14 жовтня минулого року британському акторові Бену Вішоу виповнилося 37. Зіркою телеекранів Вішоу став відносно недавно: славу й визнання принесла йому головна роль у фільмі «Парфумер: історія одного вбивці» режисера Тома Тиквера (з яким актор, між іншим, ще не раз співпрацюватиме в майбутньому), знятому 2006 року за однойменним романом німецького письменника Патріка Зюскінда. У «Парфумері» актор зіграв Жана-Батіста Ґренуя, плюгавого сироту з дивовижним нюхом, що поставив собі за мету створити найкращі у світі парфуми, запах який зводив би людей з розуму. Пізніше, розповідаючи про акторський кастинг, Тиквер прокоментував свій вибір таким чином: «Мені здавалося, що буде правильно взяти на цю роль когось абсолютно невідомого. Кого можна було б назвати “ніким”, що перетвориться в “когось” – адже ця історія саме про це!». Так і сталося – і з Жаном-Батістом Ґренуєм, і з самим Беном Вішоу. Саме ця роль мала визначальне значення для кінокар’єри актора, зробивши його обличчя помітним та впізнаваним на арені міжнародного кіно. Однак не можна стверджувати, що до неї він був абсолютно ніким.

Народився Вішоу у зовсім не мистецькій родині: мати працювала косметологом, батько – у сфері інформаційних технологій. Утім, це не завадило хлопцеві стати на творчий шлях: 2003 року він закінчив Королівську академію драматичного мистецтва – одну з найпрестижніших та найвідоміших театральних шкіл Великобританії. 2004 року актор зіграв у «Гамлеті» під проводом театрального режисера Нанна Тревора в театрі «Олд Вік» у Лондоні. Критики оцінили роботу Вішоу вельми високо: за свою роль актор навіть був номінований на премію Лоуренса Олів’є в номінації «Найкращий актор» та премію Ієна Чарльсона.

До цього Вішоу вже з’являвся на великому екрані: так, за головну роль у маловідомій картині «Мій брат Том» 2001 року він отримав Премію британського незалежного кіно в номінації «Найбільш обнадійливий дебют» та нагороду «Найкращий актор» Відкритого російського кінофестивалю в Сочі «Кінотавр». Після цього було ще кілька незначних ролей: Спад у «Випробовуванні коханням» (2004) Роджера Мітчелла, Сідні в «Шаровому торті» (2004) Метью Вона, Кіт Річардс у «Під кайфом» (2005) Стівена Вуллі тощо. Однак справжню славу йому приніс саме «Парфумер».

Після цього на актора посипалися пропозиції: 2007 року він зіграв Артура в «Мене там немає» Тодда Гейнса поруч із такими відомими акторами, як Кейт Бланшетт, Крістіан Бейл, Гіт Леджер та Річард Гір; 2008 – лорда Себастьяна Флайта у «Поверненні у Брайдсгед» Джуліана Джаррольда; 2009 року – Рене Анталя в «Інтернаціоналі» Тома Тиквера. Цього ж року Вішоу грає ще одну головну роль – поета Джона Кітса в біографічній картині «Яскрава зірка» режисерки Джейн Кемпіон. Фільм здобув чимало нагород, однак Бена Вішоу відзначено не було.

2012 року його обличчя з’являється у відомій франшизі про Джеймса Бонда «007: координати “Скайфолл”», де він грає Q. Цього персонажа не було в кількох попередніх фільмах бондіани, що дуже засмучувало багатьох фанів, тож його повернення глядачі зустріли тепло. Вішоу, якому на момент зйомок був 31 рік, став наймолодшим актором, що колись грав Q. Крім того, новий Q дещо відрізняється від своїх попередників: автори вирішили зробити останнього квартермейстра генієм програмування та інформаційної безпеки – рішення, продиктоване неуникним науковим прогресом, що відбувся з часів першої появи персонажа на великому екрані. 2015 року Бен Вішоу зіграв Q в новому фільмі про Бонда: «007: спектр». А оскільки несхоже, щоби найвідоміший спецагент Великобританії найближчим часом набрид глядачам, наймовірніше, актор і надалі з’являтиметься в цих фільмах.

2012 рік також став прем’єрою «Хмарного атласа» режисерів Тома Тиквера та сестер Вачовскі, де Бен Вішоу, крім чотирьох другорядних, зіграв одну з шести головних ролей – талановитого британського композитора Роберта Фробішера, що намагається створити свій magnum opus у Європі кінця 1930-х років. В карнавальному «Хмарному атласі» Вішоу, як і більшість інших акторів, приміряє на себе різні ролі, що в своїй сумі дають строкату клаптеву «ковдру», подібність до якої і є головною композиційною ідеєю стрічки.

У «Ритмічному наспіві» 2014 року британського режисера камбоджійського походження Гонґа Кхау Вішоу знову в головній ролі. Фільм розповідає про намагання матері (Чжен Пейпей) порозумітися із коханцем (Бін Вішоу) свого мертвого сина (Ендрю Люнґ), незважаючи на стіну нерозуміння, що виростає між ними внаслідок того, що обоє говорять різними мовами. Критики назвали стрічку глибоким аналізом крос-культурних непорозумінь.

2015 року Бен Вішоу з’явився у голосному «Лобстері» Йорґоса Лантімоса, а також у «Суфражистці» Сари Ґеврон, а 2016-го – у «Голограмі для короля» свого давнього знайомого Тома Тиквера. Всі три ролі – другорядні, однак зіграні як завжди майстерно.

Паралельно зі зйомками в кінокартинах Бен Вішоу знімається у серіалах, і в цьому полі його визнання є помітно ширшим. Так, у одному з чотирьох епізодів британського історичного серіалу на основі п’єс Шекспіра «Порожня корона» (2012) Вішоу грає головну роль – короля Британії Річарда ІІ, а в серіалі «Лондонський шпигун» (2015) Джейкоба Вербруґґена – протагоніста Денні.

Не покинув Бен Вішоу і театральної сцени: його ім’я майже щороку з’являється на афішах найвідоміших британських театрів. Наприклад, 2006 року він зіграв Костю у «Чайці» за п’єсою Чехова в Королівському національному театрі, 2013 року – Пітера в постановці «Пітер та Еліс», написаній Джоном Лоґаном у Театрі Ноеля Кауарда, а 2016-го – Діоніса у «Вакханках» Евріпіда.

Де актор з’явиться найближчим часом, поки що невідомо, але можна припустити, що він і надалі примірятиме на себе найрізноманітніші обличчя й ролі.

Як уже згадувалося, не так давно Бену Вішоу виповнилося 37 років. Це той вік, коли вже можна судити про обдарованість та успішність актора, передбачати його подальший мистецький шлях та майбутні звершення, тож скажемо: на Бена Вішоу чекає ще багато цікавих ролей та ще глибше розкриття потенціалу. Адже 37 – то, в певному розумінні, лише початок.