з 25 вересня по 2 жовтня у Кіровограді тривало 40-е Всеукраїнське свято театрального мистецтва «Вересневі самоцвіти». У цього фестивалю немає конкурсної системи. Вистави показали театри Дніпропетровська, Білої Церкви, Ніжина, Полтави, Чернігова та Кіровограда. Одночасно у театрі ляльок відбувалися лялькові вистави місцевого аматорського і професійного театрів та лялькарів із Черкас і Кривого Рогу. У Будинках культури краю та на відкритих майданчиках виступали аматорські колективи та народні театри області.

Цьогорічні «Вересневі самоцвіти» були присвячені золотому театральному сузір'ю України - 170-річчю від дня народження М. Кропивницького, 165-річчю І. Карпенка-Карого, 155 річчю М. Садовської-Барілотті та Г. Затиркевич-Карпинської.

«Гідне подвигу те,- зазначав свого часу Олесь Гончар, - як багато змогли зробити для свого народу брати Тобілевичі. Вони уявляються мені атлантами, що тримали на своїх плечах споруду українського дожовтневого театру і піднесли його на таку верховину, що він став видним усьому світові».

Починалося свято на хуторі Надія. Від самого ранку там вирувало людське море. Лунали пісні аматорських колективів, мальовничо розгорнулися виставки-продажі картин, ляльок, біжутерії та інших рукотворних виробів майстрів цього краю. Алею, що веде до будинку-музею Тобілевичів, прикрашали плакати та фото з історіїї фестивалю. Сама садиба корифеїв, її історія, її аура, магічний вплив на відвідувачів - це окрема розповідь. Але достатньо сказати, що сюди нерідко приїздять молодята, щоб уклонитися цій колисці духовності України!

На відкритті фестивалю виступили: губернатор Кіровоградщини Сергій Ларін, голова облради Микола Сухомлин, начальник управління культури і туризму облдержадміністрації Наталя Овчаренко, начальник відділу театрів Міністерства культури і туризму України Олена Воронько та заступник голови НСТДУ Євген Калганов, котрий протягом усього існування фестивалю сприяв його розвитку і утвердженню.

40-ві «Вересневі самоцвіти» стали святом, що випромінювало доброту, будило у глядачів роздуми про сенс життя, про всепереможну силу мистецтва, порядності, віри, взаєморозуміння та терпіння, яка долає усі перешкоди. Вистави показували у приміщенні філармонії, адже в театрі триває капітальний ремонт. Кіровоградський академічний український театр ім. М.Кропивницького виніс на суд глядача премєру «Наталки Полтавки» І.Котляревського на музику М.Лисенка. Поставив її Михайло Ілляшенко, диригент - Людмила Трофимова, художник - Даря Ярошенко. Художнє оформлення вистави традиційно мальовниче, а цікаве сучасне режисерське прочитання дає змогу оцінити прекрасні риси молодих героїв та з іронією придивитися до Возного (В.Мороз), Макогоненка (М.Ярошенко) та засідателя (І.Тарнавський) - персонажів, які за два століття змінилися лише зовні, але існують і сьогодні. Співуча молодь, що виконувала ролі Наталки (О.Бушмакіна), Петра (О.Ярошенко) та Миколи (Є.Скрипник), органічно, щиро, із задоволенням грала у виставі. Соковитий образ Терпелихи створила Л. Мороз. Приємно, що «Наталка Полтавка» і сьогодні залишається сучасною та збирає повні зали глядачів.

Ніжинський український драматичний театр ім. М.Коцюбинського показав «Безіменну зірку» М.Себастіану. Чудова актриса Алла Соколенко створила яскравий образ Мони, щиро і органічно виконує роль Маріна актор Андрій Буняєв, запамятовується і колоритна постать гравця казино Гріга (Юрій Муквич). Хвилює дует Мони і Маріна, людей із різних світів, яких доля не випадково поєднала на 12 годин, їхнє палке кохання. Мона пізнала щастя і принади простого життя. Але в цілому сценографія І.Ткаченко з дитячою залізницею та постановка В. Денисенка відзначаються спрощеною, сказати б, ТЮГівською подачею цього багатогранного твору.

