Жанр: мелодрама, комедія

Хронометраж: 80 хв. 

Виробництво: S.M.ArtInvest

Продюсери: Вальдемар Дзикі, Максим Онопрієнко, Юрій Лазуренко, Руслан Вітрянюк 

Автор сценарію та режисер-постановник: Дмитро Приходько 

Оператор-постановщик: Віктор Черкасов 

Композитор: Роман Коротін 

У ролях: Олексій Мінько, Богдан Бродський, Томаш Собчак, Поліна Джакаєва, Олександр Нікітін, Антон Сліпаков.

«Rock’n’Ball» Дми­т­ра При­ходь­ка – од­ин з двох по­вно­ме­т­раж­них фільмів, що пред­став­ля­ли ук­раїн­ське кіно на кіно­фе­с­ти­валі «Мо­ло­дість». Дру­гим був «Ґа­мер» Оле­га Сен­цо­ва.

Прик­мет­но: обид­ва фільми ха­рак­тер­но відо­б­ра­жа­ють оз­на­ки су­час­ної Ук­раїни – орієнтацію на спорт як засіб інте­г­рації в західний світ, сірі ко­ль­о­ри застійно­го вітчиз­ня­но­го по­бу­ту (сим­во­лом яко­го ста­ють старі трам­ваї і тро­лей­бу­си, що їх бачимо в обох фільмах) та при­ре­ченість мо­ло­до­го по­коління ук­раїнців. Вар­то од­нак за­зна­чи­ти, що та­ка ре­пре­зен­тація су­час­ної Ук­раїни в цих фільмах не спе­ку­ля­тив­на – рад­ше навіть не усвідо­мле­на, а симп­то­ма­тич­на.

Фільм «Rock’n’Ball» оповідає історію до­нець­ко­го хлоп­чи­ка Дми­т­ри­ка (Олексій Мінько), який не має батьків і са­мот­ньо жи­ве та гос­по­да­рює, оскільки йо­го дядь­ко-опікун на все літо поїхав на кримсь­кий ку­рорт. Сум­ний по­бут хлоп­чи­ка то­тож­ний по­бу­ту без­хатьків – він зби­рає пляш­ки і скром­но хар­чується на за­роб­лені від цьо­го гроші. Про­те, немов сон­це, зігріває жит­тя Дми­т­ри­ка світла мрія – ста­ти фут­болістом. Він має для цьо­го все не­обхідне – на­по­лег­ливість, вміння, не­аби­я­кий та­лант та по­шар­пані ке­ди.

Єди­не, що за­ва­жає хлоп­чи­кові всту­пи­ти до спор­тив­ної шко­ли і в та­кий спосіб ста­ти на зірко­вий шлях ве­ли­ко­го фут­бо­лу, – відсутність батьків. Кмітли­вий хло­пець ви­рі­шує відшу­ка­ти собі «бать­ка на один день» і відра­зу ж на­трап­ляє на польсь­ко­го му­зи­кан­та Ти­мо­на (То­маш Соб­чак), що за­гу­бив­ся в До­нець­ку, об­ікра­де­ний та сп’янілий від ук­раїнсько­го пи­ва.

Са­мостійний хлоп­чик опікується інфан­тиль­ним бо­гем­ним іно­зем­цем, сподіва­ю­чись, що здо­був собі бать­ка на один день, і, як наслідок, в обох про­ки­да­ють­ся теплі ро­динні по­чут­тя. Про­те скам’яніле чо­ловіче сер­це, не здат­не на про­яви лю­бові, спер­шу зра­д­жує ди­тя­чу довіру, і ли­ше сльо­зи ос­та­точ­но­го про­щан­ня роз­топ­лю­ють кри­гу, і велінням долі зве­дені «бать­ко» та «син» єдна­ють­ся в щас­ли­ву сім’ю.

«Ми хотіли ство­ри­ти до­б­рий фільм… мож­ли­во, де­ко­му він здасть­ся наївним, навіть ди­тя­чим, але це про­сто життєва історія, що зму­сить гля­дачів посміхну­тись,» – го­во­рить ав­тор сце­нарію та ре­жи­сер фільму Дми­т­ро При­ходь­ко.

Фут­бол та по­ляк у фільмі відси­ла­ють до ЄВРО-2012. За­га­лом фільм ду­же відповідає за­пи­там су­час­ної ук­раїнської публіки, за­ан­га­жо­ва­ної ЄВРО-2012 як чарівним «містком у всесвіт».

