Двічі про ян­голів

19 груд­ня 2009 ро­ку на Новій сцені Національ­но­го ака­демічно­го те­а­т­ру російської дра­ми ім. Лесі Ук­раїнки відбу­ла­ся прем’єра спек­так­лю «Ян­го­лят­ко, або Сек­су­альні не­вро­зи на­ших батьків» за тво­ром «Сек­су­альні не­вро­зи на­ших батьків» су­час­но­го швей­царсь­ко­го дра­ма­тур­га Лу­ка­са Бер­фу­са. Ре­жи­сер і ав­тор російсько­го пе­ре­кла­ду п’єси – Ал­ла Рибіко­ва – пре­зен­ту­ва­ла по­ста­нов­ку як пер­шу ви­с­та­ву про­ек­ту «Чи лег­ко бу­ти мо­ло­дим», за до­по­мо­гою яко­го те­атр ім. Лесі Ук­раїнки пла­нує оно­ви­ти свій ре­пер­ту­ар, а та­кож сто­сун­ки з мо­лод­дю. Історія «особ­ли­вої» дівчи­ни відо­б­ра­жає цілко­ви­тий аб­сурд і жор­стокість су­час­но­го світу. У спек­таклі задіяні: Ла­ри­са Ка­доч­ни­ко­ва, Олек­сандр Бон­да­рен­ко, Євген Лун­чен­ко, Станіслав Москвін, Оле­на То­поль та інші.

Прем’єрну ви­с­та­ву Но­во­го дра­ма­тич­но­го те­а­т­ру на Пе­черсь­ку «День ян­го­ла», по­ста­нов­ку якої за п’єсою (на­пи­са­ною са­ми­ми ак­то­ра­ми) здійсни­ла ре­жи­сер Оле­на Ла­зо­вич, гля­дачі пе­ре­гля­ну­ли 9 січня 2010 ро­ку. Дійство оповідає про два свя­та з жит­тя однієї ро­ди­ни – День ян­го­ла і Різдво. Ви­с­та­ву ство­ри­ли ак­то­ри: Світла­на Оси­пен­ко, Юрій Ву­тя­нов, Ка­те­ри­на Ки­с­тень, Оле­на Мед­ведєва, В’яче­слав Мам­чур, Ка­те­ри­на Ру­башкіна.

Га­с­т­ролі «Вільно­го те­а­т­ру»

На­прикінці 2009 ро­ку в рам­ках свят­ку­ван­ня 15-річчя за­сну­ван­ня По­соль­ст­ва Грузії в Ук­раїні в Київсько­му ака­демічно­му Мо­ло­до­му те­атрі га­с­т­ро­лю­вав «Вільний те­атр» (м. Тбілісі, Грузія). 24 груд­ня гості по­ка­за­ли ви­с­та­ву «Бра­ти», де Ав­танділ Варсімашвілі ви­с­ту­пив у ролі по­ста­нов­ни­ка та ав­то­ра п’єси (її на­пи­са­но за мо­ти­ва­ми фільму Лукіно Вісконті «Рок­ко та йо­го бра­ти»), а 25-го – «Кав­казь­ке крей­дя­не ко­ло». «Ко­ло…» Бер­толь­да Брех­та, яке ввійшло в історію не тільки гру­зинсь­ко­го, але й світо­во­го те­а­т­ру (за­вдя­ки по­ста­новці Ро­бер­та Сту­руа), по­ста­нов­ник теж «за­явив» як оповідь про війну. Сво­го ча­су Ав­танділ Варсімашвілі був уч­нем Сту­руа і провів ви­с­та­ву вчи­те­ля за­га­лом 175 разів. Історія, на по­ста­нов­ку якої він зва­жив­ся вже як керівник «Вільно­го те­а­т­ру», роз­повідає про те, як війна ви­яв­ляє най­кращі та найгірші людські вла­с­ти­вості.

