На ХХІІІ Всеукраїнському конкурсі професійних читців ім. Лесі Українки Анастасія Бортнік вирізнялася емоційністю, продуманим вибором творів, умінням передати настрій. 2018 року вона закінчила Волинський коледж культури і мистецтв ім.

І. Ф. Стравінського в народного артиста України Анатолія Романюка. Навчається на заочному відділені в Рівненському гуманітарному університеті. Працює у Волинському драматичному театрі ім. Т. Шевченка. Ролі: Галя («Циганка Аза» Михайла Старицького), Христинка («Голоси» Мирона Лисака), Ірися в «Енеїді», Лисичка-сестричка в «Козі-дерезі», Дівчина в «Різдвяній ночі» та «Столітті Якова: Перше кохання».

– Акторську професію обрали свідомо?

– Звичайно. В інших професіях я себе не бачила.

– Вперше берете участь у конкурсі?

– У цьому – так. Ще двічі брала участь у Всеукраїнському конкурсі виконавців художнього слова імені Лесі Українки в Новоград-Волинському.

– У Лесі Українки великий спадок. Чим ви керуєтеся при виборі?

– Багато творів її уже прочитано, тому по-новому побачити і передати її твори важко. Потрібно добре осмислити і знайти свій матеріал. Я натрапила на збірку «Весна в Єгипті» і за нею зробила композицію. Гадаю, такої Лесі ще не чули. Ці вірші читають нечасто, хотілося відкрити авторку по-іншому. Мені сподобалося її захоплення Єгиптом. Вона поринула в цю культуру, однак завжди поверталася до України, до своєї батьківщини, до Волині. Це було в її серці. Моя композиція називається «Мій сон мене відносив до Єгипту, а серцем поверталась я додому», тобто, де б не була, в серці завжди буде Україна. Оце цікаво передати.

– Музика прониклива, самі її шукали?

– Так, сама. Але допомагала мені у створенні композиції моя викладачка, а тепер і моя колега, заслужена артистка України Світлана Органіста з Волинського театру імені Тараса Шевченка. Це наша спільна робота. Мені композиція подобається, її хочеться читати і показувати.

– У другому турі ви читали складного автора, розкажіть, чому звернулися до поезії Василя Стуса?

– Я вже читала його три роки тому. Було бажання довершити цю роботу і прочитати вже по-іншому. Подати в новому світлі, в іншому баченні. У 2018 році виповнилося 80 років з дня народження Василя Стуса, про нього багато говорили та писали, це також спонукало. Я обрала той матеріал, яким досі горю. Так само, як із Лесею. Хочеться показати, що Стус був різним. Його часто ідеалізують, а він був такою самою людиною, як і ми. Його так само мучили сумніви. Інколи і в депресію впадав. Але все одно, те, що його гріло, допомагало йому рухатися по життю.

– Тут, мабуть, доречно сказати про мету його життя. Не зрадити власним переконанням. Заради цього він пішов на жертву. Як вважаєте, чому він зробив такий крок?

– Думаю, заради любові. Ішов на смерть заради добра і того хорошого, що є в цьому світі.

– Назва композиції «Заборонений» навіяна назвою фільму, який щойно пройшов на екранах?

– Так. Був ажіотаж навколо цього фільму. Але до конкурсу я його не дивилася. Хотілося зберегти той образ, який я створила в своїй уяві. Планую тепер уже подивитися. Назва мені сподобалася: в одному слові, схарактеризовано його життєвий шлях і його як людину.

– Чи є у вас улюблена поезія Василя Стуса?

– Дуже багато. Ви б знали, як важко було скорочувати свою композицію… Найвідоміший, як на мене, його вірш «Як добре те, що смерті не боюсь я». Люблю також «Терпи, терпи – терпець тебе шліфує». Також подобається вислів: «Ти ждеш іще народження для себе, а смерть ввійшла у тебе вже давно».

– Кого він мав на увазі?

– Думаю, людей, які більше заклопотані матеріальним збагаченням, а не духовним. Які вважають: зі зміною влади в країні, вони добре заживуть. А починати потрібно з себе.

– Важко дівчині читати чоловічу поезію?

– Так, непросто. Але з іншого боку, для акторки цікаво спробувати прибрати наші жіночі емоції та почуття й відчути, як мислять, думають чоловіки. Якщо мені вдалося хоча б трішки зрозуміти Стуса, то це буде все одно малий відсоток того, що він туди вкладав і що хотів нам сказати.

– Коли ви читали зі сцени, ваші емоції були дуже сильні. Ви володієте ними чи вони вами?

– Коли я читаю Стуса, інколи мушу себе стримувати, щоб не заплакати. Тобто відділяти власні людські, жіночі емоції. Бо це ж чоловіча поезія. Вона повинна бути мужньою. З часом ти набуваєш майстерності, коли треба додати емоцій, коли прибрати. Вчишся тримати все під контролем.