Упер­ше сло­во «кінок­луб» (film club) з'яви­ло­ся у Фра­нції в 1907 році як на­зва ор­ганізації на Мон­мартрі, яка ма­ла амбітну ме­ту збе­ре­жен­ня всіх існу­ю­чих фільмів та до­ку­ментів, повяза­них з кіно. В 20-30-х ро­ках фран­цузь­кі кіно­ма­ни, ре­жи­се­ри та кіно­к­ри­ти­ки ство­рюють низ­ку кінок­лубів, що зго­дом пе­ре­тво­рю­ють­ся на по­тужні куль­турні цен­т­ри. Так, кінок­луб «Cercle du cinema», ор­ганізо­ва­ний Анрі Ланґлуа та Жор­жем Фран­жю в 1935 році, зго­дом відо­мий під на­звою Фран­цузь­ка Сіне­ма­те­ка («Cinematheque Francaise»), на­разі є най­більшим у світі архівом фільмів і до­ку­ментів, пов'яза­них з кіно. З 1925 ро­ку по­чи­нається кінок­луб­ний ру­х у Ве­ли­ко­бри­танії,- тоді гру­па лівих інте­лек­ту­алів за­сну­ва­ла Лон­донсь­кий кінок­луб («London Film Society») для по­ка­зу євро­пейсь­ких фільмів, що не мог­ли бути продемонстровані в кіно­те­а­т­рах з політич­них при­чин. Після Дру­гої світо­вої війни у Франції бу­ли ство­рені кінок­луб в Ан­несі, на­вко­ло яко­го зго­дом ор­ганізу­вав­ся Міжна­род­ний фе­с­ти­валь анімаційних філь­мів, та аван­гард­ний кіноклуб «Objectif 49», ор­ганізо­ва­ний Жа­ном Кок­то та Ан­д­ре Ба­зе­ном, що став осе­ред­ком фран­цузь­ко­го кіно но­вої хвилі. В по­воєнний час відбу­вається та­кож розквіт кінок­луб­но­го ру­ху в Ка­наді, Ав­ст­ралії, Німеч­чині. У 1947 році у Кан­нах бу­ло ор­гані­­­­­зо­­­­ва­но Між­на­род­ну фе­де­рацію кінок­лубів (F.I.C.C.). Ук­раїна приєдна­ла­ся до цієї ор­ганізації у 1996 році.

Але і до 1996 ро­ку в Ук­раїні існу­ва­ли кінок­лу­би, що бу­ли зо­се­ре­д­жені в пер­шу чер­гу в Києві. В 60-ті роки було відкрито кінок­луб в Інсти­туті кібер­не­ти­ки, в 1978 - у Київсько­му дер­жав­но­му універ­си­теті імені Т.Г.Шев­чен­ка. Наприкінці 80-х за­вдя­ки по­яві відео відбу­ло­ся підне­сен­ня кінок­луб­но­го ру­ху. Відео да­ва­ло змо­гу гля­да­чам по­ба­чи­ти кла­си­ку за­рубіжно­го кіно, до­ступ до якої був об­ме­же­ним у СРСР. У наш час доступ до непрокатних фільмів розширився завдяки Інтер­­не­­ту: не ви­хо­дя­чи з до­му, мож­на пе­ре­гля­да­ти будь-що від грайнд-ха­у­су до найбільш рафіно­ва­но­го су­час­но­го арт­ха­у­су. Не­зва­жа­ю­чи на це, кінок­лу­би в Ук­раїні не за­не­па­ли, на­впа­ки - до них ак­тив­но до­лу­чається мо­лодь. Що особ­ли­во­го мо­жуть за­про­по­ну­ва­ти кінок­лу­би су­час­но­му гля­да­чеві та які пер­спек­ти­ви кінок­луб­но­го ру­ху, - про це роз­повіда­ють ор­ганіза­то­ри київських кінок­лубів Марія Му­ра­то­ва та Ге­оргій Ер­ман.