Міжна­род­ний про­ект на сцені Мо­ло­до­го те­а­т­ру

12 та 13 лю­то­го в Мо­ло­до­му те­атрі відбу­ли­ся премШєрні по­ка­зи ви­с­та­ви «По­ки ма­ма не прий­ш­ла». Во­на з’яви­лась як міжна­род­ний про­ект – ре­зуль­тат дав­ньої друж­би Мо­ло­до­го те­а­т­ру, Фран­цузь­ко­го куль­тур­но­го цен­т­ру і По­соль­ст­ва Франції в Ук­раїні. В ос­но­ву по­кла­де­но по­пу­ляр­ну пШєсу су­час­но­го фран­цузь­ко­го дра­ма­тур­га ав­то­ра близь­ко двад­ця­ти пШєс Ремі Де Во­са «JusquШa ce que la mort nous separe» («До­ки смерть не роз­лу­чить нас»). Ук­раїнською твір пе­ре­кла­ла дра­ма­тург Не­да Не­жда­на. Для ре­алізації про­ек­ту з Франції бу­ло за­про­ше­но відо­мо­го ре­жи­се­ра Крісто­фа Фьотріє, у твор­чо­му до­роб­ку яко­го більше трид­ця­ти по­ста­но­вок по всьо­му світові.

Іоселіані за­вер­шує но­вий фільм

За­вер­ши­ли­ся зйом­ки но­во­го ху­дож­нь­о­го фільму Ота­ра Іоселіані «Шан­т­ра­па». Кар­ти­на ста­ла пер­шим досвідом співпраці ре­жи­се­ра із ук­раїнським ак­то­ром Бог­да­ном Ступ­кою. Фільм – це спільне ви­роб­ництво Ук­раїни та Франції, а зніма­ли в Грузії та Франції. Мон­таж і то­ну­ван­ня фільму три­ва­ти­муть до літа, після чо­го відбу­деть­ся світо­ва премШєра стрічки і про­кат.

Ук­раїнський фільм­­ на Берліна­ле

11-хви­лин­на стрічка «Глу­хо­та» Ми­ро­сла­ва Сла­бо­шпиць­ко­го бу­ла пред­став­ле­на на цьо­горічно­му «Берліна­ле». Ми­ну­ло­го ро­ку цей ре­жи­сер по­ка­зу­вав там свою ко­рот­ко­ме­т­раж­ку «Діаг­ноз».

Ве­чо­ри фран­цузь­ко­го кіно

28 січня – 3 лю­то­го в сто­лич­но­му кіно­те­атрі «Ук­раїна» відбу­ли­ся «Ве­чо­ри фран- цузь­ко­го кіно». Гля­дачі ма­ли мож­ливість оз­най­о­ми­ти­ся з кра­щи­ми фран­цузь­ки­ми фільма­ми но­во­го се­зо­ну: це ро­ман­тич­ний мю­зикл «Па­риж! Па­риж!», мо­лодіжна ко­медія «LoL», ко­медія «Мої зірки і я», ме­ло­дра­ма «Клієнтка фран­цузь­ко­го жи­га­ло» і ко­медія «Луїза-Мішель». Роз­по­чав­шись у Києві, фе­с­ти­валь про­дов­жив­ся у Вінниці, До­нець­ку, Дніпро­пе­т­ровсь­ку, За­поріжжі, Львові, Одесі та Хар­кові.

Росіяни виз­на­ли Бог­да­на Ступ­ку кра­щим ак­то­ром ро­ку

29 січня у Москві відбу­ла­ся уро­чи­с­та це­ре­монія вру­чен­ня премії «Зо­ло­тий орел». Премію за най­кра­щу чо­ловічу роль здо­був Бог­дан Ступ­ка за свою ро­бо­ту у фільмі «Та­рас Буль­ба» Во­ло­ди­ми­ра Борт­ка.

50 років української анімації

29 січня у Червоному залі Будинку кіно пройшов святковий вечір, присвячений 50-річчю від дня заснування Української кіностудії анімаційних фільмів. З цієї нагоди багатьом українським майстрам анімації були присвоєні почесні звання .

Зу­пин­ка на ви­мо­гу

З 29 січня до 1 лю­то­го у Бу­дин­ку кіно три­вав «Аніма­к­рок. Зу­пин­ка на ви­мо­гу». Про­тя­гом три­ден­но­го анімаційно­го ма­ра­фо­ну ки­я­ни ма­ли змо­гу по­ба­чи­ти кращі фільми, що бра­ли участь у фе­с­ти­валі «КРОК» у 2009 році, та відвіда­ти твор­чий вечір і май­стер-клас відо­мо­го російсько­го ре­жи­се­ра Андрія Хржа­новсь­ко­го.

