Максим Мирович Перейти до переліку статей номеру 2019:#5
Як у радянських фільмах брехали про Україну


Так, друзі, сьогодні про те, як у старих радянських фільмах людям брехали про Україну – саме там і народилися ті брехливі образи України і українців, що їх і нині тиражує пропаганда. Думаю, частково саме через ці фільми чимало людей продовжують дивитися на вже незалежну Україну в «радянському ключі» – саме так працює імпринтинг, від вражень, отриманих у ранньому дитинстві, не так просто позбутися. Брехливі радянські фільми покликані були плекати брехливу радянську історію, створювати для неї, так би мовити, «художнє тло». І в замкнутій системі це працювало успішно – дітям у школі розповідали брехливі радянські казки під виглядом історії, потім дивилися новини, де ці казки повторювалися, а потім – радянські фільми, де ці казки закріплювалися емоційно. Ідеологічна обробка була тотальною, і вийти з цього зачарованого кола могли тільки ті, хто дістав нормальне виховання в родині.

Отже – серія брехливих фільмів про Україну.

«В степах України»[1]. Сюжет по-соціалістичному невигадливий – друзі Саливон Часник і Кіндрат Галушка – голови колгоспів «Смерть капіталізму» та «Тихе життя», які по-різному ведуть діяльність у своїх сталінських колгоспах, прагнучи поліпшити показники надоїв і намолотів, – це класична совкова сталінська «боротьба кращого з хорошим». Але в нашому дослідженні кіно цікаве іншим. Завдяки цьому фільму сформувався і зацементувався сталінський образ «дружнього х..хла» – товстого і дурного сільського жителя зі смішним прізвищем, абсолютно аполітичного любителя вареників, з відсутнім характером і поглядами. Саме вони, що в більшості своїй пережили сталінські репресії та депортації, і визначали обличчя України після Голодомору і репресій. І ніхто не розповідав, куди ж зникли чесні, гарні, активні та небайдужі українці – вони давно загинули від голоду, були страчені або заслані. Показували тих, хто вижив, видаючи цю картину спустошених репресіями земель за нормальне суспільство.

Пізніше образи «жирних дурних х..хлів» використовували і в інших фільмах, а також у сучасних пропагандистських на кшталт «Брат-2». Якщо ви почитаєте коментарі ватників на різних сайтах і форумах, то виявите, що їхнє уявлення про українців ґрунтується на сталінських фільмах.

«Триста років тому…»[2]. Пропагандистський фільм у радянсько-імперському ключі, який пояснює війни XVII століття: ніби українці боролися за «возз’єднання з Росією», якої як назви в XVII столітті не існувало. Але авторів фільму це не бентежить – російська кавалерія під триколорами хвацько скаче «возз’єднувати» Україну. Загалом, така собі розлога клюква, як у сучасних фільмах Микити Михалкова. В суто агітаційно-пропагандистському ключі, зображено і персонажів: всіх магнатів Речі Посполитої показано пузатими, носатиими і страшними, всі безглуздо кривляються, виняток – юнак у виконанні Василя Ланового, який «співчував народу» і через темінь віків побачив прийдешній Комунізм. Така класична радянська пропаганда, яку, до речі, зняли з прокату майже відразу після початку показів, така концентрована псевдоісторична маячня була надмірною навіть для совка.

Мабуть, найбільш одіозний пропагандистський фільм про Україну – «Весілля в Малинівці»[3]. В ньому – Україна, яку дуже хотіли би бачити в Кремлі – цілковито російськомовна, яка з хлібом-сіллю зустрічає радянські війська з Москви. Цьому підпорядковано і вчинки і зовнішність героїв – місцевого отамана Грицька показують як злу і жадібну людину, вся «банда» якого складається з якихось кривих, жирних і карликоподібних виродків. Червоноармійці ж навпаки – всі молоді, красиві, а їхній вусатий батько-командир і зовсім схожий на товариша Сталіна. Ну, зрозуміло, симпатії місцевих жителів будуть на боці окупантів! Про те, що слідом за співунами в села приїдуть трійки НКВС і продовольчі загони, про те, що почнуться Голодомор і заслання українців до ГУЛАГу, жодного слова...

Телеміст з товаришем Сталіним. Замість епілогу.

Як бачите, в одіозних совкових фільмах Україну й українців часто виставляли недалекими, злодійкуватими, дурнуватими сільськими недотепами. Такі «громадяни» не будуть відстоювати своє і заважати Імперії в її планах.

Що найсмішніше і водночас найстрашніше – саме такий образ України й українців був продемонстрований нещодавно у фальшивому «телемості», що його влаштував один із пропагандистських путінських каналів, продемонструвавши під виглядом українців ті самі образи і типажі зі сталінської кінопропаганди. Ну що тут можна сказати? Телеміст з товаришем Сталіним відбувся дуже успішно.

Джерело: Сайт «OBOZREVATEL». 19 липня 2019, 17:24

  1. «В степах України» - фільм-вистава театру ім. І. Франка, режисер вистави Гнат Юра. Автор сценарію Олександр Корнійчук, режисер Тимофій Левчук. Київська кіностудія, 1952. Прим. редакції.
  2. «Триста років тому». Автор сценарію Олександр Корнійчук, режисер Володимир Петров. Київська кіностудія, 1956. Прим. редакції.
  3. «Свадьба в Малиновке». Автор сценарію Леонід Юхвін, екранізація оперети Бориса Александрова, режисер Андрій Тутишкін. «Ленфільм», 1967. Знімали музкомедію в селах Лубенського району на Полтавщині. Прим. редакції.


Корисні статті для Вас:
 
Драматична студія Театру ім. І.Франка 1946-1949 років2009-12-11
 
Героїв його фільмів знали в обличчя2016-01-01
 
В’ячеслав Воронін: «Я починав у кіно з ролі українця Трояна…»2016-08-11
 

 

 

Перейти до переліку статей номеру 2019:#5

                        © copyright 2024