Київський обласний академічний театр ім. П. Саксаганського (Біла Церква) привіз «Третє слово» А.Касона. Виразна сценографія з використанням проекції пейзажу за вікнами принадного двоповерхового приміщення, прикрашеного зеленню та квітами (С.Зайцев). Щодо костюмів А.Овсяникової, то надто вже цивілізовано виглядають перше вбрання та перука Пабло. Та й режисерське вирішення (В.Стасенко) цієї ролі не дає змоги спостерігати за поступовою зміною образу цього дикуна, що спонукало виконавця здебільшого грати результат подій. Хоча сам актор - Олександр Самійленко - гарний, темпераментний, нестримно-імпульсивний, пластичний, здатний створити значно глибший образ Пабло. Цікаві другорядні та епізодичні образи пропонують актори цього театру.

Полтавський академічний український театр ім. М.Гоголя привіз образну і змістовну «Шинель» М.Гоголя у постановці молодого режисера Богдана Чернявського. Лаконічна і стилізована сценографія (художник М.Шлафер), де драпірування вдало чергується з елементами декорацій, виконаних у графічному, чорно-білому кольорі, струнких, як каліграфія, в яку закоханий Акакій Акакійович. У виставі чимало режисерських і акторських знахідок, виразне пластичне вирішення. Музичне та світлове оформлення гармонійно доповнюють атмосферу дії. Вистава на диво актуальна. Бо саме ця «маленька людина», титулярний радник у чудовому виконанні Сергія Козиря - єдиний, хто справді з любовю і старанністю виконує свою роботу. На таких людях тримається світ. А історія з шинеллю, цікаво і виразно розкрита актором, доводить, що навіть таку беззахисну і терплячу істоту можна довести до відчаю і протесту.

Дніпропетровський академічний театр російської драми ім. М.Горького показав виставу «Мир дому твоєму» («Повернення Тевє») за Шолом-Алейхемом. Тевє у виконанні яскравого актора Жана Мельникова (він же постановник) немовби уособлює собою усю мудрість свого народу. Жан Мельников і Людмила Вершиніна (Ґолда) створюють прекрасний дует. І якщо Тевє полонить тонкою іронією, оптимізмом, у ньому органічно переплітаються трагічне і комічне, а його мова сповнена афоризмами, то в образі Ґолди поєдналися жіноча покірність, доброта і ніжна любов до своєї родини. Майстерно вибудовує образ Урядника Анатолій Дудка. А соняшникове поле, на тлі якого відбуваються події вистави, створює теплу атмосферу, забарвлену любовю і спрагою до життя.

«Відьму» - інсценізацію С.Кузика за творами Т. Шевченка показав Чернігівський академічний український театр ім. Т.Шевченка. С.Кузик є водночас і режисером, і сценографом, і автором музичного оформлення. У виставі чимало цікавих знахідок, яскравих образних мізансцен, пластики. Але, на мою думку, не довірившись генію Шевченка, який створив цілісну та завершену поему «Відьма», що вже йшла на кону театрів, Кузик перенаситив інсценізацію іншими творами. Постановка тяжіє до моновистави, бо майже усі жіночі ролі озвучує одна ведуча (Олена Бондаренко), а інші актори є антуражем до цієї композиції на теми творів Шевченка.

Фестиваль завершився комедією «Лицарські пристрасті» В.Красногорова у постановці молодого режисера Я.Ілляшенка в Кіровоградському театрі. Це - осучаснена комедія «плаща і шпаги». Постановка видається дещо спірною, утім молодість має право на творчі пошуки.

Фестиваль завершився, а художній керівникдиректор театру М.Ілляшенко вже думає про наступну зустріч майстрів, що приїдуть до цілющої криниці (так називав Олесь Гончар хутір Надію), з якої черпатимуть естетичну насолоду нові й нові покоління.

Через два роки Кіровоградському театру виповниться 130 років. З чим він прийде до цієї дати? Обласна і міська держадміністрації та рада депутатів опікуються долею театру і роблять усе можливе, щоб прискорити капітальний ремонт приміщення одного із найстаріших театрів в Україні. Але цього недостатньо. Потрібна суттєва допомога держави, щоб колектив якомога скоріше покінчив з поневіряннями «у приймах» у філармонії, та не просто вижив, а й гідно продовжив свою творчість у відреставрованому приміщенні.