Один із «но­вої хвилі»

11 січня, кілька місяців не до­жив­ши до сво­го девШяно­с­толіття, по­мер Ерік Ро­мер (1920 р.н.) – один із за­снов­ників фран­цузь­кої «но­вої хвилі», ре­жи­сер і кіно­к­ри­тик, пев­ний час го­ло­вний ре­дак­тор відо­мо­го кіноз­нав­чо­го жур­на­лу «Cahiers du cinеma» (1958-1963), ав­тор по­над 50 фільмів.

Пер­шу по­вно­ме­т­раж­ну стрічку - «Знак ле­ва» – ре­жи­сер зняв 1959 ро­ку. Та сла­ва прий­ш­ла до ньо­го ли­ше че­рез де­ся­тиліття, ко­ли 1969 ро­ку йо­го ро­бо­ту «Моя ніч у Мод» бу­ло номіно­ва­но на «Ос­кар». А вже на­ступ­ний фільм – «Коліно Клер» – от­ри­мав го­ло­вну на­го­ро­ду на МКФ у Сан-Се­ба­с­ть­яні. Пе­ре­важ­ну більшість своїх кіно­робіт ре­жи­сер розділив на кілька циклів - «Ко­медії та прислівШя», «По­ри ро­ку» та «Мо­ральні історії».

2001 ро­ку Ро­мер от­ри­мав ве­неційсько­го «Зо­ло­то­го ле­ва» за за­слу­ги пе­ред кіне­ма­то­гра­фом. Йо­го ж ос­тан­нь­ою ро­бо­тою ста­ла стрічка «Лю­бові Ас­т­реї та Се­ла­до­на», зня­та 2007 ро­ку. Після цьо­го Ерік Ро­мер за­явив про своє рішен­ня відійти від ре­жи­серсь­кої ро­бо­ти.

Вім Вен­дерс ос­воїв 3d-тех­но­логії

Три­вимірне кіно пе­ре­стає бу­ти су­то ко­мерційним. Відо­мий німець­кий ре­жи­сер Вім Вен­дерс повідо­мив про за­вер­шен­ня ро­бо­ти над своєю но­вою стрічкою «Політ» («Il Volo»). Це ко­рот­ко­ме­т­раж­ний 3d-фільм (три­валістю 27 хв.), за жа­н­ром - до­ку­д­ра­ма, що роз­повідає про ме­ра Ка­лабрії - італійської провінції, що прий­ня­ла до се­бе на про­жи­ван­ня спільно­ту курдсь­ких біженців, підтри­мав­ши та­ким чи­ном про­гра­му місце­во­го уря­ду, спря­мо­ва­ну на зро­с­тан­ня чи­сель­ності місце­во­го на­се­лен­ня.

Бю­д­жет стрічки ви­я­вив­ся до­волі низь­ким (500 ти­сяч $), а йо­го ви­роб­ництво бу­ло повністю профінан­со­ва­но ка­лабрійськи­ми інве­с­то­ра­ми.

(Не)тер­пимість у кіно

Із 2 по 5 лю­то­го у приміщенні Ге­те-Інсти­ту­ту в Києві де­мон­ст­ру­ва­ла­ся про­гра­ма фільмів під на­звою «(Не)тер­пимість». Про­бле­ма не­тер­пи­мості існу­ва­ла завжди, во­на ж є ак­ту­аль­ною і для су­час­ної Ук­раїни. Свій по­гляд на не­тер­пимість за­про­по­ну­ва­ли як всесвітньо відомі ре­жи­се­ри, як-от Рай­нер Вер­нер Фасбіндер і Кен Ло­уч, так і мо­лоді євро­пейські кіне­ма­то­графісти. Про­гра­ма вклю­чи­ла по­вно­ме­т­ражні та ко­рот­ко­ме­т­ражні стрічки, які бу­ли як ігро­ви­ми, так і до­ку­мен­таль­ни­ми. Особ­ли­вою подією став по­каз ук­раїнсько­го фільму «Не один вдо­ма» Оле­ни Фетісо­вої. За­вер­ши­лись по­ка­зи дис­кусією на те­му «То­ле­рантність».

