У першій половині 1920-х кінофабрики існували в Одесі та Ялті, й хоча там кіновиробництво розгорнулось досить успішно, цих потужностей не вистачало, щоб задовольнити потреби ринку. Тому виникла ідея заснувати нову виробничу базу в Києві. Представляти правління ВУФКУ в усіх справах проектування і будівництва майбутнього кіномістечка було доручено Й. Гарберу, й він залишив спогади про цю подію: «Наркомові освіти (а тоді ним був Олександр Шумський) наприкінці 1925 року було дано завдання розробити план створення нової досконалої кіновиробничої бази в Києві». Було це непростою справою, тому що не тільки Україна, а й СРСР не мали прецедентів такого будівництва (камінь для майбутніх споруд «Мосфільму» заклали тільки наприкінці 1927 року). Не було жодних довідкових матеріалів, не було й проектних організацій з відповідною компетенцією. Для фахівців єдиним критерієм підходу стало вивчення хиб кінофабрик, що вже діяли, а також деякі відомості про обладнання знімальних павільйонів, які ВУФКУ випадково одержало з Німеччини. Втім, нових сучасних кінофабрик в Німеччині також ще не було, там використовували величезні ангари для дирижаблів, що залишилися після Першої світової війни, а виробничу базу в Нейбабельсбурзі тільки зводили. Ось чому, приступаючи до такої складної справи, як проектування величезної кінофабрики в Україні, українці покладалися тільки на творчі можливості своїх архітекторів та фахівців в окремих галузях будівництва й устаткування. Проект виконав професор Київського художнього інституту Валеріян Риков, в якого був досвід промислового будівництва. Група проектантів виїздила до Одеси, знайомитись з особливостями тамтешньої кінофабрики.

Для кінофабрики в Києві відвели вільну ділянку площею 30 га, де колись були порохові склади. Перший квартал 1927 року шукали організацію, що взяла б на себе підряд і провадила підготовчі роботи. Будівництво головних об’єктів розпочали навесні 1927 року. Для керування будівництвом у складі ВУФКУ створили спеціальне проектно-будівельне бюро. До будівництва задіяли три трести, які мали забезпечити будівництво споруд, сантехнічне обладнання та електроустаткування.

Крім знімального павільйону (тоді найбільшого в Європі), до комплексу входили: лабораторний корпус (кінолабораторія поточної продукції, лабораторія масового друку, монтажний відділ та проекційні зали), окремі цехи та майстерні, підсобні підприємства, електропідстанція. Для опалення корпусів запланували насосно-водяну систему. Деталі ферм павільйону виготовив завод «Ленінська кузня». Електроустаткування закупили у Швеції, монтували його місцеві фахівці. 1928 року треба було звести всі об’єкти й розгорнути монтажні роботи.

Для знімання епізодів на воді та штормів побудували спеціальний залізобетонний басейн площею 240 кв. м, завглибшки від 1,5 до 2, 25 м. Ще кілька слів про київську кінолабораторію. За своїми розмірами та вправністю майстрів з проявлення плівки вона з перших днів свого існування вважалася найкращою серед лабораторій Радянського Союзу. Там встановили першу в СРСР двосторонню проявляльну машину, виготовлену французькою фірмою «Дебрі» на замовлення ВУФКУ.

Будували за прибутки з прокату, зароблені ВУФКУ (успішну систему прокату в Україні ретельно дослідив В. Миславський). Уряд дозволив провести будівництво й опорядження Київської кінофабрики протягом двох-трьох років за рахунок прибутків ВУФКУ – від кінопрокату картин та інших джерел – під неослабним фінансовим контролем Наркомфіну УРСР. Кошторисна вартість об’єктів становила на той час поважну суму – 4 млн крб. 1930 року на території кінофабрики споруджено перший житловий будинок.

Будівництво відвідував нарком освіти Микола Скрипник. У листопаді 1928 року ознайомитися із станом справ приїздив А. Луначарський. У журналі «Наши достижения» він опублікував статтю «За будовою», присвячену цій події. У липні в журналі «Советский экран» у статті «Про Київську кінофабрику» зазначалося: «15 режисерських груп, що працюють на Київській фабриці, можуть дати на рік 45 фільмів».

Першим директором Київської кінофабрики став Павло Нечес. Першим звуковим фільмом на Київській кінофабриці була «Симфонія Донбасу» Дзиґи Вертова.