Уперше агент «Чорний» згадується у справі-формулярі Олександра Довженка ще 5 листопада 1932 р. Сама ж справа-формуляр містить лише одне донесення безпосередньо від цього агента, датоване 20 серпня 1938 р. Це така собі довідка на кінорежисера, причому доволі об’єктивна, без характерних для такого роду документів звинувачень у різних «гріхах», зокрема й політичних. Її автор побіжно згадує своє знайомство з режисером, одразу ж для себе зауваживши, що «Довженко сравнительно мало связан с кинематографическими кругами, а тяготеет больше к писателям <…>»^[1].

Лаконічно переповівши деякі факти з життя Довженка та схарактеризувавши його настрій після завершення фільму «Іван», агент, очевидно, не випадково акцентує увагу на світоглядних змінах режисера після зустрічі з Й. Сталіним: «Последовавшее затем награждение орденом Ленина, встречи и беседы с тов. Сталиным, – все это произвело сильнейшее впечатление на Довженко и заставило его пересмотреть многое в своем мировоззрении и, по его собственным словам, в отношении к искусству»^[2].

Фільму, що через різні причини призвів до значного погіршення фізичного і психічного стану режисера. «За последние два года у Довженко, – зазначає агент, – развилась сердечная болезнь <…> Он производит впечатление совершенно издерганного, измученного человека, стоящего на грани душевной болезни»^[3].

Судячи з донесення, Довженко, справді, перебував у довірливих стосунках з «Чорним». Це також підтверджує й інформація начальника 2-го відділу УДБ НКВС УРСР Павличева, який 12 лютого 1939 р. доповідав вищому керівництву: Довженко відвертий і відкрито висловлює свої антирадянські погляди з «Петром Уманським» (письменник), «Самойловим» (кінооператор) та «Чорним» (композитор)^[4]. Та й самому «Чорному» немає жодних підстав не вірити, коли він, наприклад пише, що «14 августа [1938 г.] Довженко заезжал за мной, чтобы поехать вместе кататься на машине <…> 17 августа ДОВЖЕНКО должен был быть у меня»^[5].

Невдовзі однак контакти «Чорного» з О. Довженком звузились. Так, 8 липня 1940 р. у плані агентурної розробки О. Довженка «Чорний» згадується як такий, що має вже непрямий підхід до Довженка. Тоді як безпосередньо з кінорежисером спілкуються «Петро Уманський», «Стріла» та «Павленко»^[6].

Наявна в документах справи-формуляра інформація свідчить, що агент «Чорний» – не рядовий композитор, до того ж, наближений до Довженка (скажімо, в грудні 1928 р. він їхав в одному купе до Харкова разом із секретарем ЦК КП(б)У Панасом Любченком, а також Олександром Довженком та Юлією Солнцевою)^[7]. А його обізнаність з кінопроцесом дає змогу зробити припущення, що це працівник Київської кіностудії.

Станом на 1 квітня 1932 р. у звуковому кабінеті Київської кінофабрики працювали: завідувач І. Ф. Белза (з 20.07.1930), композитори Б. М. Лятошинський (із 6.10.1931), І. М. Кишко (з 5.05.1931), а також асистент композитора О. Ф. Зноско-Боровський (із 22.09.1931)^[8]. І. Белза працював там до 1937-го. Він автор музики до фільмів О. Довженка «Арсенал» (1929) та «Іван» (1932, у співавт. з Ю. Мейтусом та Б. Лятошинським). Б. Лятошинський написав музику до стрічок «Іван» (1932, у співавт.) та «Визволення» (1940). До 1941 р. на Київської кіностудії працювали І. Кишко та О. Зноско-Боровський.

Гіпотетично всі четверо могли співпрацювати з радянськими спецслужбами. Проте збіги, і чималі, виявилися в донесенні «Чорного» та спогадах «Автор “Арсеналу”», чиє авторство належить І. Белзі…

Так, у донесенні від 20 серпня 1938 р. «Чорний» зазначає, що познайомився з Довженком наприкінці 1928-го^[9]. І. Белза у спогадах пише, що це відбулося влітку 1928 р., коли режисер запропонував йому написати музику до фільму “Арсенал”»^[10]. Доволі незначні розбіжності.

У тому ж таки донесенні «Чорний» переповідає слова режисера про те, якою йому вбачалася кінцівка фільму «Щорс»: «Конец фильма рисовался ему в таком виде: общие планы битвы, отдельные кадры, наконец, все заволакивает дымом и появляется крупный план лица Щорса со светящимися глазами, который приближается все больше и больше и, наконец, говорит в зал: “И в этом бою я был убит”»^[11].

А ось спогади І. Белзи: «Довженко розповідав мені про один з варіантів епілога фільму “Щорс”: точиться бій під Унечею; музика досягає кульмінаційного напруження, пасма вогню й диму розстилаються по екрану, потім трохи розсіюються, і серед тиші, що наступила, лунає голос Щорса, обличчя якого з’являється крупним планом: “І в цьому бою мене було вбито…”»^[12]

Схожість підкреслених нами текстів – величезна. Дуже це вже нагадує аналогічну ситуацію зі Смоличем-«Стрілою». Збіг? Не думаю…

Основну ж увагу приділено останнім подіям – зйомкам «Щорса».

Донесення агента «Чорний» про зйомки фільму «Щорс», настрої О. П. Довженка 20 серпня 1938 р.

повний текст читайте в паперовій версії журналу

1. ↑ГДА СБ України, ф. 65, спр.
2. ↑Там само. ‒ Арк. 198.
3. ↑Там само. – Арк. 200.
4. ↑Там само. – Арк. 239.
5. ↑Там само. – Арк. 201.
6. ↑Там само. – Арк. 287–287 зв.
7. ↑Там само. – Арк. 197.
8. ↑ЦДАВО України, ф. 1238, оп. 1, спр. 282, арк. 48–49.
9. ↑ГДА СБ України, ф. 65, спр. С-836, т. 1, ч. ІІ, арк. 197.
10. ↑Белза І. Автор «Арсеналу» // Полум’яне життя: спогади про Олександра Довженка. – К.: Дніпро, 1973. – С. 205.
11. ↑ГДА СБ України, ф. 65, спр.
12. ↑Белза І. Автор «Арсеналу» // Полум’яне життя: спогади про Олександра Довженка. – К.: Дніпро, 1973. – С. 214.