Дивовижний збіг – обидві доленосні для цього фільму події відбулися одного й того числа – 4 вересня. Рівно за рік до знаменитої прем’єри «Тіней забутих предків» у кінотеатрі «Україна», що стала виявом непокори української інтелігенції радянській владі, фільм було показано й обговорено на Художній раді Київської кіностудії ім. О. Довженка. До тієї ради входили переважно кінорежисери і письменники, що співпрацювали з кінематографістами. Очолював її директор кіностудії Василь Васильович Цвіркунов, і саме він вів те без перебільшення історичне обговорення (потім про фільм говорилось дуже багато, однак не даремно кажуть: перше враження – найсильніше). Тривалість виступів не обмежували, однак майже ніхто не зловживав часом. В архіві зберігається стенограма цього обговорення^[1].

Основний месидж усіх виступів: неймовірне, приголомшливе враження, яке справив цей фільм. Суттєво, що висловлювались не новачки в кіно, а фахівці, люди, які багато набачились фільмів. Підкреслювалось, що фільм є абсолютно чимось новим, що досі такого в кіно не було. Що фільм матиме міжнародний успіх. Були й зауваження, адже люди – різні, з різними смаками й різним культурним багажем, і було б дивно, якби всі сприймали однаково. Та все по порядку.

Враження

Єдиною жінкою, яка взяла участь в обговоренні, була режисерка Суламіф Цибульник^[2]. Вона призналась: на відміну від чоловіків, не може чітко сформулювати оцінок, але сила впливу фільму була такою, що вона, дивлячись його, ледь не втрачала свідомість. «Мені здавалось, що якщо ще трошки триватиме корчма або весілля, я втрачу свідомість» (арк. 91). Віктор Іванов^[3], навпаки, – людина чітких і точних формулювань: «Твір винятковий за своєю характерною оригінальністю і несподіваністю» (арк. 85). Разом із тим він висловився про фільм найкритичніше – в сенсі його концепції, але про це згодом. Однак наприкінці виступу визнав: «У мене на душі все-таки свято від таланту, від майстерності. У нас величезна спрага до цього, і я зараз повністю випив з джерела мистецтва» (арк. 89). Про високу насолоду говорив і письменник та сценарист Костянтин Кудієвський, котрий, до речі, пожартував: якби оце вони були на Запорозькій Січі, то на радощах викотили б діжку горілки. «Коли я дивився цю картину, я просто насолоджувався». Конкретніше сказав Сигізмунд Навроцький^[4], підкресливши новаторство «Тіней», де поєднано земне і поетичне: «За всю історію радянської кінематографії я не бачив такого твору, такої глибини пізнання матеріалу, такої глибини відчуття фактури речі, аж до моху. Це робить річ настільки заземленою при неймовірних поетичних злетах, що не розумієш, як це виходить» (арк. 99). «Матеріал вражає, матеріал впливає на емоції, матеріал цікавий у всіх своїх компонентах», – це слова Василя Цвіркунова (арк. 113). Зауважмо: він сказав «матеріал», а не фільм.

Успіх Параджанова і всієї знімальної групи

Письменник Олександр Ільченко дуже гаряче сприйняв картину і разом з тим зізнався: «Я дуже був занепокоєний, як вдасться режисеру Параджанову створити цей фільм, адже він прийшов до нас з інших гір, з інших місць. Але як показав нам фільм, <…> він добре зрозумів наші українські гори, нашу українську природу» (арк. 104). Таке побоювання було не лише в нього, і він висловив думку, що побутувала в культурних колах: чи зможе Параджанов адекватно передати дуже оригінальну прозу Коцюбинського і світ гуцулів? Однак побоювання були даремними – Параджанова полонили і Коцюбинський, і Карпати, і гуцули. Як точно сказала Суламіф Цибульник про цього режисера, «людина нарешті дожила до такого моменту, що вона поріднилася з Коцюбинським, який їй близький» (арк. 91).

Люди, які обговорювали фільм, добре знали Параджанова, адже він працював на студії уже одинадцять років. І тим більшою несподіванкою виявилася його творча перемога. «В особі Параджанова, – мовив Віктор Івченко, – ми придбали нового, справжнього художника» (арк. 101). «Майстерність Параджанова нас підтягує в тому сенсі, що хочеться і нам що-небудь зробити таке, щоб сягнути його рівня», – чесно визнав Юрій Лисенко (арк. 110). «Ми стали перед фактом Параджанового таланту, що дозрів», – підтримав його Абрам Народицький ^{(арк. 110).}

«Фільм дивує особливою операторською майстерністю», – цю думку Віктора Іванова підхопив і розвинув Юрій Лисенко[6]: «Я вражений єдністю, яку бачу в оператора і режисера. Я б навіть сказав більше: нехай вони поділять порівну все це, оскільки один без другого не існував би, бо уявляєш трохи інший операторський почерк – і все кінчено» (арк. 109). Навроцький високо оцінив роботу зі звуком: «Я за 25 років на студії бачу такий чорновий запис вперше, це дуже складна фонограма, є по 11 поєднаних фонограм» (арк. 99).

Не забули і про акторів, зокрема, Тимофій Левчук сказав: «Миколайчук настільки злився з матеріалом, що аж душа радіє, що в нас народжується такий талановитий актор» (арк. 83). Хвалили і Тетяну Бестаєву в ролі Палагни.