Марія Му­ра­то­ва, ор­ганіза­тор Кінок­лу­бу кла­сич­но­го і соціаль­но­го кіно:

-Ко­ли,як і ким бу­ло ор­ганізо­ва­но Кінок­луб кла­сич­но­го і соціаль­но­го кіно?

- Кінок­луб існує на постійній ос­нові п'ятий рік. Се­ред ор­ганіза­торів бу­ли сту­ден­ти і ви­кла­дачі київських вузів, кон­суль­та­тив­ну до­по­мо­гу на­дає ор­ганіза­тор кінок­луб­но­го ру­ху ще ра­дянсь­ких часів Андрій Мет­лев. Ідею кінок­лу­бу підтри­ма­ло керівництво Національ­ної ака­де­мії керівних кадрів куль­ту­ри і ми­с­тецтва, - так з'яви­ла­ся мож­ливість постійних по­казів.Ме­нене бу­ло се­ред пер­ших ор­ганіза­торів, алеяска­жу, що ідея з'яви­ла­ся знач­но раніше. Во­на бу­ла повяза­наскоріше не з особ­ли­вою лю­бов'юдо кіно, а з пев­ною соціаль­ною ініціа­ти­вою, по­тре­бою про­ти­с­та­ви­ти щось сти­хійно­му ко­мерційно­му про­ка­ту, про­де­мон­ст­ру­ва­ти, що ми­с­тецтво і ху­дож­ник мають суспільну по­зицію. Аналогічнікінок­лу­би існу­ва­ли івіншихрегіонах. З 90-хроківіснуєкі­но­к­луб у Маріуполі. Де­якісу­часніак­ти­вісти на­шо­го кінок­лу­бу, вто­му числіі я, бра­ли вньо­муучасть.Нині керівниками кінок­лу­буєМи­ко­ла Ша­фо­ро­с­тов і я. Про­те ор­ганіза­торсь­кий склад змінюється. Ми б за­люб­ки прий­ня­ли будь-яку, в то­му числі і ор­ганізаційну, участь гля­дачів.

-Які дже­ре­ла фінан­су­ван­ня кінок­лу­бу?

-Нас ніхто не фінан­сує. З фільмами до­по­ма­гає Київська міська віде­о­те­ка. Приміщен­ня дає НАКККіМ. Постійну нефінан­со­ву підтрим­ку, в то­му числі технічну, от­ри­муємо від Ор­ганізації марк­систів. Ча­сом дру­куємо афіші вла­сним ко­ш­том. Про­те в ос­нов­но­му кінок­луб три­мається на ен­тузіазмі ор­ганіза­торів.

-Які особливості програми кіноклубу?

-Як за­яв­ле­но вже в нашій назві, ми по­ка­зуємо кла­сичні стрічки, стрічки ре­жи­серів, що впли­ну­ли на ста­нов­лен­ня світо­во­го кіне­ма­то­гра­фа та кіно соціаль­но­го спря­му­ван­ня, про­блем­не кіно. Уни­каємо комерцій­них стрічок, що не пре­тен­ду­ють на ху­дож­ню цінність, стрічок, що про­па­гу­ють будь-які фор­ми ксе­но­фобії: націоналізму, ра­сиз­му, ан­ти­семітиз­му. За­вдан­ня кіно­клу­­бу - вклю­чи­ти гля­да­ча в логіку історії кіно, в рух кіно­ми­с­тецтва як суспільно-істо­рич­но­го яви­ща, на­да­ти йо­му мож­ливість сфор­му­лю­ва­ти осо­би­с­те став­лен­ня до по­яви та роз­вит­ку ок­ре­мо­го ре­жи­се­ра чи ху­дож­нь­о­го на­прям­ку. Цьо­го всьо­го, на на­шу дум­ку, мож­на до­сяг­ти ли­ше в ре­зуль­таті поєднан­ня праці ор­ганіза­торів, що го­ту­ють пре­зен­тації і по­каз, впли­ву са­мо­го фільму та ак­тив­но­го сприй­нят­тя і об­го­во­рен­ня гля­да­ча­ми.Са­ме в цьо­му сенс кінок­лу­бу,на відміну від самостійних пе­ре­глядів.Ми на­ма­гаємось по­ка­зу­ва­ти фільми взає­мо­­пов'яза­ни­ми серіями,що роз­кри­ва­ютьсуть пев­ної про­бле­ма­ти­ки, по­зиції абоціло­го на­прям­ку вкіно­ми­с­тецтві.

