Історія - невід'ємна частина життя кожної людини. Особливо, якщо йдеться про події, що істотно вплинули на її народ, його культуру, шлях розвитку. Однією з важливих історичних постатей

України був митрополит Андрей Шептицький.

Для свого краю він, попри всі небезпеки, зробив багато. Як же інтерпретує його в історичній драмі «Владика Андрей» Олесь Янчук?

Олесь Янчук - режисер Національної кіностудії ім. Олександра Довженка - відомий тим, що практично не знімає фільмів на державні кошти чи замовлення. Гроші на усі стрічки режисер шукав самостійно. Єдиним фільмом, який він ризикнув зняти на державні кошти, став «Владика Андрей». Це тому, що митцеві не вдалося знайти «незалежних» грошей, і саме ця причина пригальмувала зйомки фільму. В інтерв'ю газеті «Дзеркало тижня» режисер говорив про те, що надзвичайно важко знімати фільми, коли їх фінансує держава, і розповів про усі перешкоди, які постають перед режисерами у нашій країні(1). Спочатку, за словами Янчука, Мінкульт повинен затвердити проект та запустити фільм, але цього замало, бо Служба кіно повинна затвердити текст сценарію. Проте ця процедура має декілька негативних моментів: сценарій можна переробляти роками, мовне оформлення та мовні звороти у документах постійно потрібно виправляти. Державні гроші на зйомки фільму необхідно випрошувати, тому що їх не завжди вчасно та в повному обсязі перераховують. Якщо ж усе склалося добре і кінострічку зняли, то чи не найголовнішою проблемою стає те, що про неї дізнається невеличке коло людей. Цей фільм ніхто не бачить, окрім «кола обраних», тобто: премєра відбувається у Будинку кіно, і далі фільми не поширюються. Можна зробити висновок: більшість фільмів режисерів Київської кіностудії там, на студії, і залишаються.

На щастя, у фільмів Олеся Янчука не така сумна доля. Оскільки режисер знімає переважно не за державний кошт, то його фільми потрапляють до ширшої аудиторії, їх можна придбати на DVD-дисках, скачати з Інтернету в гарній якості, навіть побачити по телевізору. Зокрема, три його стрічки(2)- «Атентат. Осіннє вбивство у Мюнхені», «Залізна сотня» і «Нескорений» - показували на День незалежності по телеканалу «1+1». Права на стрічку «Залізна сотня» купив російський телеканал, і озвучення було досить вдалим.

Але повернімося до того, що фільми Олеся Янчука присвячені важливим подіям української історії. Вони мають виразний національнопатріотичний акцент і висвітлюють постаті, заборонені за часів Радянського Союзу: це - «Голод33», про Голодомор на українських землях, «Атентат. Осіннє вбивство у Мюнхені» про вбивство Степана Бандери, «Нескорений» - про командира УПА Романа Чупринку (Шухевича), «Залізна сотня» -про боротьбу УПА на польсько-українському кордоні у 1944-47 роках, і «Владика Андрей» - про митрополита греко-католицької церкви Андрея Шептицького. У фільмах «Атентат. Осіннє вбивство у Мюнхені» та «Нескорений» Янчук виступив і як продюсер, а в «Атентаті» та «Владиці Андреї» як один зі сценаристів.

Бюджет «Владики Андрея» становив 10 млн грн: 80% суми дала держава, 300 тис. грн - Львівська обласна рада. Фільм створено за підтримки багатьох організацій, назви яких бачимо на початку фільму.

Задум фільму з'явився ще 2001 року, коли патріарх Любомир Гузар, голова УГКЦ, благословив зйомки. Розпочалася підготовка та пошуки коштів. Згодом, 2004 року, Мінкульт затвердив проект сценарію, запуск фільму планували на кінець року,та через політичні обставини зйомки було відкладено на наступний рік. Зміна влади не сприяла організації знімального процесу, адже чиновники постійно знаходили приводи не перерахувати гроші. Режисер говорить, що якби вдалося знайти кошти самостійно, то він ніколи не звернувся б до держави(5).

Стрічка «Владика Андрей» - історична драма, яку режисер задумував як фільм для широких мас. В історії українського ігрового кіно це не перша «поява» митрополита. Однією з таких спроб була «Іванна» Віктора Івченка, а другою -фільм «Таємниця святого Юра» Валерія Підпалого. На жаль, обидві стрічки висвітлювали постать митрополита однобічно та дещо упереджено.

Режисер «Владики Андрея» мав насамперед просвітницьку мету. Він показав долю митрополита греко-католицької церкви Андрея Шептицького за чотирьох режимів: австро-угорського, польського, німецького та радянського. Це людина важкої долі, котра пережила дві війни, постійні окупації Галичини, заслання, але залишилася несхитною, гуманною, продовжувала займатися активною благодійною та просвітницькою діяльністю, сприяла об'єднанню церков. Під чудову музику, написану Володимиром Гронським, котрий уже не вперше працює з режисером, демонструються фотокартки Шептицького, голос за кадром розповідає про митрополита.

