Во­линсь­кий ака­демічний об­лас­ний те­атр ля­ль­ок уже не впер­ше гос­тин­но відчи­няє свої двері для фе­с­ти­валь­них про­грам. 1995 ро­ку цей те­атр спільно з Міжна­род­ною спілкою діячів те­атрів ля­ль­ок (UNIMA) за­по­чат­ку­вав міжна­род­ний фе­с­ти­валь вер­тепів «Різдвя­на містерія». 17–22 ве­рес­ня нинішньо­го ро­ку в Луць­ку відбув­ся но­вий фе­с­ти­валь – Все­ук­раїнський те­а­т­раль­ний фе­с­ти­валь ви­с­тав за п’єса­ми Лесі Ук­раїнки, при­уро­че­ний до 140-річчя з дня на­ро­д­жен­ня пись­мен­ниці. Про пе­ребіг фе­с­ти­ва­лю роз­повідає за­снов­ник Во­линсь­ко­го те­а­т­ру ля­ль­ок, йо­го ди­рек­тор та ху­дожній керівник, ре­жи­сер близь­ко де­ся­ти ви­с­тав те­а­т­ру Да­ни­ло По­шта­рук.

– Хто ор­ганіза­тор фе­с­ти­ва­лю, чия бу­ла ініціати­ва йо­го про­ве­ден­ня?

– Це дов­га історія. Рівно 20 літ то­му, до 120-річчя з дня на­ро­д­жен­ня Лесі Ук­раїнки, наш те­атр по­ста­вив «Лісо­ву пісню», а Во­линсь­кий дра­ма­тич­ний те­атр ім. Шев­чен­ка – «Бо­я­ри­ню». Спільно ми спро­бу­ва­ли тоді про­ве­с­ти пер­ший фе­с­ти­валь і сподіва­ли­ся, що він ма­ти­ме про­дов­жен­ня. Але, на пре­ве­ли­кий жаль, по­ча­ла­ся кри­за, всі ті ма­теріальні скру­ти, – і фе­с­ти­валь за­чах. Ми­ну­ло­го ро­ку ми ство­ри­ли орг­комітет з відзна­чен­ня 140-річчя з дня на­ро­д­жен­ня Лесі Ук­раїнки і сторіччя дра­ми-феєрії «Лісо­ва пісня». Я був чле­ном то­го орг­коміте­ту і вніс про­по­зицію про віднов­лен­ня фе­с­ти­ва­лю, яку всі підтри­ма­ли. Про­по­зиції про про­ве­ден­ня фе­с­ти­ва­лю в приміщен­нях Те­а­т­ру ля­ль­ок і Дра­ма­тич­но­го те­а­т­ру та па­ра­лель­них за­ходів у Во­линсь­ко­му універ­си­теті ім. Лесі Ук­раїнки бу­ли схва­лені Міністер­ст­вом куль­ту­ри, яке спільно з об­лас­ною дер­жадміністрацією виділи­ло на них ко­ш­ти.

– На яку публіку орієнту­вав­ся фе­с­ти­валь? Я ба­чи­ла на ви­с­та­вах чи­ма­ло шко­лярів та мо­лоді.

– Оскільки бу­ло за­пла­но­ва­но по 3–4 ви­с­та­ви на день, сподіва­ти­ся на те, що квит­ки роз­куп­лять, у на­шо­му не­ве­лич­ко­му місті бу­ло б мар­но. Тож, оскільки про­ве­ден­ня фе­с­ти­ва­лю бу­ло повністю про­фінан­­со­ва­не, ми виріши­ли зро­би­ти йо­го бла­годійним. Квит­ки не про­да­ва­ли, а про­сто роз­да­ва­ли за­про­шен­ня: в універ­си­те­ти, шко­ли; пись­мен­ни­кам, ху­дож­ни­кам, літе­ра­то­рам, – інтелігенції. Ча­с­ти­ну за­про­шень за­ли­ши­ли в касі. В ре­зуль­таті – всі за­ли бу­ли пе­ре­пов­нені.

– За яки­ми прин­ци­па­ми відбу­вав­ся добір учас­ників?

– На фе­с­ти­валь­ну афішу ми зібра­ли 19 ви­с­тав. 20-та до­да­ла­ся по­за пла­ном: за кілька днів до по­чат­ку фе­с­ти­ва­лю мені за­те­ле­фо­ну­ва­ли друзі з Хмель­ниць­ко­го те­а­т­ру ля­ль­ок з про­хан­ням до­да­ти до про­гра­ми не­ве­лич­ку річ за ли­с­та­ми Лесі Ук­раїнки. Та­ким чи­ном, наш гля­дач мав змо­гу по­ба­чи­ти 20 ви­с­тав. За­га­лом ми за­про­си­ли всіх, хто ста­вить Ле­сю Ук­раїнку. Про­во­ди­ли фе­с­ти­валь без журі. Не виз­на­ча­ли, хто кра­щий, хто гірший, – ніяких пер­ших місць у нас не­має(1). Хо­че­мо вкло­ни­ти­ся всім за те, що во­ни взя­ли­ся за ро­бо­ту над тво­ра­ми Лесі Ук­раїнки; по­дя­ку­ва­ти їм з надією за­про­си­ти на­ступ­но­го ра­зу, бо хо­че­мо, щоб цей фе­с­ти­валь був постійним.

