31 травня в Міському палаці культури Чернігова відбулася прем’єра вистави «Макбет-17» – альтернативної версії п’єси Вільяма Шекспіра. Автор ідеї – актор Чернігівського обласного молодіжного театру Микола Бичук. Він же виконав одну з двох головних ролей у дуеті з Ганною Яровою, акторкою облмуздрамтеатру. Режисер – Євген Сидоренко, актор та режисер чернігівської «Молодіжки».

Як зазначив у інтерв’ю місцевому телеканалу Дмитро Мамчур, сценарист «Макбета-17», для адаптації використали переклад Бориса Тена. Суть полягала в осучасненні твору, щоби вписати його в контекст сьогодення, ввести в дію сучасні засоби комунікації. Сама ж п’єса переформатована на двох акторів, які грають ключові ролі, – Макбета й леді Макбет.

Хоча на сцені акторів двоє, вони не самі, адже тут іще майже сотня інших учасників – глядачів. Трохи незвично, однак сучасно та доречно. Коли глядачі на сцені (стільці стоять півколом), усе сприймається інакше. Хай ти не частина вистави, однак ти – в ній. Не віддалений у залі, а, скажімо, сусід персонажів, гість на бенкеті в замку, де відбувається частина дійства. У такому форматі ти занурений у процес. Із мінусів: з останнього ряду не все видно.

Як зазначали актори та сценарист, сценарій постановки довелося переписувати сімнадцять разів. І неважко припустити причини. Уявіть, як це – поставити п’єсу з понад тридцятьма персонажами з двома акторами. На допомогу прийшли інструменти, які разом з тим і осучаснюють драму.

Посеред сцени висить довгий вузький екран, і, коли на ньому з’являються перші кадри (а саме з них і починається п’єса), активні користувачі соцмереж одразу розуміють подібність до однієї з них. Отже, глядача вводять у передісторію подій за допомогою формату «сторіс» з Instagram.

Далі на сцені з’являються Макбет й леді Макбет. Їхні діалоги та монологи перемежовуються вкрапленнями пророцтв у вигляді випусків новин, діалогами побічних персонажів – як проекцій цих персонажів на екран тощо. І все це приправлене цікавими світловими ефектами, що підкреслюють драматичність ситуації. Сам сюжет розвивається згідно з оригіналом, однак саме за рахунок вкраплень нинішніх засобів комунікацій він поєднується із сьогоденням.

Загалом, за словами Миколи Бичука, сюжет так чи інакше перегукується з притаманними й нашому часу історіями. А формат вистави лише з двома акторами обрали, бо хотілося зробити акцент саме на їхніх переживаннях. Показати, до чого вони готові дійти та які емоції переживають унаслідок своїх дій. Тих же персонажів, без яких сюжет буде неповним, провисне, винесли у проекції, в ролики випусків новин.

Що можна сказати? П’єса Шекспіра складна для виконання та нелегка для сприйняття. А тут маємо спробу подати згаданий твір у новому форматі – в одну дію та удвох на сцені. Ризиковано? Звісно. Можуть бути недоліки, як-от затягування деяких сюжетних моментів. Однак це – прем’єра. Актори, сценарист і режисер, маючи відгуки глядачів, допрацьовуватимуть виставу. Більшою ж мірою вона таки викликає емоційний відгук, що є доброю ознакою, котра свідчить про успіх. Також укотре відзначу, що цікавими є технічні ходи, використані для вкраплення важливих сюжетних моментів. Навіть те, як показано смерті персонажів п’єси (поява на екрані й перекреслювання червоною смугою їхніх імен), змушує віддати належне авторам ідеї.

На мою думку, виставу складно сприймати тим, хто не знайомий із твором, адже це скорочена версія. Ще важче сприймуть її ті, хто прийшов на неї, бо це «модно». Йдеться не про те, сподобається чи не сподобається, а – чи зрозуміє людина сюжет і посил, який іде зі сцени. Якщо ж ви поціновувач драматургії, то завітати на «Макбет-17» вам варто, аби внести певне розмаїття у свій глядацький досвід, отримати певну естетичну насолоду та, врешті, самостійно визначити, чи до вподоби вам таке прочитання класики.