-Чи співпра­цюєте ви зінши­ми ор­ганізаціями і як відбу­вається ця співпра­ця?

- Ми співпра­цюємо з кінок­лу­ба­ми, як київськи­ми так і в інших містах: Хар­кові, Сімфе­ро­полі та ін. Однією з форм співпраці є про­ве­ден­ня спільних фе­с­ти­валів. Уже став тра­диційним Все­ук­раїнський фе­с­ти­валь ан­ти­фа­шистсь­ко­го кіно, який відбу­деть­ся і цієї вес­ни.

-Чо­му,на ва­шу дум­ку,лю­ди про­дов­жу­ють відвіду­ва­ти кінок­лу­би, не­зва­жа­ю­чи на якісне роз­ши­рен­ня про­грам кіно­те­атрів та мож­ливість ска­чу­ва­ти прак­тич­но будь-які фільми з Інтер­не­ту?

- На­сам­пе­ред за­ра­ди спілку­ван­ня. Для відри­ву від бу­ден­ності, при­чет­ності до твор­чості. Ве­ли­кий ек­ран, якісне кіно, спільне об­го­во­рен­ня доз­во­ляє от­ри­ма­ти сильніші відчут­тя. Як­що ко­рот­ко, це «гру­по­вий ефект». Ми­ну­ло­го ро­ку ми про­ве­ли фе­с­ти­валь з та­кою на­звою.

Ад­ре­са кінок­лу­бу: вул. Іва­на Ма­зе­пи, 21, ст. м. Ар­се­наль­на. Вхід без­ко­ш­тов­ний.

Ге­оргій Ер­ман, ко­ор­ди­на­тор про­ектів Інсти­ту­ту Но­ва Де­мо­кратія:

-Ко­ли і як бу­ло ор­ганізо­ва­но кінок­луб у ва­шо­му Інсти­туті?

-З'явив­ся він у травні 2009 ро­ку од­но­час­но з по­явою са­мо­го інсти­ту­ту та роз­ви­вав­ся в тісній співпраці з Кіно­клу­бом кла­сич­но­го та соціаль­но­го кіно. Інсти­тут Но­ва Де­мо­кратія був ство­ре­ний як центр гро­мадсь­кої іні­ціати­ви, де крім кіно­по­казів, про­во­дять­ся семіна­ри, кон­­фе­ренції, різні куль­турні за­хо­ди. Про­гра­му кі­нок­лу­бу фор­мує ко­лек­ти­в Інсти­ту­ту, ча­с­то звер­таємо­ся за по­ра­да­ми до київських кіно­к­ри­тиків Андрія Мет­ле­ва та Олек­сан­д­ра Гусєва («Кіно Дай­д­жест»).

-Які дже­ре­ла фінан­су­ван­ня кінок­лу­бу?

- У нас не­має зовнішніх дже­рел фінан­су­ван­ня, все бу­дується на ен­тузіазмі. Про­ек­тор ми, на­при­клад, ку­пи­ли за ра­ху­нок не­ве­ли­ких по­жертв, зроб­ле­них майже 20-ма учас­ни­ка­ми різних київських гро­мадсь­ких ор­ганізацій.

-Які фільми про­по­нуєте для пе­ре­гля­ду?

