Писати про Віталія Борщова і легко, і важко.

Легко – бо понад чверть століття ми працювали разом у газеті «На екранах України» і, здається, знали одне про одного все.

Важко – з тієї ж причини, бо як знайти слова, щоб передати біль і гіркоту від утрати давнього друга. Втім – треба. А отже – Віталій Борщов.

У його житті було дві пристрасті – кіно і футбол.

У кіно Вітя закохався одразу і назавжди, коли він, випускник історико-філософського факультету Київського держуніверситету, прийшов на кіностудію імені Олександра Довженка і став редактором студійної багатотиражки, а згодом, у 1963–1972 роках, – редактором Першого творчого об’єднання. За десять років роботи, працюючи на багатьох знакових фільмах відомих кінорежисерів, Віталій осягав тонкощі кіновиробництва.

Надалі цей неоціненний досвід знадобився йому при написанні численних статей, нарисів, рецензій, опублікованих у вітчизняних та зарубіжних виданнях. Минувшині та сьогоденню українського кіно, його видатним майстрам присвячено книжки Віталія Борщова «Степан Шкурат» (1962) та «Подвиг, закарбований на екрані» (1975), а також статті в збірниках «Режисери і фільми українського кіно», «Ваш вихід».

Товариська, контактна людина, Віталій дружив з Сергієм Параджановим, Юрієм Іллєнком, Леонідом Осикою, Артуром Войтецьким, Євгеном Хринюком. Коли 1972 року він покидав студію, друзі подарували йому якийсь неймовірний годинник. Вітя дуже ним пишався.

З приходом Борщова на посаду щотижневика «На екранах України» газета ожила, перетворившись із буденного рекламного листка на повнокровне цікаве видання. На її шпальтах з’явилися різноманітні матеріали про здобутки і проблеми вітчизняного кіно, портрети відомих кіномитців і творчої молоді, рецензії на фільми, репортажі зі знімальних майданчиків. Тут почали друкуватися значні кінокритики і кінознавці – Леонід Череватенко, Юхим Левін, Олександр Рутковський, Володимир Войтенко, Людмила Лемешева, Зінаїда Фурманова. Газета набула чималої популярності, про що свідчили численні листи читачів, які надходили до редакції. І в цьому була велика заслуга її головного редактора Віталія Борщова.

Віддаючи частку своєї душі іншому захопленню – футболу (він навіть сина назвав Олегом на честь знаменитого динамівського воротаря Олега Макарова), Віталій прагнув якось поєднати кіно і спорт.

На його запрошення редакцію часто відвідували відомі тренери і гравці київського «Динамо»: Валерій Лобановський, Михайло Коман, Анатолій Бишовець, Іван Яремчук та ін. Для них влаштовували перегляди нових фільмів з наступним обговоренням. Які тоді спалахували палкі дискусії!

А в газетній рубриці «Кіно плюс спорт» майстри екрану і майстри спорту висловлювали свої думки і міркування з тих і тих питань. І це було дуже цікаво. З ініціативи Борщова під такою ж рубрикою відбувалися вечори-зустрічі в Будинку кіно, збираючи аншлагові зали.

Коли настали тяжкі 90-ті і газета «На екранах України» через фінансові негаразди припинила своє існування, Борщов не зневірився, не опустив рук. Він продовжував писати про кіно для інших видань, брав активну участь у житті спілки і Будинку кіно.

Не розлучався і з футболом, залишаючись вірним його вболівальником. Недавно Антоніна Лефтій розповідала мені, як у Прохорівці, де вони були сусідами, Віталій збирав сільських хлопчаків і показував їм футбольні прийоми…

А потім сталася біда. Почали відмовляти ноги. Потрібна була термінова дорога операція. Оплатили її друзі-динамівці.

Отак переплелися в житті Віталія дві його пристрасті – кіно і футбол.

Невгамовний, запальний, доброзичливий життєлюб – таким він був, Віталій Борщов.

Страшне слово – був…