Здавалося б, головною метою кінематографічного держзамовлення (в кожному разі саме це офіційно декларується Державним агентством України з питань кіно) є створення якісних патріотичних фільмів.

Але існує справді цікавий кінопроект, присвячений останньому кошовому отаману Запорозького війська – славетному Петру Калнишевському, замордованому царицею Катериною на Соловках, під назвою «Лицар Дикого поля», який з абсолютно необ’єктивних причин занедбаний тим же кіноагентством. Фільм запущено Державною службою кінематографії при Міністерстві культури до виробництва ще в 2007 році на кінофірмі ТОВ «Фест-Земля+». На рахунок цієї фірми перераховано 3 млн 300 грн, які були витрачені на побудову складних декорацій та пошиття дорогих історичних костюмів, а також на зйомку 300 корисних метрів кіноматеріалу, що був офіційно прийнятий і позитивно оцінений тодішнім керівництвом кінематографічної служби (Акт прийомки від 25.01.2009). Однак невдовзі проект зупинили через припинення бюджетного фінансування українського кіно.

Перші бюджетні гроші надійшли на рахунок Держагентства України з питань кіно, яке замінило Державну службу кінематографії, в червні 2010 року, але керівниця цього агентства К. О. Копилова спрямувала їх не на продовження зйомки тимчасово законсервованого патріотичного фільму про Петра Калнишевського, а на дуже дивне фінансування вже знятого російського фільму «В суботу». Це викликало здивування і справедливе обурення постановника фільму «Лицар Дикого поля» народного артиста України Володимира Савєльєва. За його ініціативою СБУ порушила карну справу про очевидну корупцію з боку К. Копилової, через яку держава втратила 12,5 млн грн. Однак справа так і не дійшла до суду через втручання молодшого сина Януковича, який «кришував» цю одіозну пані.

Після Революції Гідності вона втратила посаду, її місце посів представник «Свободи» Пилип Іллєнко, який за часів своєї попередниці був головою Громадської ради Держкіно і не міг не знати про її шахрайські неподобства, але ніяк на них не реагував. Ставши головою Держагентства з питань кіно, Іллєнко почав мститися Савєльєву за те, що кілька років тому той відмовився безплатно віддати йому права на фільм його батька «Лебедине озеро. Зона», які належали кінофірмі ТОВ «Фест-Земля+», тобто її президенту В. О. Савєльєву. Пилип Іллєнко розгорнув проти Савєльєва справжню судову вакханалію. Спочатку вимагав через Господарчий суд м. Києва, щоб Савельєв повернув державі 1млн 200 тис. грн, які в нього особисто вкрав пройдисвіт на прізвище Лапотьонок, що мав, як потім з’ясувалося, фіктивну фірму «Сіленсіо Інтертаймент», яка нібито спеціалізувалася на обслуговуванні кіновиробництва, і, спокусивши Савєльєва досить низькими розцінками, отримав від того гроші й утік за кордон. Факт цієї крадіжки чітко встановив Господарчий суд м. Києва 25.05.2009 р. (№8-68. Суддя В. Катрич). Було відкрите провадження про примусове виконання рішення суду щодо повернення Лапотьонком на користь ТОВ «Фест-Земля +» 1 млн 200 тис. грн. Але, на жаль, стягнути їх із шахрая не вдалося. Савєльєву, щоб продовжити зйомки, навіть довелося продати свою квартиру. Збагнути, який це мало стосунок до Держкіно, абсолютно неможливо! Цю справу Савєльєв виграв у П. Іллєнка ( 09.12.2013 р. Суддя О. В. Гумеда). До того ж, згідно з договором на постановку цього фільму між Державною службою кінематографії і ТОВ «Фест-Земля+», фінансові розрахунки повинні були проводитись тільки після закінчення всіх робіт по фільму.

Але Пилип Іллєнко не заспокоївся і почав вимагати у Савєльєва через той же Господарчий суд м. Києва повернення державі тих 3 млн 300 тис. грн, які режисер витратив на декорації та костюми, а також на зйомку трьохсот метрів кіноматеріалу. Здавалося б, повний абсурд! Але, хоч як це дивно, Іллєнко цей суд виграв. Чим керувався суддя М. М. Якименко, абсолютно незрозуміло.

Внаслідок цього Савєльєв не тільки повинен повернути (невідомо, з яких причин і з яких джерел) 3 млн 300 тис. грн, але найголовніше і найсумніше – це те, що він не матиме змоги створити фільм про одну з небагатьох справді славетних постатей в українській історії, про життя якої він за багато років зібрав стільки яскравих історичних фактів, скільки навряд чи ще комусь вдасться зібрати. Що ж, немає пророка у своїй вітчизні.