- На­ша ме­та - по­каз най­кра­щих соціаль­них фільмів тих регіонів, які не­ча­с­то по­трап­ля­ють на ек­ра­ни київських кіно­те­атрів та інших кінок­лубів. У нас бу­ло про­де­мон­ст­ро­ва­но най­кращі до­сяг­нен­ня кіне­ма­то­гра­фа Бал­кан, Іра­ну, Ла­тинсь­кої Аме­ри­ки, Цен­т­раль­ної Євро­пи, Схід­ної Азії та Аф­ри­ки. Пла­нуємо ­по­ка­зи кла­сиків ра­дянсь­ко­го гру­зинсь­ко­го та вірменсь­ко­го кіно: Тенгіза Абу­лад­зе, Сергія Па­ра­джа­но­ва, Ота­ра Іоселіані. На­ша діяль­ність спря­мо­ва­на на фор­му­ван­ня у гля­да­ча кри­тич­но­го мис­лен­ня, а та­кож ро­зуміння важ­ли­вості внеску різних країн у світо­ву куль­ту­ру. У своїй діяль­ності ми до­три­муємо­ся іде­алів інтер­націоналізму та не­сприй­нят­тя спо­жи­ваць­ко­го суспільства.

-Чи співпра­цюєте ви з інши­ми київськи­ми кінок­лу­ба­ми і як са­ме?

- Ми ак­тив­но спілкуємо­ся з пред­став­ни­ка­ми інших кінок­лубів, зо­к­ре­ма кінок­лу­бу На­УК­МА, обмінюємо­ся іде­я­ми та дум­ка­ми що­до фільмів пов'яза­них з соціаль­ною про­бле­ма­ти­кою. Та­кож ми ініціюва­ли ство­рен­ня Асоціації кінок­лубів Ук­раїни. На на­шу про­по­зицію уже відгук­ну­ло­ся близь­ко 50 кінок­лубів з різних регіонів Ук­раїни, і я ду­маю, що впро­довж двох місяців нам удасть­ся ство­ри­ти це об'єднан­ня. По­пе­ред­ня подібна ор­га­нізація, Фе­де­рація кінок­лубів Ук­раїни, при­пи­ни­ла своє існу­ван­ня на по­чат­ку 2000-х. Сьогодні в кінок­луб­ний рух прий­ш­ло но­ве по­коління, і нам не­обхідні спілку­ван­ня та взаємо­до­по­мо­га у кри­зо­вих си­ту­аціях, що ча­с­то трап­ля­ють­ся в нашій не­ко­мерційній діяль­ності.

-Чо­му, на ва­шу дум­ку, лю­ди про­дов­жу­ють відвіду­ва­ти кіно­клу­би, не­зва­жа­ю­чи на якісне роз­ши­рен­ня про­грам кіно­те­атрів та мож­ливість ска­чу­ва­ти прак­тич­но будь-які фільми з Інтер­не­ту?

-Про­ци­тую мо­го знай­о­мо­го - ор­ганіза­то­ра кінок­лу­бу «Без та­бу» в Ка­ховці Оле­га Ба­ту­ри­на: «Справді, біль­шість лю­дей сьо­годні див­лять­ся фільми не в кіно­залі, а вдо­ма, ска­чу­ю­чи все що зав­год­но з Інтер­не­ту, включ­но з найсвіжіши­ми но­вин­ка­ми. Од­нак та­ких лю­дей я не за­чис­ляю до кіно­манів. Пе­ре­гляд фільмів удо­ма, навіть на найбільшо­му ек­рані, це, на мій по­гляд, «ти­хий она­нізм». Справжній кіно­пе­ре­гляд мож­ли­вий ли­ше тоді, ко­ли є про­екція на ек­ран, а по­руч з то­бою си­дять інші лю­ди, і ви ра­зом пе­ре­жи­ваєте якісь емоції, співпе­ре­жи­ваєте ге­ро­ям кар­ти­ни. Це по­чут­тя ні з чим не порівня­ти». Від се­бе до­дам, що кінок­лу­би ство­рені не стільки для пе­ре­гля­ду фільмів, скільки для їх об­го­во­рен­ня. Пе­ре­гляд фільмів з Інтер­не­ту - це прак­ти­ка за­мк­ну­тих лю­дей. Але се­ред кіно­манів ба­га­то та­ких, хто праг­не до обміну дум­ка­ми з інши­ми, то­му во­ни хо­дять на пе­ре­гля­ди, навіть ма­ю­чи змо­гу ска­чу­ва­ти фільми з Інтер­не­ту. Більше то­го бурх­ли­вий роз­ви­ток ме­реж фай­ло­во­го обміну доз­во­ляє кінок­лу­бам по­ка­зу­ва­ти такі фільми, які не побачиш в кіно­те­а­т­рах, чиї про­гра­ми за­ли­ша­ють­ся до­волі од­но­манітни­ми. Так, у на­шо­му кінок­лубі ми про­ве­ли вже 12 прем'єр фільмів, які ніко­ли не де­мон­ст­ру­ва­ли­ся в країнах СНД і які я пе­ре­кла­дав спеціаль­но для на­ших те­ма­тич­них фе­с­ти­валів.