Кіно­фе­с­ти­валь «NYC»

В ос­танні дні лю­то­го у Нью-Йор­ку відбув­ся пер­ший кіно­фе­с­ти­валь «NYC», при­свя­че­ний су­час­но­му ук­раїнсько­му й по­ст­ра­дянсь­ко­му кіно. З 25 по 28 лю­то­го тривали по­ка­зи фільмів, що роз­кри­ва­ють, за вис­ло­вом ор­ганіза­торів фе­с­ти­ва­лю, «ав­тен­тичні, унікальні історії зі східноєвро­пейсь­ко­го досвіду». Ось чо­му більшість пред­став­ле­них фільмів те­ма­тич­но орієнто­вані на соціальні про­бле­ми та тяжіють до до­ку­мен­талісти­ки. До про­гра­ми фе­с­ти­ва­лю увійшли такі вже відомі ук­раїнські фільми, як «Пе­ре­сох­ла зем­ля» Та­ра­са То­мен­ка і «Чет­вер­та хви­ля» Вікторії Мель­ни­ко­вої, ос­тан­ня до­ку­мен­таль­на стрічка Дми­т­ра Тяж­ло­ва «Я памШят­ник собі», а та­кож декілька ко­рот­ко­ме­т­раж­них фільмів мо­ло­дих ук­раїнських ре­жи­серів.

«Чай­ка» у ви­ко­нанні студентів Бог­да­на Ступ­ки

15 і 18 лю­то­го на сцені те­а­т­ру ім. І. Фран­ка бу­ло по­ка­за­но ви­с­та­ву «Чай­ка» за п'єсою А. Че­хо­ва (ре­жи­сер Ва­лен­тин Козь­мен­ко-Делінде). Зігра­ли її сту­ден­ти ек­с­пе­римен­таль­но­го кур­су Б. Ступ­ки. Ек­с­пе­римен­тальність у то­му, що, за сло­ва­ми Ва­ленти­на Козь­мен­ко-Делінде, з пер­шо­го ж кур­су во­ни по­ча­ли пра­цю­ва­ти над кілько­ма про­ек­та­ми («Чай­ка» – один із них): спо­чат­ку над етю­да­ми, ок­ре­ми­ми урив­ка­ми, а потім пе­рей­ш­ли до складнішо­го. До чет­вер­то­го кур­су про­ек­ти ви­бу­до­ву­ють­ся у ви­с­та­ви, які мож­на по­ка­за­ти на сцені те­а­т­ру. Та­кий ме­тод у на­вчанні ак­торсь­кої май­стер­ності, на дум­ку ре­жи­се­ра, поз­бав­ляє від болісно­го пе­ре­хо­ду від «шко­ли» до те­а­т­ру. У ви­с­таві приємно вра­жає ста­ранність і ре­тельність, що най­я­с­кравіше ви­яв­ляється в пе­ре­хо­дах між сце­на­ми, а та­кож в кон­тра­ст­ності між пер­шою та дру­гою дією. Зва­жа­ю­чи на те, що ро­бо­та над пШєсою три­ва­ла не один рік, та­ка відшліфо­ваність цілком зро­зуміла. Яс­к­ра­во ви­ра­же­ний мінімалізм у де­ко­раціях і ко­с­тю­мах мож­на рад­ше за­ра­ху­ва­ти до не­доліків по­ста­нов­ки (не­знач­них, про­те все ж та­ки) як не­сумісний з че­ховсь­кою «Чай­кою». Се­ред ак­торів хотіло­ся б відзна­чи­ти ви­ко­навців ро­лей Три­горіна (Григорій Руденко) та Іри­ни Ми­ко­лаївни (Аль­о­на Ме­ме­то­ва): де­мон­ст­рація ши­ро­ко­го спе­к­т­ру емоцій, цілко­ви­те злит­тя з пер­со­на­жем, а у сцені зваб­лен­ня гля­дачі навіть не змог­ли втри­ма­ти­ся від оп­лесків. Ка­мер­ний фор­мат ви­с­та­ви, ко­ли і ак­то­ри, і гля­дачі пе­ре­бу­ва­ли на одній сцені, доз­во­лив ще більше на­бли­зи­ти­ся до без­надійно за­ко­ха­них пер­со­нажів Че­хо­ва та прой­ня­ти­ся їхніми емоціями. 1 бе­рез­ня вони по­ка­за­ли у те­атрі ім. І. Фран­ка ще од­ну ви­с­та­ву – дип­лом­ну ро­бо­ту «Вій. Страш­на по­мста» за тво­ром Ми­ко­ли Го­ло­ля (ре­жи­сер В. Козь­мен­ко-Делінде), зроб­ле­ну в жанрі мю­зик­ла: крім го­голівських кла­сич­них текстів, у ній ви­ко­ри­с­та­но пісні і му­зичні ком­по­зиції Свя­то­сла­ва Ва­кар­чу­ка.

Катерина Сєрбіна