Олесь Янчук і сценарист Михайло Шаєвич знаходять сюжетний хід: поруч з історією митрополита ведуть ще одну, паралельну лінію людини з його оточення. Його молодий послідовник під тиском НКВД змушений «доносити» на Шептицького, а також долучається до його смерті. Ці дві лінії розвиваються близько і водночас окремо, й ми змушені повязувати їх самостійно. Більшою мірою фільм присвячений Шептицькому, його діяльності, пошукам, життєвому та духовному вибору. Здається, що ми разом із майбутнім митрополитом, поки що Романом, вирішуємо його долю, переживаємо разом з ним, беремо участь у його житті.

Основні зйомки відбувалися у Львові та його околицях: режисер хотів показати місця, де бував митрополит, реалістично передати атмосферу того часу через архітектуру, яка відтоді майже не змінилася. Актори вражають щирою, правдивою грою, гармонією в кадрі. Серед них є й ті, кого режисер запрошує зніматися постійно: Сергій Романюк, Олег Драч, Ярослав Мука, Сергій Сипливий, Тарас Жирко. Їхня гра переконлива. Дещо штучною, втім, видається сцена, в якій уже згаданий помічник митрополита, корчиться бід болю, коли працівники НКВД змушують його доносити на митрополита. Хочеться відзначити Сергія Романюка - актора, вельми схожого портретно на справжнього Андрея Шептицького, якого ми бачимо на фотокартках на початку фільму. Важливо, що перед зйомками, Олесь Янчук для того, щоб підготувати акторів на роль Шептицького, а їх було аж три(6), на якийсь час відправив їх до монастирів, щоб вони ввійшли в потрібний емоційний стан. Проте Сергію Романюкові дозволили переїхати до готелю, що аж ніяк не вплинуло на гру актора: сам Янчук дивувався, як ця людина може грати митрополита Шептицького. «...Коли він уже в гримі та костюмі, інакше починає ходити, розмовляти... І я тоді кажу собі: «Хіба це Романюк? Та ні». А коли Сергій вечеряє в готелі без гриму, я дивлюсь на нього знову: «Оце він грає Шептицького? Неможливо»»(7).

Фільм історичний, і ми сприймаємо історичні події з тієї точки зору, як їх висвітлив режисер. Колись Олександр Довженко у своєму виступі «Історична правда і наші фільми» сказав, що: «Створюючи історичні фільми, ми, по суті кажучи, працюємо над здійсненням безсмертя найгідніших людей нашого безсмертного народу, коли розуміти безсмертя людини як якість створеного нею для народу на добро»(8). Історична правда у фільмі про митрополита цілком відповідає просвітницькій місії. Мета - сформувати позитивне ставлення до людини, чиє імя було заборонене, але яка підтримувала свій народ. За словами з самої картини, ми знаємо, що уся знімальна група намагалася «воскресити цю людину та її час, минуле, що кануло у вічність, поховане під тягарем прожитих років, по сторінках пожовклих записів, листів, документів, по уривках розмов та споминів, спогадів живих і мертвих. Воскресити, щоб побачивши самому, дати змогу побачити іншим»(9).

Бачимо ретельність у відтворенні тогочасного життя: архітектура, як уже мовилося, майже не змінилася, хіба що внутрішній простір храму тішить чудовим станом настінного розпису. З точки зору ідентичності вбрання, то тут немає жодних нарікань. За словами режисера, одяг відтворювали за фотокартками того часу. Вдалий типаж героїв: режисер підбирав акторів із рисами облич західноукраїнських жителів. А ще варто зазначити, що участь у зйомках фільму взяли львівяни, як люди духовного покликання так і прості жителі.

Отже, з точки зору історичності не всіх елементів було дотримано, та головне полягає в іншому. Емоційний ефект досягається завдяки музиці, образам, мові й власній готовності до сприйняття фільму про глибоко духовну людну, людину з високими ідеалами.

1. Чередниченко О. Бюджет для Владики. Режисер Олесь Янчук: «Гроші, виділені на фільм про Шептицького, можуть повернутися назад у держскарбницю». Дзеркало тижня, № 48 (627). 2006. 16-22 груд.

2. Угрин О. Олесь Янчук: «Якби «Владику Андрея» знімали в США». Кіно-Театр. 2007. № 4.

3. За офіційною критикою журналістів, опублікованою у різних періодичних виданнях, фільми «Залізна сотня», «Нескорений» та «Владика Андрей» є найвдалішими у режисера, а також стрічка «Залізна сотня» називалася найкращою. Та на мою думку, найсильнішим є «Владика Андрей». Незважаючи на неточності у грі акторів та недогравання емоцій, фільм спрявляє сильне враження.

4. Чередниченко О. Бюджет для Владики. Режисер Олесь Янчук: «Гроші, виділені на фільм про Шептицького, можуть повернутися назад у держскарбницю». Дзеркало тижня, № 48 (627), 2006. 16-22 груд.

5. Там само.

6. Угрин О. Олесь Янчук: «Якби «Владику Андрея» знімали в США». Кіно-Театр. 2007. № 4.

7. Там само.

8. Довженко О. П. Бачити завжди зорі. Статті, виступи, промови. К.: Радянський письменник, 1979. С. 27-39.

9. Слова з фільму «Владика Андрей», що звучать на початку.