15 червня 2010 року пішов із життя режисер, сценарист, оператор, актор, продюсер і кінопедагог Юрій Герасимович Іллєнко (09.05.1936, Черкаси - 15.06.2010, с. Прохорівка Черкаської області). Помер останній із когорти великих кінематографістів українського поетичного кіно. Не стало людини, яка ще за життя стала класиком, чиї фільми входять до навчальних програм багатьох кіношкіл.

Нам має бути соромно, що студентці з Польщі, яка вивчала українське кіно, не вдалося знайти в Києві фільми Юрія Іллєнка на DVD високої якості. У той час, коли Росія не один рік проводить покадровий ремастеринг багатьох фільмів видатних радянських кінематографістів, Україна спромоглася відновити лише фільми Олександра Довженка. Але, на жаль, у вільний продаж вони досі не потрапили.

Наступними повинні були стати фільми Ю. Іллєнка, С. Параджанова, І. Миколайчука, Л. Осики... Проте плани досі нереалізовані. Юрій Іллєнко, як, до речі, і всі згадані видатні українські кінематографісти, покинув цей світ, не побачивши своїх фільмів відновленими з «авторських» позицій на ДВД.

Олександр Довженко неодноразово зізнавався, що мріє, аби його фільми високого ґатунку дивилися українські глядачі в затишних кінотеатрах. Минуло чимало десятиліть, а у нас нічого не змінилося. Чому ж українці не шанують своїх найкращих синів? Може, тому наші генії знімають менше, ніж могли б. Може, тому і полишають нас зарано

15 червня 2010 року помер мій Учитель...

Іллєнко так вражав своєю енергією і завзятістю, що навіть на думку не спадало, що він може бути без діла. Коли йому не давали знімати, він писав сценарії, малював картини, виховував творчу молодь. Він був неначе сильний гірський потік, який неможливо зупинити...

Дуже шкода, що я не встиг познайомити Учителя зі своїми учнями. Запрошував, але Юрій Герасимович тактовно попросив трохи відстрочити цю зустріч. Іллєнко ніколи не скаржився на здоровя, тільки тепер розумієш, що в той час він уже тяжко хворів. Під час останньої розмови попросив, щоб студенти подивилися його фільми. Шановний Юрію Герасимовичу, Ваші фільми вивчають студенти усіх кіноінститутів світу! Певна річ, дивилися і наші, і будуть вивчати. Шкода лише, що без Вас, без Ваших коментарів, пояснень.

Перед початком церемонії закриття Другого Київського міжнародного кінофестивалю Віктор Демерташ тихо порадив мені якнайшвидше провідати Юрія Іллєнка. Після закінчення зйомок «Мазепи» Іллєнко з дружиною мешкав в селі Прохорівці, що під Каневом. Серед кінематографістів вже говорили про невиліковну хворобу митця, на похороні Леся Сердюка Іллєнко виглядав змарнілим... Червень у будь-якому навчальному закладі дуже напружений - сесія, державні іспити, тому поїздку в Прохорівку до Учителя переніс на відпустку, що мала розпочатися в липні.

11 червня виступив на Міжнародній науковій конференції «Традиція і культура. Прекрасне у духовному потенціалі людства» з доповіддю «Краса як основа творчості й кінопедагогіки Ю.Г. Іллєнка», підготував матеріали до статті про Учителя, яку мав намір обговорити з ним...

15 червня не стало людини, яка продовжувала започатковане в українському кінематографі Олександром Довженком. Юрій Герасимович Іллєнко сповідував пріоритетні принципи краси не лише в мистецтві, а й у кінопедагогіці.

Унікальним уроком для студентів стала практика на кінокартині «Молитва за гетьмана Мазепу» (2002), поки що не достатньо оціненій стрічці, в якій поєднувалися намальовані картини і декорації художника С. Якутовича з феєричними костюмами В. Фурика та, безперечно, надзвичайно красивими кадрами самого Юрія Іллєнка, який працював оператором, режисером, сценаристом і актором.

Школа кінематографічної майстерності, яку вдалося пройти на знімальному майданчику цього непересічного фільму, не забудеться ніколи. Над моїм робочим столом висить фотографія, подарована Учителем. На ній у кабінеті Іллєнка на Національній кіностудії імені О.П. Довженка за столом з головами Мазепи, Кочубея, сидить сам Іллєнко, поруч стоїть його син Пилип, виконавець ролі молодого Мазепи; сидить керівник групи фехтувальників Юрій Чиж. На стінах висять ескізи Якутовича, в кутку - декорації. Але головне в цій фотографії напис, зроблений Іллєнком: «Олександру Безручку, моєму кращому учню, з великою вдячністю за колосальну творчу допомогу в роботі над «Мазепою», з надією на те, що ти почнеш свій власний проект в день народження. 6 жовтня 2001, Київ, кіностудія ім. О. Довженка, к/ф «Мазепа». Юрій Іллєнко».

Він вірив у кожного з нас, вибраних серед багатьох вступників. Найбільший конкурс на кінофакультеті був саме в його майстерню. Він зумів розгледіти в кожному з абітурієнтів щось таке, що, можливо, ми і самі не знали про себе. Він не лише навчав нас відповідно до розкладу, двері його квартири завжди були відчинені для учнів. Ми були немовби членами його родини нас там завжди годували, вислуховували, допомагали усім. У наших ще досить наївних студентських фільмах грали його сини Пилип, Андрій і навіть Людмила Пилипівна. Учитель давав нам книги зі своєї бібліотеки, касети з відеотеки, свою камеру, свій смокінг, в якому отримував премію ФІПРЕССІ в Каннах, важко уявити, щоб він міг у чомусь відмовити. Іллєнко допоміг мені потрапити в штат кіностудії, дав рекомендацію в Національну спілку кінематографістів України.

Учитель продовжується у своїх учнях, а їх, талановитих, працьовитих, завзятих, багато. Прощайте, Юрію Герасимовичу, і дякуємо Вам за все: Ваші фільмі, Вашу віру в нас, Вашу допомогу, Ваші уроки вміння бачити красу...

Наостанок хочеться звернутися до українських кінознавців, культурологів, звичайних глядачів - потрібно все ж таки реставрувати і випустити для широкого загалу фільми Ю.Г. Іллєнка, провести наукові конференції, «круглі столи», перегляди фільмів великого українця як на телевізійних каналах, так і в кінотеатрах. Надзвичайно важливо, щоб їх показали не під ранок, а в прайм-тайм і з попереднім словом фахівців. Потрібно, щоб фільми Юрія Іллєнка, багато з яких радянська влада забороняла до показу, нарешті, могли вільно демонструватися в незалежній Україні...