Торік в Україні з’явився свій театральний «Оскар», який не має аналогів серед вітчизняних культурно-мистецьких заходів. Це Всеукраїнський театральний Фестиваль-Премія «GRA» («Great Real Art»). Суть проекту: стимулювати розвиток українського театрального середовища, об’єднати театри країни і презентувати найкращі роботи. Його переваги – в професійності й відкритості роботи журі, а також у можливості брати участь театральним колективам різної форми власності. Заснувала його НСТД за підтримки Міністерства культури України і Департаменту культури КМДА.

Про премію

Понад 70 державних і незалежних театрів України (з 27 міст і 22 областей) подали заявки на участь у цьому фестивалі. Експертна рада (Анна Веселовська, Алла Підлужна, Майя Гарбузюк, Анна Липківська, Сергій Васильєв, Олег Вергеліс та ін.) обирала по дві найкращі вистави у шести номінаціях: «драматична вистава»; «музична вистава в жанрі опери/оперети/мюзиклу»; «хореографічна/балетна/пластична вистава»; «вистава камерної сцени»; «найкраща вистава для дітей»; «пошуково-експериментальна вистава (на перетині жанрів)».

Наприкінці листопада 12 постановок показано на різних сценічних майданчиках Києва міжнародному журі й шанувальникам театру. До складу журі ввійшли: директор Opera Europa Ніколас Пейн (Лондон, Великобританія), генеральний директор–художній керівник «Комік Опера Гельсінкі» Лаура Акерлунд (Гельсінкі, Фінляндія), режисер театру і кіно Йонас Вайткус (Вільнюс, Литва), художній керівник Тбіліського театру ім. Сандро Ахметелі Іраклій Гогія (Тбілісі, Грузія), редактор польського журналу «Дидаскалія: Театральний журнал» Моніка Кваснєвська (Краків, Польща). В останній день на церемонії нагородження лауреати отримали грошові премії на постановки нових театральних робіт.

Казка і опера

У номінації «Найкраща вистава для дітей» перемогла вистава Чернігівського театру ляльок ім. Олександра Довженка «Ангелик, що загубив зірку» (за казкою Нелі Шейко-Медведєвої). Режисер цієї комічно-фантастичної історії в стилі буф – Віталій Гольцов, композитор – Антон Гаркуша, художник – Олена Загребіна, хореограф – Артем Вінтовка. Малюнки 9-річного Нестора Семенченка стали основою сценічного оформлення вистави. Чудернацькі істоти, химерні створіння, мікс кольорів і візерунків з першого погляду видавалися просто каляками-маляками, однак для дітей вони були зрозумілими й цікавими. Самі герої – Ангел-космонавт (Ольга Маджуга), Бабуха-уха (Ігор Маджуга), довговолосий Онук і дивакуватий Поліцейський (Роман Маджуга), Грабіжник-чародій-цар (Антон Шеремок), як і їхні костюми, теж суцільний сюр, а казка межувала на межі буфонади і клоунади. На першому плані – кумедні циркові прийомчики, вигадки й жарти акторів, які поводилися ніби бешкетливі діти. Тож у якийсь момент сюжет став просто другорядним і місцями незрозумілим. І якщо батьки казку сприймали як суцільний балаган, то діти були в захваті від першої хвилини появи виконавців на сцені: кричали, аплодували, сміялися, пищали від захоплення і обурення. Тиші в залі не було: діти з головою занурилися в казку й активно реагували на все, що відбувалося. Вистава – наочний приклад того, що дорослі й діти по-різному сприймають, що в різної вікової категорії глядачів неоднакові вимоги і смаки. А також – взірець нестандартного мислення-підходу постановників до сценічного втілення казки з простим сюжетом.

Найкраща опера – «Дідона та Еней» Генрі Перселла організації Open Opera Ukraine. Режисером виступила Тамара Трунова, художник – Максим Кунець, диригент – Ілля Король, хормейстер – Наталія Хмілевська. Експерт вітчизняного журі фестивалю музикознавець Анна Ставиченко переконана, що ця опера є «знаковою подією для українського мистецького простору. Завдяки діяльності творчої формації Open Opera Ukraine українська публіка отримує доступ до барокової музики, виконуваної в наближеній до автентичного звучання манері, з використанням копій інструментів, на гучність і тембр яких орієнтувався композитор, та з дотриманням відповідної стилістики вокалістами». «Звісно, оперний жанр – це “вузький коридор”, адже від виконавців вимагається неухильне дотримання партитури, але в цьому випадку режисерська трактовка оригінальна і дуже сучасна», – вважає інший експерт-музикознавець Любов Морозова. Зарубіжне журі відзначило звучання оркестру й диригента у виставі «Дідона та Еней». А також акторку Олександру Студзінську (в ролі Жанни) в рок-опері «Біла ворона» Миколаївського театру драми та музичної комедії (режисер Максим Голенко), тож грошову нагороду поділили між двома постановками.

Лауреати великої сцени

До шорт-листа потрапила ще одна музична вистава Тамари Трунової «Під небом синім» (автор Девід Елдрідж, музика Богдана Решетілова), поставлена на сцені Київського театру оперети. Однак переможцем у номінації «за найкращу пошуково-експериментальну виставу» став «Гамлет» за В. Шекспіром (переклад Ю. Андруховича) Івано-Франківського музично-драматичного театру ім. І. Франка. Постановка мала і має чималий розголос в українському театральному просторі. Підтвердженням є те, що на її перегляд у столиці прийшло чимало відомих театральних і кіноакторів, режисерів, журналістів, митців.

