«Убивство священного оленя». Режисер Йоргос Лантімос. Сценаристи: Ефтіміс Філіппоу, Йоргос Лантімос. Оператор Тіміос Бакатакіс. У ролях: Колін Фаррелл, Ніколь Кідман,

Баррі Кеоган, Алісія Сільверстоун. Продюсери: Ед Гуене, Йоргос Лантімос, Ендрю Лоу. Великобританія, Ірландія, США. 2017.

«Хто кращий? Син чи дочка?.. Якби можна було обрати…» – запитує головний герой фільму «Убивство священного оленя», батько, у директора школи. Директор, здивований запитанням, відповідає, що важко сказати, оскільки обоє добре навчаються і виявляють свій хист у різних дисциплінах…

«Убивство священного оленя» – видовище для витривалих. І річ зовсім не в розвитку сюжету, який захоплює увагу і не відпускає глядача до кінця фільму, хоча оповідь доволі розмірена… Значну частку екранного часу віддано порожнім, холодним інтер’єрам клініки, де повітря, здається, заповнює більшу частину простору, а люди малішають і губляться в ньому… Фільм важко дивитися через максимальне напруження і жорстку, точніше, жорстоку загостреність конфлікту, проявлену також і в пластичному вирішенні стрічки, через неможливість простого, або й навіть будь-якого логічного розв’язання ситуації…

Фільм пронизаний танатологічним жахом невідворотного фатуму.

Герої, дорослі й діти, в силу обставин опиняються в такій ситуації, що змушені на рівних боротися за своє життя. Й у цьому протистоянні дитина постає більш винахідливим і вмілим маніпулятором, ніж доросла досвідчена жінка… Мати змушена боротися з власними дітьми за право на існування…

Театральний режисер, грек за походженням, Йоргос Лантімос не може не бути обізнаним з історією давньогрецького театру з його первісними містеріально-міфологічними витоками, з теоріями А. Арто і Є. Ґротовського з їх поверненням до природної суті ритуалу… Фільм «Убивство священного оленя» обирає саме таку, здається, навіть позбавлену людяності, первісно-тваринну жорстоку естетику чи то природу свого існування…

Хоча сценарій цього кінотвору не базується безпосередньо на давньогрецькій драматургії, напруження пристрастей та імовірність жорстокого кривавого фіналу тут можна порівняти з темами, до яких звертаються давньогрецькі драматурги. Щоправда, сучасна практика зовсім не вимагає здійснення кривавих сцен за межами видовищного простору, і режисер вносить їх як повноцінну складову видовища…

Історія, розказана у фільмі, видається дещо дивовижною на сьогоднішній день. Успішний хірург-кардіолог Стівен (Колін Фаррелл), у якого красуня-дружина (Ніколь Кідман) і двійко розумних кмітливих дітей, чомусь час од часу зустрічається з хлопцем Мартіном (Баррі Кеоган), який поводиться доволі дивно… Стівен дарує юнакові дуже дорогі подарунки, запрошує до себе в дім, аби познайомити з родиною, сам відвідує його з матір’ю… Він дозволяє хлопцеві багато такого, що можна дозволити тільки дуже близькій людині…

Та раптом одного ранку син Стівена не може підвестися з ліжка…

І Мартін стає провісником страшного прокляття…

Режисер далекий від моралізаторства і будує свою оповідь як суху низку фактів. Світ, вибудуваний Й. Лантімосом, жорстокий і реальний водночас, як холодні і буденні коридори й приміщення клініки, де працюють герої, і куди потрапляють їхні діти… На відміну від давньогрецької драматургії (зокрема еврипідівської «Іфігенії»), здається, тут залишився лише поклик первісних інстинктів… Одначе не все так очевидно в інтелектуальному квесті Й. Лантімоса, адже тут водночас є місце й першому юнацькому коханню, і пристрасній жазі дорослої жінки, й материнській і батьківській любові, й самозреченню, і самопожертві… Глядачу доведеться самому розв’язати ключові вузли цієї заплутаної історії, аби скласти власний пазл «Убивства священного оленя».