Критика та її заперечення

Кінорежисер Віктор Іванов перед тим, як критикувати, апелював до діалектики: під час перегляду відчув боротьбу розуму та емоцій. Емоції змушують захоплюватись, а от розум… Підходячи до «Тіней» з раціональних позицій, він запитує: «Чи не здасться нам, що вони (гуцули. – Л. Б.) не в міру дикуваті? Я вибачив би ці дикості, якби побачив причину, яку ми називаємо соціальною причиною. <…> Я б дуже просив авторів прибрати фінал, хоча я знаю, що так і проводяться похорони <…> але <…> стає якось дико» (арк. 89).

У полеміку з Віктором Івановим вступило кілька людей. Насамперед Навроцький: «…давайте постараємось захистити Параджанова від ножиць» (арк. 99). Ще рішучіше став на захист фіналу Олександр Ільченко: «Тут говорили про фінал, що треба його прибрати. А я вважаю, що фінал дуже вдало знято <…> фінал знято краще, яскравіше, ніж це змальовує Коцюбинський» (арк. 104). Підтримав Ільченка і Юрій Лисенко: «Думаю, що кінцівка надзвичайно правильна і потрібна, і не треба її чіпати» (арк. 107).

Традиційно підсумовував виступи директор і голова Художньої ради. Відчувались його сумніви: чи не забагато яскравої етнографії? Мабуть, не тільки сумніви: як людину далекоглядну, його не міг не напружити той енергетичний заряд, що струменів із фільму. І хто ж виплекав отаке диво? Хіба не він сам? Але ж, з іншого боку, в тих нібито доброзичливих закидах він відчув майбутні конфлікти між стилем «Тіней» і загальною приземлено-побутовою стилістикою «посереднього кіно»^[7]. Тому разом із подякою знімальній групі з його вуст прозвучали критичні судження суто професійного характеру – до повторів, до мови персонажів, до плачів і молитов, до музики, до монтажу. «Ніхто з промовців сьогодні не висловив сумнівів і не звернув увагу на мову героїв (насправді, звернули і високо оцінили гуцульський діалект. – Л. Б.). Матеріал настільки яскравий і барвистий, що мова, якою говорять герої, іноді нечітко звучить: чи то мова стародавніх скіфів, чи то сучасний український діалект.

Є у фільмі й скоромовка гуцулів, яка не прослуховується, деякі місця зашумлені, і от постає питання: добре це чи погано?

Коли дивишся цей фільм, то здається, що в окремих місцях є нагромадження зайвини.

Чудові кадри з блискавкою та її зупинкою. Це просто здорово, і разом з тим, коли це повторюється 1-2 рази, хочеться підскочити від задоволення, а коли це повторюється тричі й більше – це вже стає монотонним.

Це дуже важкий був момент у фільмі, й Іллєнко багато тут доклав своїх зусиль, багато думав про це.

Є деякі кадри у фільмі, які часто повторюються, я маю на увазі плачі і молитви. Мені здається, що вони в багатьох випадках дуже одноманітні і їх занадто багато, і вони занадто гучні.

Мені здається, що варто було б Параджанову подумати над тим, де тихіше записати, тоді вони емоційніше будуть сприйматися, різноманітніше хоча б за силою звуку.

Я не можу пояснити, чому в Палагни вдома, куди приходить Іван, читають псалом, алилуя. Цей голос мені незрозумілий.

(Тов. Параджанов: – Випадково поставили, позаяк не було нічого іншого).

Якщо говорити про музичне оформлення, то мені дуже подобається музика, але десь композитор робить так, що завершальні акорди настільки довгі, що сприймаються погано.

(повний текст читайте в паперовій версії журналу «Кіно-Театр»)

1. ↑Стенограмма заседания Художественного совета Киевской киностудии им. А. П. Довженко. – 4 сентября 1964 // Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України. – Фонд. 670. – Опис 1. Справа
2. ↑На той час постановниця фільмів «Хлопчики» і «У мертвій петлі».
3. ↑Поставив фільми «Олекса Довбуш» та «За двома зайцями».
4. ↑На той час поставив фільми «Зигмунд Колосовський» (у співавт.), «Богатир іде в Марто», «Круті сходи», «Люди моєї долини».
5. ↑На той час поставив фільми «Командир корабля», «Вогнище безсмертя», «Прапори на баштах».
6. ↑На той час поставив фільми «Гроза над полями», «Якби каміння говорило», «Таврія», «Літак відлітає о 9-й».
7. ↑До речі, разом із «Тінями забутих предків» кіностудія випустила «Космічний сплав» Тимофія Левчука. Фільм на сучасну тему. Та коли його привезли в Донецьк, відбувся сеанс, де було продано 40–50 квитків на 600–700 місць. Цю інформацію озвучив Голова Держкіно УРСР Святослав Іванов 16 жовтня 1964 року на партійній творчій конференції на кіностудії ім. О. Довженка.


Корисні статті для Вас:
 
Поетичний матеріалізм. "Тіні забутих предків"2013-11-25
 
«Тіні забутих предків» як поетичне кіно2004-02-11
 
«Тіні забутих предків»: культ краси всупереч глобалізації0000-00-00