Режисером і автором постановки неоОпери-жаху «Гамлет» став Ростислав Держипільський, хореограф – Ольга Семьошкіна, художник костюмів – Олеся Головач. Майстерне поєднання трьох складових – живої музики, оригінального сценічного простору і акторського ансамблю – робить цю виставу унікальною й самобутньою. Музику створили композитори формації Nova Opera Роман Григорів та Ілля Разумейко, які у виставі грають Тінь батька Гамлета і Йорика. Музиканти Жанна Марчінська (віолончель), Андрій Надольський (ударні), Назар Спас (валторна) виступають невід’ємною частиною дійства: такими собі придворними, з якими активно взаємодіють головні герої історії. Різножанрова музика (рок, джаз, меса тощо), яку вони виконують протягом вистави, наповнює її неповторною атмосферою: від блаженного умиротворення (наче під час церковної служби) до страхітливо-моторошного кінця світу. Доповнюють своїми співами-голосінням відчуття раю і пекла акторки Галина Бараневич, Надія Левченко і Олеся Пасічняк, які виконують ролі Ериній.

Гнітючого і моторошного настрою виставі надає сценічний простір. У рідних стінах «Гамлета» грають у підвалі театру (у машинному відділенні). На фестивалі її показували у ще не до кінця відремонтованому величезному холі (з колонами і високою стелею) Центру Олександра Довженка (приміщення колишньої Київської кінокопіювальної фабрики). Прохолода, сирість і необжитість простору підсилювали відчуття перебування чи то в якомусь підвалі, чи в склепі на кладовищі, чи в самому пеклі.

На головні ролі режисер запросив провідних акторів свого театру (Олексій Гнатковський, Іван Бліндар, Євгеній Холодняк), а також Львівського театру ім. М. Заньковецької (Юрій Хвостенко) та двох столичних – Молодого (Ірма Вітовська, Анастасія Блажчук) і Театру ім. І. Франка (Дмитро Рибалевський). Вони гармонійно співіснують в одній виставі, взаємодоповнюючи одне одного. До того ж, кожна роль неповторна, з оригінальним малюнком. За задумом Ростислава Держипільського, персонажі цієї відомої шекспірівської історії вже мерці, які звиваються в пекельних муках за вчинені у минулому гріхи. Тому тиші-спокою протягом вистави по суті немає: вирують пристрасті політичні, економічні, військові, особисті, сімейні, сексуальні тощо. Актори грають на високих нотах, часто переходячи в крик і волання. Тож режисер створив справжній апокаліпсис світу: жалюгідне і нице існування-муки людей, ніби безхребетних червів під землею. І надії на порятунок для них не залишив.

Ще одне епічне полотно – вистава «Вій. Докудрама» за п’єсою Наталі Ворожбит Чернігівського музично-драматичного театру ім. Т. Шевченка. Постановку визнано кращою драматичною виставою (режисура і музичне оформлення – Андрій Бакіров, художник – Ольга Горячєва). В історії чернігівського «Вія» теж, здається, незабаром наступить повний крах, та він стосується лише одного Богом забутого народу – українців. Під час перегляду було відчуття, ніби Україна – це якийсь край світу або окрема планета. Її мешканці народжуються-помирають, сміються-плачуть, б’ються-цілуються, п’ють-тверезіють, сваряться-миряться, молодіють-старіють, веселяться-журяться як звичайні, здавалося б, люди. Проте в очах іноземців-французів (Доміан – Дмитро Літашов, Лукас – Сергій Пунтус), які приїхали розважитися-погуляти на українському весіллі, вони – просто-таки здичавілий народ (або інопланетяни). Та ще й із дивними традиціями, віруваннями і магічними вміннями. І французи не можуть до кінця збагнути, чи то українці такими є насправді, чи вони просто так «гостинно» залякують іноземців.

Як і в «Гамлеті», у «Вії» паралельно співіснують життя і смерть, реальність і потойбіччя, сьогодення і минулий час, сучасність і традиція. Проте Бакіров залишає світло в кінці тунелю – надію на те, що кінець світу можна відмінити. Все в руках людей, якщо вони навчаться заново прощати, любити, поважати, нести відповідальність за свої вчинки, вміти спокутувати свої гріхи.

Камерні постановки

У номінації «Найкраща вистава камерної сцени» змагалося дві столичні вистави: «Віталік» Дикого театру (режисер Максим Голенко) і «Тату, ти мене любив?» Театру «Золоті ворота» (режисер Стас Жирков). Перша стала лауреатом у цій номінації, друга отримала особливу відзнаку міжнародного журі (остання виникла, очевидно, через те, що номінацію «за найкращу пластичну/хореографічну» виставу вирішено не присуджувати). Обидві поставлено за п’єсами сучасних авторів (Віталій Ченський, Дмитро Богославський), обидві позначені оригінальним режисерським трактуванням, наповнені музикою, потужною акторською енергією. І, хоч як це дивно, у виставах схожий головний герой – це молодий чоловік 35–40 років, який утратив життєві орієнтири.

повний текст читайте в паперовій версії журналу