I-й Міжнародний відкритий фестиваль «Данапріс–2010» відбувся в жовтні у Запорізькому музично-драматичному театрі ім. В.Г. Магара.

Приємно, що ініціатива, організація та проведення фестивалів йде з низу. Уклін керівникам театрів, які, опікуючись своїми колективами і дбаючи про духовне та естетичне виховання глядачів, знаходять спільну мову з керівництвом міста, області. Подяка обласній та міській держадміністраціям, благодійним фондам та спонсорам, без матеріальної підтримки яких проведення подібних театральних свят було б неможливим.

Чотири роки тому на з’їзді НСТДУ ми почули від директора Запорізького театру Валентина Івановича Слонова про необхідність Всеукраїнського фестивалю академічних театрів. На трьох фестивалях «Данапріс» академічні театри України показали близько 20 вистав. Змагання висвітило як позитив так і недоліки та проблеми, що існують сьогодні в театральному процесі.

Фестиваль у Запоріжжі розвивається, розширюючи географію країн-учасниць. 2010 року «Данапріс» стартував як Міжнародний: брали участь театри Росії та Ізраїлю. Оргкомітет вирішив також не проводити конкурс. Це було свято мистецтва, а паралельно з виставами – виступи на телебаченні, прес-конференціях, «круглі столи», обговорення творчого стану театру. Відкриття розпочавшись на театральній площі, продовжилося у залі яскравим театральним дійством у постановці Ігоря Бориса. Протягом восьми фестивальних днів глядачі побачили десять вистав.

Моновистава за мотивами оповідання Д. Рубіної «Яблука із саду Шліцбутера», у виконанні актриси Анни Гланц-Маргуліс (м. Ашдод, Ізраїль) піднесла показ на високий професійний рівень, створила низку різнопланових образів. Актриса полонила всіх своїм активним переконливим посилом думки та темпераментом. І, хоча твір написаний у 80-ті роки, він виглядає напрочуд сучасним. Бо йдеться про пробудження національної свідомості, а також про визначення свого місця на Землі, коли на батьківщині немає можливості існувати.

Естафету підхопила вистава «Одруження» за М. Гоголем у динамічному, ансамблевому і зворушливому виконанні акторів Таганрозького ордена Пошани драматичного театру ім. А.П. Чехова. Приємно було бачити високопрофесійну школу майстерності, із простотою та реальністю існування, змістовними паузами, яскравою, образною і виразною, чистою російською мовою. Режисер Анатолій Іванов, з повагою ставлячись до твору, без жодного зайвого слова, лише постановочними акцентами, зумів вселити надію у майбутнє єднання героїв. За що глядачі нагородили виконавців бурхливими оплесками.

Театр Романа Віктюка привіз пронизливу драму А. Абдуліна «Нетутешній сад» про життя і трагічну долю легенди російського балету – Рудольфа Нурієва. А Московський незалежний театр порадував драмою про кохання і зраду за «Майстром і Маргаритою» М. Булгакова. Обидві вистави демонструють серйозне ставлення творчого складу театрів до виступу на фестивалі, майстерність та багатогранність образів, створених акторами.

Житомирський музично-драматичний театр показав цікаву сучасну версію невмирущого твору Є. Шварца «Тінь», у якій казкові герої, казкові події так схожі на правду і навпаки... На жаль, цей колектив має проблеми з культурою та технікою сценічної мови.

А господарі фестивалю постали у двох різнопланових жанрах. Це музично-пластична екзистенція буття «Таїнство творіння» на музику А. Вівальді «Пори року» – про місію людини як вищої істоти на Землі (у цій роботі ми побачили балет та оркестр театру як повноцінні творчі складові колективу) та вистава «Апостол Андрій» (драматичні сторінки з життя). Сценарій та сценічне втілення обох вистав Ігоря Бориса. У «Апостолі Андрії» постановник, звертаючись до зародження християнства в Київській Русі, спробував поєднати два жанри – історичний та культовий (релігійний). Хоча подавати версію життя апостола Андрія як художню начебто й не коректно з релігійної точки зору. Тож і вийшло, що І. Борис, використовуючи чимало культових першоджерел, все ж не зміг зібрати повноцінний сценічний варіант із безперервною наскрізною лінією. Вийшло зовні яскраве дійство, яке доповнили проекції репродукцій Босха, Далі, Пікассо та інших середньовічних і сучасних художників (художник-постановник Валентин Слонов), які підсилюються художнім освітленням. Самобутня постановка чистотою виконання й утвердженням морально-етичних засад людського буття.

Можна вітати театр Магара, який іде вперед, не боячись експерименту на сцені і ставить на пленері, постійно розширяючи жанрову палітру вистав, звертаючись до багатолюдних постановок. Разом із тим театр дбайливо зберігає в репертуарі українську класику.

Гідно завершила фестиваль вистава Національного театру ім. І. Франка «Маленькі подружні злочини» (психологічний детектив) Е.-Е. Шмітта у постановці польського режисера Кшиштофа Зануссі. Ірина Дорошенко та Олексій Богданович у незвичній для українського театру лаконічній стилістиці існування, запропонованій польським режисером, із притаманною їм майстерністю намагаються розібратися у вічній темі буття і взаємин чоловіка та дружини, таїни любові.

Поза програмою фестивалю на малій сцені було показано роботи молодих акторів Харківського експериментального молодіжного театру – студії «Кредо» та студентів Дніпропетровського театрально-художнього коледжу. Такі перегляди уже стали звичними на «Данапрісі», що дає змогу відслідковувати професійний рівень майбутніх акторів. А наступного року очікується ще одна родзинка цього фестивалю – оргкомітет проведе конкурс на кращу сучасну п’єсу, яка і отримає нагороду фестивалю та буде запропонована керівникам театрів.

Уже сьогодні театр веде перемовини на наступний рік із театрами як України, так і країн СНД. І, завершуючи огляд «Данапрісу – 2010», неминуче згадуєш ще одну чудову складову фестивалю – казкову осінню природу Хортиці, посеред якої розташовувався готель, у якому мешкали учасники мистецького зібрання, тож могли насолоджуватися невимовною красою щоденно. З переконливістю можна констатувати, що I-й Міжнародний відкритий фестиваль театрального мистецтва «Данапріс» стартував вдало і упевнено вписався у творчий простір України.