Ад­ре­са кінок­лу­бу: вул. Ван­ди Ва­си­левсь­кої, 7, ауд. 704-Б, ст. м. Політехнічний інсти­тут. Вхід без­ко­ш­тов­ний.

На базі ви­щих на­вчаль­них за­кладів в Києві ор­ганізо­ва­но ще декілька кінок­лубів. Кінок­луб На­УК­МА, був ство­ре­ний у ве­ресні 1994 ро­ку Оль­гою Брю­хо­вець­кою, тоді ще сту­дент­кою Національ­но­го універ­си­те­ту ім. Т.Г. Шев­чен­ка. На по­чат­ку своєї діяль­ності він зо­се­ре­д­жу­вав­ся на показах кла­си­ки світо­во­го кіно: фільмів Лукіно Віскон­ті, Ота­ра Іоселіані, Піте­ра Ґрінуея, Андрія Тар­ковсь­ко­го, Ле­оніда Оси­ки, Ан­жея Вай­ди та інших. У подальшому програму поповнили прем'єри робіт сту­дентів кіно­фа­куль­те­ту Київсько­го інсти­ту­ту те­а­т­раль­но­го ми­с­тецтва, зустрічі з кіно­мит­ця­ми, цик­ли соці­ально­-політичного кіно то­що. На по­чат­ку 2011 ро­ку че­рез ско­ро­чен­ня фінан­су­ван­ня Ака­демії кількість по­казів кінок­лу­бу скоротилася до чотирьох на місяць (замість 5-ти днів на тиж­день, як раніше). Сподіваємо­ся на віднов­лен­ня по­пе­ред­нь­о­го об­ся­гу по­казів. Ад­ре­са кіноклубу: вул. На­бе­реж­но-Хре­ща­тиць­ка, 27, кімна­та 13. Вхід без­ко­ш­тов­ний.

У приміщенні НаУКМА функціону­ють ще два кінок­лу­би: Польсь­кий кінок­луб та про­гра­ма Friday Film Nights в аме­ри­канській бібліотеці. Польсь­кий кінок­луб, підпорядкований Цен­т­ру польсь­ких та євро­пейсь­ких студій На­УК­МА, був ор­ганізо­ва­ний сту­дент­ка­ми Оле­ною Ко­ва­лен­ко та Іри­ною Ко­валь­чук у січні 2009 ро­ку. У йо­го про­грамі кла­сичні та су­часні польські фільми мо­вою оригіна­лу, що ма­ють на меті оз­най­о­ми­ти гля­да­ча з польсь­кою куль­ту­рою та спри­я­ти вив­чен­ню польсь­кої мо­ви. Ад­ре­са кінок­лу­бу: вул. Іллінська, 9, підваль­чик КМЦ; вхід без­ко­ш­тов­ний. Кінок­луб в Аме­ри­канській бібліотеці - це спільний про­ект На­УК­МА та Аме­ри­кансь­ко­го по­соль­ст­ва. Де­мон­ст­рує кла­сичні аме­ри­кан­ські фільми мо­вою оригіна­лу з ДВД-ко­лекції бібліо­те­ки, що налічує більше 300 най­ме­ну­вань. Кож­но­му пе­ре­гля­ду пе­ре­дує коротка передмова, зроблена аме­ри­кансь­ким гос­тем з по­соль­ст­ва. По­ка­зи щоп'ят­ниці в медіа-залі Аме­ри­кансь­кої бібліоте­ки (вул. Во­лось­ка, 8/5, корп. 4). Вхід без­ко­ш­тов­ний.