– Наскільки це ймовірно?

– На відкритті фе­с­ти­ва­лю ви­с­ту­пав з вітан­ням наш гу­бер­на­тор, Бо­рис Пе­т­ро­вич Клим­чук. Після ньо­го про­мов­ляв я і ска­зав, що, оскільки гу­бер­на­тор нас підтри­мує, то, ду­маю, бу­де пра­виль­но, як­що ми по­про­си­мо йо­го підтри­ма­ти на­шу ідею про­во­ди­ти фе­с­ти­валь і далі. Всі, хто був на площі, за­ап­ло­ду­ва­ли. Ба­чу, і Бо­рис Пе­т­ро­вич ап­ло­дує, зна­чить, ду­маю, фе­с­ти­валь бу­де (сміється). Потім він уже вве­чері зі сце­ни ска­зав, що цей фе­с­ти­валь ста­не на Во­лині постійним.

– Чи є в Луць­ку інші те­а­т­ральні фе­с­ти­валі, при­свя­чені Лесі Ук­раїнці?

– Щорічно відбу­вається фе­с­ти­валь Хо­ро­во­го ми­с­тецтва за тво­ра­ми Лесі Ук­раїнки. Як відо­мо, Ле­ся Ук­раїнка са­ма за­пи­су­ва­ла тек­с­ти і но­ти на­род­них пісень, та­кож ба­га­то пісень на­пи­са­но на сло­ва Лесі Ук­раїнки (га­даю, жо­ден ук­раїнський ком­по­зи­тор не прой­шов повз її по­езію). В по­ло­женні то­го фе­с­ти­ва­лю ска­за­но, що учас­ни­ки зо­бов’язані ви­ко­на­ти два чи три тво­ри Лесі Ук­раїнки, а далі – на влас­ний вибір. Крім то­го, у Во­линській об­ласті вже 11 років про­во­дить­ся літе­ра­тур­ний фе­с­ти­валь «Лісо­ва пісня» на бе­резі озе­ра Не­чим­но­го по­бли­зу се­ла Ску­лин (не­да­ле­ко звідти був маєток Ко­сачів у Ко­ло­дяж­но­му). В од­но­му з листів Ле­ся Ук­раїнка зга­дує, що її ма­лень­кою во­ди­ли на те озе­ро і за­ли­ша­ли но­чу­ва­ти в ску­линсь­ко­го дядь­ка Ле­ва. Так, дядь­ко Лев – це істо­рич­на осо­ба. Це місце їй весь час при­га­ду­ва­ло­ся, ви­ма­га­ло про ньо­го на­пи­са­ти, з чо­го й по­ста­ла зре­ш­тою «Лісо­ва пісня». Щорічно в серпні, ко­ли, як відо­мо, Ле­ся за­вер­ши­ла «Лісо­ву пісню», там зби­ра­ють­ся по­ети, пись­мен­ни­ки, ак­то­ри по­ка­зу­ють урив­ки з ви­с­тав Лесі Ук­раїнки. Ми­ну­ло­го ро­ку бу­ло аж три те­а­т­ри: обид­ва на­ших і Львівський те­атр ім. Лесі Ук­раїнки.

– Які ваші сподіван­ня на май­бутнє те­а­т­раль­но­го фе­с­ти­ва­лю?

– Ми сподіваємось, що на на­ступ­них фе­с­ти­ва­лях бу­де шир­шою ге­о­графія учас­ників. Бо я вва­жаю, що ко­жен ук­раїнський те­атр му­сить до­торк­ну­ти­ся до геніаль­них творів Лесі Ук­раїнки. Але во­ни, на жаль, в Ук­раїні не­по­пу­лярні. А ми хо­че­мо, щоб во­ни йшли в Європі, – не бу­дуть во­ни йти в Європі, як­що в нас не йдуть. Тре­ба спо­чат­ку ос­воїти нам, а потім по­сту­по­во інте­г­ру­ва­ти їх у західну те­а­т­раль­ну прак­ти­ку. Ви­с­та­ва «Камінний гос­по­дар», ко­т­ру бу­ло по­ка­за­но в пер­ший день фе­с­ти­ва­лю, – це вже пер­ший па­ро­сток то­го, про що я ка­жу. Ре­жи­сер із Вар­ша­ви Ве­слав Рудзь­кий по­ста­вив у нас цю ви­с­та­ву, потім на про­щан­ня ска­зав: «Да­ни­ле, я за­ко­хав­ся у ва­шу Ле­сю Ук­раїнку!» Зна­чить, є надія, що в ньо­го те зер­нят­ко про­ро­с­те і він десь по­ста­вить цю чи якусь іншу ви­с­та­ву, – спад­щи­на в Лесі Ук­раїнки ве­ли­ка. За­вдя­ки та­ким па­ро­ст­кам че­рез де­я­кий час Ле­ся Ук­раїнка, мож­ли­во, зай­ме місце на те­а­т­раль­них афішах Євро­пи по­ряд із Ібсе­ном, Шил­ле­ром, Шекспіром та інши­ми геніаль­ни­ми іме­на­ми.

1. Всіх учас­ників бу­ло на­го­ро­д­же­но Дип­ло­ма­ми за ху­дожнє втілен­ня творів Лесі Ук­раїнки на сцені [прим. ав­то­ра].