…Ви хочете почути, що власне казав Заратустра про Людину як провідника божественних ідей тлінності і переродження матерії та нетлінності Духа? Тоді вам неодмінно треба прийти і побачити цю виставу, радше навіть не виставу, а медитацію, діалог, побудований на «за» і «проти» філософії Фрідріха Ніцше й основних постулатів зороастризму – виставу Львівського театру ім. Леся Курбаса «Так казав Заратустра». І річ не в тому, що, заходячи в зал, ви відразу станете учасником дійства – ви заглибитесь у відповідну атмосферу паралельної реальності давньоіранського суспільства періоду останнього десятиліття до н. е., коли формувалися філософсько-космологічні засади давніх ритуалів семітських племен, що потім переросли в релігійні постулати юдаїзму та раннього християнства, а в пізнішому часі проникли також в іслам, – отож маємо справу з витоками усіх трьох світових релігій… Річ, певно, в мистецтві театрального діалогу з глядачем, відкритій панорамі театральної гри, що змушує вас «бути присутніми» і споглядати активно процес народження філософських думок Заратустри, давньоіранського мислителя про взаємодію Людини і Космосу: хто ми з вами на цій землі в концепції божественних ідей творіння, що несем у собі такого, що робить наш Дух непідвладним Смерті.

Ця вистава зорово-слухова – тут важливе все, від найменших пластичних рухів до широкого і розлогого, як близькосхідні ріки в повінь, солоспіву-молитви. Вслухайтесь у ваше внутрішнє «я», у своє «alter ego», що ви дізнаєтесь про Мить, яка триває в Часі на довжину життя і що потім відбувається з вами у часопросторі – ви пройдете шлях від обряду «отверзення уст» покійника до вільного лету душі по космічних світах, бо ви і є одночасно і мікро-, і макрокосмосом; а те, що обмежує ваш політ, – те проминуще, таке ж, як скажімо, імперські окови «суперцивілізацій», Росії чи фашистської ідеології: воно, хоч і присутнє в Давній і Новітній Історії людства, проте неодмінно приречене на крах, бо «не сотвори собі ілюзії Надлюдини» – це примара, яка розсіється на міріади космічних тіл.

Це вистава – видовище, і глядацький зал розчиняється у світло-тінях – усе стає звуком людського голосу і руху акторського тіла, а ще – ненав’язливим звучанням давніх етноінструментів; укотре переконуємось у високій ансамблевості акторів Театру ім. Леся Курбаса: вони всі доповнюють одне одного, але ніхто з цього ансамблю не вивищується, бо така ідея режисури – творити саме за рахунок багатоголосся.

Окремо звучать лише два голоси – «Той, хто говорить думками Заратустри» і «Той, хто йому заперечує». «Той, хто За» – Олег Цьона, «Той, хто Проти» – Микола Береза. В акторському і філософському розумінні, безперечно, «Той, хто За» переважає «Того, хто Проти». Хоч і «Той, хто За» не завжди дотримується стоїчної східної манери дискусії, інколи проривається наше слов’янське емоційно-голосове і пластичне нервове єство.

Підсумовуючи, треба наголосити, що вистава «Так казав Заратустра» – це спроба драматурга Кліма та режисера Володимира Кучинського театральними засобами осмислити кризу українського сучасного суспільства, пропустивши свої думки крізь призму однойменного відомого філософського твору Фрідріха Ніцше. А стосовно відповіді на запитання «Що казав Заратустра», то казав він дослівно так: «Велич людини в тому, що вона є мостом, а не ціллю; і любові в ній гідне лише те, що вона є переходом і знищенням. Я люблю того, хто не вміє жити інакше, окрім як в ім’я власної загибелі, тому що він іде через міст» (за Фрідріхом Ніцше).