Родинно-побутова історія, розказана драматургом Павлом Ар’є у п’єсі «На початку і наприкінці часів» (2013), встигла обійти чимало українських сцен, давши змогу насолодитися образом баби Прісі, що не втрачає енергії й фізичної сили у свої 80+. У фільмі «Брама» за цією драмою Володимир Тихий намагається відірватися від приземленого побуту та за допомогою «спецефекту» (кометоподібна, мерехтлива куля, що має викликати асоціації з чимось таємничим) запустити фільм на орбіту містики. Та – ні асоціацій, ні містики, бо для глядацької уяви передумови немає, та й простір подій обмежений. Основний простір фільму займає образ баби Прісі. Вона – так сприймається – черпає енергію в забрудненому середовищі. Всупереч законам ядерної фізики, радіоактивне випромінювання на неї не впливає: вона успішно полює на зайців, а в перервах між промислом повчає свою дочку, покинуту чоловіком, та онука Вовчика (розумово неповноцінного). Віддамо належне акторам – побутової правди вони досягають, видобуваючи її зі скромного сюжету. А от режисерська концепція Чорнобильської зони як місця таємничого і небезпечного для злочинців, непереконлива. Насамперед тому, що у фіналі всі персонажі гинуть, а злочинці, які, розважаючись, підстрелили бідолаху-Вовчика, залишились живі. Щоправда, глядачеві їх не показали: зло у стрічці абстраговане. Непереконливі й режисерські фантазії. Чи слід вважати фантазіями гриби, якими смакує баба Пріся після чергового повернення з мандрів лісом? А от проти безликого ворога у баби Прісі засобів немає, щоправда, глядачеві натякають, що вона розправилась зі злочинцями, які стріляли в її внука, та в це не віриться: дуже мимохіть звучить констатація про помсту і не сприймається всерйоз. Режисер доклав зусиль на політ кухонної фантазії – вариво, яке готує баба Пріся у великому казані, артикульовано чітко: і спритно кинутий кинджал в місцевого міліціонера, і занесена над ним сокира, і купа кісток на візку, і т. п. Чим же привабив режисера канібалізм? Можливо, він хотів сказати, що саме так діє зона відчуження? Навіть якщо міліціонер, що покривав упливових злочинців, і поплатився за це життям, не змігши уникнути кари баби Прісі, то навіщо оте вариво в казані? Щоб дати зрозуміти, яку нелюдську силу й спритність має бабця?

Фільм розминувся з реальним життям, режисер не переконав у доцільності отих Прісиних «подвигів». Титанічні зусилля Ірми Вітовської, що вразили високою мірою перевтілення, не знімають питання: заради чого ці зусилля? Аби ствердити язичницьке: «Око за око, зуб за зуб»?