Кінок­луб КПІ, ор­ганізо­ва­ний Станісла­вом Да­ни­ли­ши­ним та Оле­сею Хи­мич. Орієнто­ва­ний на по­ка­зи кла­сич­них ху­дожніх та до­ку­мен­таль­них фільмів, су­час­но­го євро­пей­сь­ко­го кіно. По­ка­зи відбу­ва­ють­ся що­по­неділка за ад­ре­сою: Ма­ла за­ла НТУУ КПІ, корп. 32; вхід без­ко­ш­тов­ний.

Кінок­луб Міжна­род­но­го інсти­ту­ту гли­бин­ної пси­хо­логії бу­ло ство­ре­но з метою розгляду кла­сич­них та су­час­них фільмів крізь приз­му пси­хо­аналізу. На дум­ку йо­го ор­ганіза­торів, пси­хо­аналітич­ний по­гляд на кіно мож­ли­вий у трьох варіан­тах: аналіз ха­рак­те­ру го­ло­вних ге­роїв (Фройдівський ме­тод), аналіз фільму як відо­б­ра­жен­ня субєктив­ності ре­жи­се­ра, аналіз гля­даць­ко­го ста­в­­лен­ня, в яко­му при­сутні індивіду­альні зна­чен­ня, що їх мож­на тлу­ма­чи­ти пси­хо­аналітич­но. За та­ки­ми на­прям­ка­ми відбу­вається об­го­во­рен­ня фільмів після пе­ре­гля­ду. Ве­де кінок­луб пси­хо­лог-практик Вікто­рія Да­не­лян. Клуб орієнто­ва­ний не ли­ше на членів пси­хо­аналітич­ної асоціації, а й на всіх зацікавлених. Ад­ре­са: Лаврсь­ка, 16, вартість квит­ка 25 грн.

Кінок­лу­би є та­кож невід'ємною ри­сою куль­тур­но-ми­с­тець­ких центрів. У Центрі Ле­ся Кур­ба­са діє про­ект «Візу­аль­на ла­бо­ра­торія», ор­ганізо­ва­ний 2004 ро­ку кіноз­нав­цем Станісла­вом Сук­нен­ком. Щотижневі покази,- а це не лише кіно, а й відео­перегляди, по­в'язані з іншими мистецтвами (театр, му­зика, жи­во­пис), - су­про­во­д­жу­ють­ся ко­мен­та­ря­ми ве­ду­чо­го. За ро­ки існу­ван­ня кінок­лу­бу в ньо­му бу­ло по­ка­зано про­гра­ми: «Світ очи­ма дітей», «Час, фор­ми і об­ра­зи до­ку­мен­таль­но­го кіно», «Світ су­час­ної анімації», «Із історії рімейків», «Па­но­ра­ма євро­пейсь­ко­го кіно» (су­час­не кіно Угор­щи­ни, Юго­славії, Польщі, Німеч­чи­ни, Бри­танії), ре­т­ро­спек­ти­ви Піте­ра Ґріну­ея, Кши­ш­то­фа Кес­ль­овсь­ко­го, Вуді Але­на, Фер­за­на Оз­пе­те­ка, Сергія Па­ра­джа­но­ва, Ан­д­жея Вай­ди, Френ­ка Ка­п­ри. Пе­ре­гля­ди що­чет­вер­га у залі Те­а­т­раль­ної ла­бо­ра­торії Цен­т­ру Кур­ба­са за ад­ре­сою: вул. Во­ли­ди­мирсь­ка, 23-Б. Вхід без­ко­ш­тов­ний.