В ціло­му, крізь приз­му цього фільму мож­на роз­гля­да­ти ста­но­ви­ще су­час­ної Ук­раїни. У фільмі відо­б­ра­жені ак­ту­альні соціальні про­бле­ми бездоглядних дітей, ал­ко­голізму, безробіття та за­не­па­ду на пе­ри­ферії – символом якої в шир­шо­му ро­зумінні ви­с­ту­пає і Ук­раїна. В цих умо­вах фут­бол та спорт загалом ста­ють од­ним з не­ба­га­ть­ох шансів для мо­лоді вир­ва­тись із за­мк­не­но­го ко­ла зу­божі­ло­го провінційно­го жит­тя.

Од­нак важ­ли­во, як су­час­на ук­раїнськість про­яв­ляється на сим­волічно­му рівні. І у фільмі «Ґа­мер», і у «Rock’n’Ball» го­ло­вни­ми ге­ро­я­ми ста­ють діти, що праг­нуть пе­ре­мог – це симп­то­ма­тич­но. Са­ме ди­ти­ною уяв­ляється су­час­ний ук­раїнець, що зрікається діяль­ності по­пе­редніх по­колінь, і шу­кає шляхів для влас­но­го ста­нов­лен­ня у світі.

Об­раз по­ля­ка – об­раз стар­шо­го бра­та-євро­пей­ця, з яким єднається бідний та са­мотній, про­те амбіційний та са­мостійний ма­лень­кий ук­раїнець (до чо­го відси­лає об­раз дядь­ка-ал­ко­голіка, що існує десь фак­тич­но?). Польсь­кий опікун про­ва­дить ук­раїнця до світло­го західно­го май­бут­нь­о­го і єднається ве­ли­ка друж­ня євро­пейсь­ка ро­ди­на – не да­рем­но ге­рої зна­хо­дять сімей­не ра­дянсь­ке фо­то, на яко­му зо­б­ра­жені їхні спільні ро­дичі.

Ціка­во, як у фільмі виріше­но мов­ну про­бле­му, що є до­сить на­галь­ною в су­час­но­му ук­раїнсько­му кіно. Цілком слуш­но воно ба­читься як кіно ук­раїнською мо­вою, однак чи внаслідок превалюван­ня в по­всяк­ден­но­му житті ук­раїнців російської мо­ви, чи внаслідок то­таль­ної не­про­фесійності наших мо­ло­дих кіне­ма­то­графістів, ук­раїн­ська з ек­ра­ну ча­с­то зву­чить не­при­род­но, штуч­но, спо­тво­рю­ю­чи сприй­нят­тя фільму та зни­щу­ю­чи ефект при­сут­ності.

Яс­к­ра­вим при­кла­дом та­кої аудіаль­ної ка­та­ст­ро­фи бу­ли де­які но­ве­ли фільму «Му­да­ки. Ара­бе­с­ки», в яких ак­то­ри з по­мил­ка­ми про­мов­ля­ли штуч­но ство­ре­ні, про­пи­са­ні в сце­нарії фра­зи, зо­б­ра­жа­ю­чи по­всяк­ден­не жит­тя ук­раїнської мо­лоді. В су­час­но­му ук­раїнсько­му дво­мов­но­му се­ре­до­вищі фак­тич­но не­має мо­ви, що ар­ти­ку­лю­ва­ла б ре­альність як ук­раїнську. Це яви­ще є однією з істот­них про­блем при ство­ренні ук­раїнсько­го кіно, хо­ча і не­до­оці­нюється.

У фільмі «Rock’n’Ball» цю про­бле­му виріше­но за ра­ху­нок польсь­кої мо­ви, якою го­во­рить пер­со­наж Ти­мон, і якою при­род­но го­во­рить польсь­кий ак­тор То­маш Соб­чак. Са­ме польсь­ка у фільмі ство­рює ефект ре­аль­ності.

Варто згадати, що по­каз фільму «Rock’n’Ball» на кіно­фе­с­ти­валі «Мо­лодість» зібрав ша­ле­ний ан­шлаг. Це оз­на­чає, що публіка го­то­ва до ук­раїнсько­го кіно, що на це кіно че­ка­ють, а, от­же, во­но не­за­ба­ром з’явить­ся.