 |
|
|
| Зміст номера 2007:#2 |
|
|
|
|
Сторiнки: 1
|
|
|
|
 |
|
Бесіду веде Валентина Грицук
Задніпровський Олександр Михайлович народився в Києві в акторській родині Задніпровських-Ткаченко. 1975 року закінчив КДІТМ ім. І.Карпенка-Карого (курc Анатолія Скибенка). Служив у Радянській армії, після служби працював 4 роки в Київському театрі російської драми ім. Лесі Українки. З 1980 року, запрошений Сергієм Данченком, працює актором у Національному українському театрі ім. І.Франка. Народний артист України. Етапні ролі в театрі ім. І.Франка: Гайдай у «Загибелі ескадри» Корнійчука, реж. Сергій Данченко; Огнєв у «Фронті» Корнійчука, реж. Ігор Афанасьєв; Блез у «Блезі» Клода Моньє, реж. Володимир Опанасенко; Дон Алонсо у «З коханням не жартують» Педро Кальдерона, реж В.Опанасенко; гетьман Дорошенко в однойменній драмі М.Старицької-Черняхівської, реж. В.Опанасенко; Степан у «Боярині» Лесі Українки, реж. В.Опанасенко; король Генріх у «Я, Генрі ІІ» Дж. Гольдмена, реж. Юрій Кочевенко; Федір Карамазов у «Братах Карамазових» Достоєвського, реж. Юрій Одинокий.
У 1998-2002 роках за пропозицією В’ячеслава Чорновола був депутатом Київради від Народного Руху.
 |
|
|
Валентина Грицук
Руда Єлизавета і білява Марія у прем’єрі вистви «Віват, королево!» 7 грудня минулого року на сцені театру ім. І.Франка перегукувалися з постреволюційною виставою Молодого, де все навпаки – помаранчева опозиційна пляма композиції – королева Марія. Звісно, драматург Роберт Болт, значно відоміший у нас як кіносценарист, що завоював аж чотири «Оскари», дозволяє режисеру вільніші інтерпретації осіб королівської крові, ніж Фрідріх Шіллер. Чим і скористався постановник Юрій Кочевенко, театральний діяч з Донецької театральної території, який здійснив на франківській сцені вже третю виставу.
|
|
|
|
|
Діалог веде Лариса Брюховецьк
За радянських часів його називали співцем романтики революції, митцем визначеної громадянської позиції, якому притаманна публіцистичність і точність художнього втілення. Фільм «Комісари» демонструвався у Пізі (Італія) на МКФ «Нове в мові кіно». За фільм «Шлях до Софії» режисер удостоєний престижних нагород в мистецтві Болгарії: нагороди Софії і ордена святих Кирила і Мефодія. За фільм «Овод» – ордена Командора від Президента Італії.
Мащенко – акторський режисер. «Екран, – говорить він, – має безліч засобів виразності. Проте для мене ясно одне: найважливіше – кіноактор, людина, яка наші пошуки втілює в життя, лишається наодинці з глядачем. Актор – це душа і серце наших картин. І поки воно б’ється, буде і кіномистецтво» (Культура і життя, 9.12.1979). Актори відгукувались на цю його особливість творчості: як висловилась Антоніна Лефтій, «у фільмах Миколи Мащенка не можна грати в півсили, заховатися в окремі деталі. Режисер вимагає творчого горіння, самовіддачі. Він – за актора-творця». Адже без цього не можна було б творити характерів мужніх, здатних на подвиг.
|
|
|
Розмову веде Лілія Бондарчук
Дмитро Богомазов – режисер театру. На професійній сцені працює з 1993 р. Закінчив КДІТМ ім. І.Карпенка-Карого в 1995 році. Здійснив постановки понад 20-ти вистав у різних театрах України, серед яких: «Чарівниця» за п’єсою «Безталанна» І. Карпенка-Карого, «Що завгодно, або Дванадцята ніч» В.Шекспіра, «Трохи вина... або 70 обертів» за новелами Л.Піранделло, «Ошукана» за Т.Манном, «Черга» за п’єсою О.Морданя (Київський державний академічний театр драми і комедії на лівому березі Дніпра), «Філоктет-концерт» за Софоклом, «Фауст-фрагмент» за Гете (незалежні проекти), «Сон літньої ночі» В.Шекспіра (Національний академічний театр російської драми імені Лесі Українки), «Отелло» В.Шекспіра (Черкаський обласний музично-драматичний театр ім. Тараса Шевченка), «Щастя поруч» за п’єсою «Украдене щастя» І.Франка, «Едіп» Софокла, «Що їм Гекуба?» за п’єсами «Шантрапа» П.Саксаганського та «Гамлет» В.Шекспіра (Одеський академічний український музично-драматичний театр ім. В.Василька).
|
|
|
|
|
Валентина Грицук
«Хіба він не найогидніший, не побитий віспою карлик?» – запитує у сестер Констанце, майбутня дружина цього «карлика». Алоїза, співачка, в яку «найогидніший» був закоханий і для якої обіцяв написати оперу, відповідає м’якше: «Маленький чоловічок, сповнений музики. Кращий вчитель, якого я колись знала». Софі, наймолодша і добра, закохана, – чомусь вирішує, що Моцарт – всього лишень «любий веселий парубок», напевне тому, що тоді він цілком відповідав би її запитам. Так, ідеться саме про Моцарта. І навряд чи драматург Фелікс Міттерер погрішив супроти життєвої правди, коли писав, здавалося б, заради епатажу ці рядки зав’язки. Далі його «страшна комедія», щедро приправлена веселими зонгами, розвивається за законами звичайнісінької реальності. Між іншим, Констанце на репліку молодшої реагує своєрідно: «Жаба з виряченими очима». Звичайно, це стосується не Софі.
|
|
|
Євгеній Васильєв
Важко бути Майстром. Від тебе завжди сподіваються тільки шедеврів. Чекають, що новий витвір неодмінно перевершить минулий.
Театральний режисер Олександр Дзекун – безперечно великий Майстер. І ті художні висоти, які він успішно долав у театрах Москви і Києва, Саратова та Донецька, Черкас і Чернівців, Одеси й Рівного, апріорі зобов’язують і не дають права на те, щоб здійснити невдалу спробу, зробити «прохідну» виставу, створити продукт «другої свіжості». Тому після блискучої, без перебільшення тріумфальної постановки містерії «Берестечко» за романом Ліни Костенко (липень 2005 року) рівненський глядач з нетерпінням очікував другої зустрічі зі столичним режисером, і просто не міг, бодай мимоволі, не порівнювати це друге побачення з першим. І от довгоочікуване друге пришестя Дзекуна у Рівне сталося: 16 грудня 2006 року відбулась прем’єра вистави «Жінка з минулого» за п’єсою сучасного німецького драматурга Р.Шімельпфеніга.
|
|
|
|
|
|
Гарячі новини на Facebook
|
|
|
|
|
|
|
