Людина театру прагне гармонізувати соціум силою свого творчого обдаровання. Яким чином з драматичного твору чи життєвої події сформувати сценічну дію, концептуальну й суголосну зі власним внутрішнім світом, яка відтворила б усю палітру людських почуттів у переломні епохи життя? Ця проблема постає перед театральним режисером і актором. А якщо творчий задум треба втілити не вербальними засобами, а експресією жестів, міміки, музики, мовою пантоміми? Це творче завдання вже понад 30 років реалізовує заслужений діяч мистецтв України, директор, художній керівник Криворізького академічного театру музично-пластичних мистецтв «Академія руху» Олександр Бєльський. Очолюваний ним театр освоює найскладніші твори національної та зарубіжної літератури (Т. Шевченко, Леся Українка, В. Стефаник, Р. Кіплінг, А. Чехов, Е. Гемінґвей).

Творчий задум вистави «Спокушені спрагою» виник понад три десятиліття тому. Жанр заявлено як трагіфарс. «У одних і тих же особах його герої репрезентують кілька поколінь теперішнього й минулого часу, звернення до якого виступає єдиним мостом, по якому можливо потрапити в майбутнє, переосмисливши пережите й морально перетворивши себе», – так оприлюднив режисерську концепцію вистави Олександр Бєльський. Це одноактне сценічне дійство-роздум, представлене в 19-ти картинах життя чотирьох дійових осіб: старого (ветерана війни, бійця революції, виконавця вироку – актор Павло Михайлюк), обпаленого війною хлопця, бійця революції, мажора й топ-моделі (засл. діяч мистецтв України Сергій Бєльський), підприємливого, бійця революції, топ-моделі (Віталій Демчук), молодої особи, жертви любові, топ-моделі (Юлія Пахаян).

Кожна з 19 музично-пластичних новел являє собою життя окремої людини й країни в цілому. Зав’язка сценічної дії втілюється в пластичному відрізку «Промінь світла – коло перше», коли дійові особи відчувають переможну силу надії в промені світла. Що принесе він кожному героєві: руйнацію чи гармонію, хаос чи прозріння? Музичне оформлення вистави (фрагменти творів з репертуару Sting, The Dammed, John Cale, рок-груп ДДТ, «Акваріум») допомагає органічно втілити авторську ідею.

Кожного героя переслідує відчуття спраги, кожен проходить кола Дантового пекла (інтертекстуальна знахідка режисера) або змушений робити вибір, як персонаж геніальної новели Миколи Хвильового «Я (Романтика)». З ним ототожнюється боєць революції чи виконавець вироку – Сергій Бєльський веде цю лінію пластично віртуозно, правдиво-точно з могутнім емоційним наповненням.

Кожен із виконавців довершено демонструє екзистенцію ролі, підтекст, другий план, що є складним завданням для театру пластичного. Вражає максимальна сконденсованість дії, яка виявляється в екзальтованій подачі почуттів. Пластична закодованість метафоричних концептів, викладених у новелах «Попіл», «Насильство», «Розорене гніздо», «Знамено», «Остання реліквія», спонукає до творчої співпраці з глядачем.

«Крапля надії – коло третє» – остання пластична новела вистави «Спокушені спрагою». Вона підштовхує глядача до усвідомлення себе, пошуку життєвої істини, історичної правди в сучасному прагматичному світі.

Театр «Академія руху» є сакральною творчою територією, яка здійснює енергетично-смисловий обмін між сценою й глядачем за допомогою вишуканих театральних засобів, мистецької відданості ідеї й невгамовному бажанню вчитися. Ще в студентські роки Олександр Бєльський брав уроки пантоміми в легендарного французького актора Марселя Марсо, коли той приїздив до Радянського Союзу й дивував глядачів своїм оригінальним поглядом на світ, виявленим у русі, жесті, виразі очей. «Покажи!» – так закликав великий мім своїх численних учнів до творчого пошуку, до пізнання себе в світі мистецтва. Цьому життєвому девізу Майстра Олександр Бєльський вірний усе життя.