – фундамент для створення великих проектів.

Коли Film.ua починав роботу над анімацією і розрахував об’єм інвестицій для якісного контенту, то зрозумів, що без грошей держави це неможливо. Тоді компанія вийшла на пітчинг Держкіно. «Можна по-різному ставитися до мультфільму "Микита Кожум’яка", але він мав добрий прокат у Польщі й Туреччині й непоганий у Прибалтиці», – сказав Созановський.

Про українське героїчне кіно й міжнародні ринки

Фільми мають шанс мандрувати світом (оскільки створюються для широкого кола глядачів) і з ними справи кращі, ніж із серіалами. Але це більш ризиковані інвестиції.

Зусиль для якісного продукту потрібно більше, ніж продюсери здійснювали раніше, продакшени все роблять навпомацки. «Адже це інтеграція не з одним ведмежим кутом, а на цілий світ», – каже Ткаченко.

Без героїчного кіно українським продакшенам не обійтися. Але воно має бути якісним і без «заламування рук», жалощів і сліз. «1+1 медіа» збирається знімати фільм «Чорний ворон», а також проект «Інгіґерда» (про дружину Яросава Мудрого і матір Анни Ярославни).

Film.ua працює над проектами про Анну Ярославну, про Захара Беркута (що як жанр може бути на рівні «300 спартанців» і «Вікінгів»), про історію журналіста Гаррета Джонса, який приїхав до України під час Голодомору й намагався розповісти правду, що нікому не була потрібна (але його розповіді надихнули Орвелла на написання «Скотоферми»).

Історій багато, їх потрібно шукати. Також слід уміло обирати партнерів і добре знімати фільми на українські теми, але орієнтовані на міжнародні ринки. Український же фільм лише для українського глядача має коштувати не більше $150 тис.

Фрагмент статті. Телекритика. 10.07.2017