Питання Голові журі ставила член журі Лариса Брюховецька

- На зарубіжних міжнародних фестивалях існують чіткі правила, регламенти і номінації. Колективи-учасники виборюють нагороди-визнання в чесному змаганні, й роль журі там є визначальною. Як ви розцінюєте той факт, що в українських міжнародних театральних фестивалях немає ні чітких номінацій, ні духу змагальності? Все це зайве, чи в Україні, як і в багатьох інших галузях і сферах життя, існують свої правила?

- Дякую за ущипливу інтонацію - це доречно і має свій сенс. Справа в тім, що автори цього фестивалю сповідують - сподіваюсь, що це лише данина першому етапові так званий географічний принцип. Тобто, чим більше країн беруть участь, чим вони різноманітніші, віддаленіші, навіть екзотичніші, тим корисніше фестивалю. Саме тому, скажімо, запрошувались Мексика чи китайська опера Сингапуру. Одне слово, було надано перевагу ідеї демонстрації в Україні найширшого світового театрального досвіду. Ніби «благіє намєрєнія» - свідомо не згадую їхній подальший маршрут... Це не найкращий принцип. З нього, як на мене, можна лише розпочинати - для встановлення звязків зі світом, для знайомства з театральним ресурсом, зрештою, просто для міжкультурного спілкування. Але в подальшому цей принцип неодмінно спрацьовує на розмивання найважливішого - художніх критеріїв. Вже на Другому фестивалі - у 2009 році - саме журі запропонувало відійти від малопродуктивного принципу, змінити концепцію фестивалю в бік актуальних ідей передусім пошукового світового театру; серйозного попереднього відбору театрів-учасників, а сам відбір здійснювати виключно за художньо-естетичними критеріями, не оминаючи поряд з якісними традиційними і класичними формами театральний експеримент та інновацію. Запропонували ми, відповідно, і зовсім іншу модель проведення самої акції: з «художньою» імпровізацією у спілкуванні, обміном креативними ідеями, читанням нових пєс чи лібрето проектів, створенням актуальних тут-і-тепер-форм діалогу між різними національними школами, як і перспективних його форм тощо. Але, очевидно, це виявилось надскладним завданням для молодого фестивалю, який - чого гріха таїти - ще й надто залежить від грошей спонсора або мецената, на очікування яких мають теж якимсь чином реагувати автори фестивалю... Журі, що вже три роки працює без гонорарів (такого нині вже немає ніде), усе ж таки погоджувалось упродовж року допомагати фестивалю стати на ноги... Але, очевидно, хороші, віддані справі фестивалю люди - а працюють тут саме ентузіасти - все ще не усвідомлюють серйозних небезпек.

Як, до речі, не усвідомлюють і ролі журі, яку ви справедливо зазначили як визначальну. Адже саме журі значною мірою визначає і статус, і рейтинг, і креативність - тобто якість і власне перспективи будь-якого фестивалю в світі.

У цьому контексті найчеснішим і професійно найкоректнішим для журі було не прибирати на себе «шапку Мономаха», користуючись уже знайденими на інших теренах номінаціями (Гран-прі, краща жіноча роль, друга роль, кращий епізод і т.д. і т.п. - до речі, зовсім не беззаперечні й нині часто-густо нефункціональні номінації, які треба змінювати), а відчути спільний театральний процес через художньо найпродуктивніше в кожній з вистав. Маємо справу з високим художнім результатом на всіх рівнях - віддаємо перевагу цілісному естетичному феномену («Сволочна любов» Російського театру Литви). Якщо це якась новація передусім у режисерському прочитанні - відзначити її («Таємні записки таємного радника» московського театру «Ермітаж» чи «Трійкасеміркатуз» молдовського театру «З вулиці Троянд»). Якщо художні зусилля режисера, скажімо, успіхом не увінчались, але у виставі є пошуковий елемент - звертаємо увагу на нього. Якщо нерівна вистава спрямована на важливий етичний досвід - заохочуємо цю художню логіку («Теза з нашого двору», Одеса). Такі цінності, як милосердя, любов, прощення, ніжність, несподіваність - підкреслювались «номінаціями», запропонованими журі. Нам здається конче важливим - зокрема, й на рівні експертів театру - говорити передусім про цінності, загальнолюдські і «конкретнолюдські».

Саме цей шлях і обрало наше журі. «Свої правила» в Україні таким чином встановлювали звязок з найкращим із можливого. Але, повторюю, треба змінювати «можливе». Чи я відповіла на ваше запитання?

- До певної міри «Театр. Чехов. Ялта». Які, на вашу думку, перспективи у цього фестивалю? Яким би ви хотіли його бачити?

- Я майже вже відповіла: якщо йти запропонованим тут шляхом, ми дійдемо успіху. І українська Ялта одного ранку може прокинутись столицею не так курортною, як культурною. Як Канни, скажімо, або Авіньон чи Пантадера. Взагалі, сказати б, децентралізація столиць - смілива й красива перспектива. А головне - розумна, і може бути ефективною для країни зокрема, навіть для її економіки за умови, що цю ідею будуть втілювати не манкурти, а люди честі. Адже й сам Чехов, імям якого скористався фестиваль, був людиною такого чину, любив Україну, знав мову, мав тут коріння. Я сподіваюсь на втілення саме такої ідеї.

-Як би ви оцінили фестивальне життя в Україні?

- Фестивальне взагалі? Чи саме театральне? Є і були дуже цікаві музичні фестивалі з інноваційною музикою, новими ідеями, ефективними ризиками. Літературні імпрези нерідко хибують на несучасність мовлення, хоча в Україні достатньо «просунутих» літературних майстрів... Що ж до театральних фестивалів, якщо йдеться про нинішній стан (після «Березілля»),- треба визнати його катастрофічним. Фестиваль має бути справою державною. І такою, яка неодмінно є для неї пріоритетом. Лише митці, як нобелівські лауреати в науці, роблять країну творчо репрезентативною для світу. Трюїзм нагадувати: це в часи Мольєра жив король-сонце, а не навпаки; під час смертельного спаду економіки Італії у XVI ст. «врятували» саму присутність цієї країни на карті світу шедеври Леонардо, Мікельанджело і Рафаеля; а Іспанію XVII ст., доби економічної кризи, - її літературні шедеври. Нагадаю й знищену 30-річною війною Німеччину (втратила дві третини свого населення), яку «врятував» І.С.Бах. А часи Рубльова в Россії! А роль високого авангарду України початку ХХ стотіття!

Ідеться про справу трансляції креативних інтелектуально-художніх смислів у світ, в універсум. Кожної країни для кожної країни. А фестиваль - одна з найпоширеніших і ефективних комунікацій між культурами. Влада, держава, яка цього не усвідомлює,- хвора. Вона зрікається свого духовного повітря. Щоправда, сама культура може цю владу проігнорувати, що вона в нас з успіхом і робить. І поступово «нарощує» ресурс для нової влади. Але це - окрема розмова.

Вересень, 2010