Кінок­луб у куль­тур­но-освітньо­му центрі «Май­стер-Клас», ор­ганізо­ва­ний Френ­ком МакҐовер­ном, про­по­нує три що­тиж­неві кіно­про­г­ра­ми: світо­ве кіно що­вівтор­ка (мо­ва оригіна­лу з російськи­ми суб­ти­т­ра­ми), ан­г­ло­мов­не кіно що­чет­вер­га, ди­тя­че кіно що­су­бо­ти (росій­ський чи ук­раїнський дуб­ляж). Адреса центру: вул. Лаврська, 16. По­ча­ток се­ансів о 19:00. Вартість квит­ка 20 грн, для пенсіонерів вхід без­ко­ш­тов­ний.

Кінок­луб «А-кіно» у «Я-га­ле­реї» ор­ганізу­вав Андрій Ал­фе­ров. Кінок­луб орієнто­ва­ний передовсім на аме­ри­кансь­ке кіно 40-80-х років, зокрема на фільми, які зро­би­ли вне­сок у роз­ви­ток кіно­мо­ви, ав­торські фільми (Ор­со­на Велл­са, Мартіна Скор­се­зе, Френсіса Фор­да Коп­по­ли). Та­кож про­по­ну­ють­ся євро­пейські та азі­атські фільми ос­танніх років, що здо­бу­ли на­го­ро­ди на пре­стиж­них кіно­фе­с­ти­ва­лях (фільми Міха­е­ля Хай­не­ке, Апічат­пон­га Ве­е­ра­се­та­ку­ла). Ад­ре­са кінок­лу­бу: вул. Во­лось­ка, 55/57; вхід без­ко­ш­тов­ний. Окрім Києва, «А-кіно» вла­ш­то­вує по­ка­зи та­кож у Дніпро­пе­т­ровсь­ку.

Молодіжний кіноклуб, організований Молодіжним Націоналістичним Конгресом, демонструє переважно фільми присвячені національно-визвольним рухам в Україні (з акцентом на діяльність ОУН-УПА) та за кордоном (Ірландія,Шот­ландія). Покази відбуваються у Міжнародному Центрі Національного відродження ім. Степана Бандери (вул. Ярославів вал, 9); вхід безкоштовний.

Ок­ре­мо слід зга­да­ти кінок­луб «Ра­курс» - один із най­старіших кінок­лубів Києва, що містить­ся в ди­тя­чо­му кіно­те­атрі ім. Ча­паєва. Був за­сно­ва­ний ще в 1977 році, віднов­ле­ний 2003-го. Це єди­ний київський клуб, що де­мон­ст­рує фільми на кіноплівці. По­ка­зи відбу­ва­ють­ся щовівтор­ка о 19:00 за ад­ре­сою вул. Ве­ли­ка Жи­то­мирсь­ка, 40 (Львівська пло­ща); вартість квит­ка 10-15 грн.

Ще од­ним варіан­том пе­ре­гля­ду не­про­кат­них фільмів є кавярні та клу­би, що вла­ш­то­ву­ють кіно­ве­чо­ри. 22 лю­то­го у віднов­леній книж­ковій кавярні «Ба­буїн» (вул. Си­мо­на Пет­лю­ри, 10) бу­ло відкри­то кінок­луб «Во­об­ра­жаріум», ор­ганізо­ва­ний за­снов­ни­ком клу­бу «А-кіно», Андрієм Ал­фе­ро­вим. В клубі «Арт-44» що­ден­но (окрім днів кон­цертів) о 19.00 про­хо­дять по­ка­зи відо­мих фільмів ос­танніх де­ся­тиліть: фан­та­с­тич­них, ко­медій, до­ку­мен­таль­них та ху­дожніх фільмів про жит­тя му­зи­кантів. По­ка­зи фільмів у жанрі хо­рор періодич­но про­по­нує рок-клуб «Ленін», роз­та­шо­ва­ний по­руч зі стан­цією ме­т­ро Деміївська. За­галь­ним не­доліком кіно­по­казів у му­зич­них клу­бах є не­при­сто­со­ваність їхніх приміщень для демонстрації кіно, але їхньою перевагою є більш невимушена атмосфера під час переглядів.

Корисні статті для Вас:
 
Мей Вест – кінодіва-бунтарка2017-11-11
 
Лист Міністру культури і відповідь Міністерства2018-01-01
 
Біографія як видовище2018-01-01