«Фауст»/ «Faust»

Режисер: Олександр Сокуров

Оператор: Брюно Дельбоннель

Сценарій: Юрій Арабов

В ролях: Йоганнес Цайлер, Антон Адасинський, Ізольда Діхаук, Ґеорґ Фридрих та ін.

(США–Росія–Німеччина–Франція–Японія–Великобританія–Італія, 2011)

Історія кінематографа нараховує вже щонайменше п’ять спроб екранізації історії Фауста, що охоплюють понад столітній діапазон, – від Мельєсового «Прокляття Фауста» (1903) до «Фауст: кохання проклятого» Браяна Юзни (2001). А поміж ними були також «Фауст» Фрідріха Мурнау (1926), «Дивовижна історія доктора Фауста» Ґонсало Суареса (1969) та «Урок Фауста» Яна Шванкмаєра (1994). І от – шоста кіноверсія одного з головних сюжетів європейської культури, від одного з найшановніших сучасних європейських режисерів.

На появу цього фільму прихильники Сокурова чекали довго. Та ще довше до нього готувався сам режисер, виношуючи задум стрічки з 1980 року. І сподівання, здається, себе виправдали: фільм із пристойним і за світовими мірками бюджетом і, несподівано для Сокурова, навіть зі спецефектами (як-от доволі натуралістичний гомункулус, виведений у пробірці), отримав «Золотого лева» 68-го Венеційського МКФ.

Та хоча на початку глядачеві й повідомляють, що фільм створено за мотивами однойменної трагедії Йоганна Вольфґанґа фон Ґете, це не зовсім так. Правдивішим є радше інший коментар Сокурова – що його фільм (до речі, німецькомовний) є прочитанням того, що залишилося в Ґете поміж рядками. І справді, режисер, навіть не ставлячи собі за мету буквально екранізувати літературний твір, із неймовірною ретельністю відтворив те, що читач міг лише домислювати – атмосферу бюрґерської Німеччини (щоправда, дію перенесено в першу половину ХІХ століття). Задушливі вузькі вулички, метушня на міських ринках, схожі на кунсткамери лікарняні кабінети та лабораторії науковців, засмальцьовані трактири та майже середньовічні бруд і затхлість. Фільм у буквальному сенсі повниться запахами, до того ж, далеко не найприємнішими; і навіть сокурівський Мефістофель – чи, точніше, Мауріціус Мюллер (Антон Адасинський), скромно названий тут лихварем, – страждає постійними розладами шлунка, а тому весь час псує повітря.

Це загострено матеріальний і тілесний світ, у якому більше потворного або знижено-комічного, аніж прекрасного (як-от біле личко і золоті кучері юної Ґретхен), і все ж він справляє враження естетично довершеного. Чого варті хоча б інтер’єри приміщень та костюми персонажів, які Сокуров-художник відтворював зі взірців тієї епохи з уважністю наукового дослідника . До того ж, як уже звернули увагу деякі професійні глядачі, «Фауст» містить цілу низку візуальних – власне, малярських – цитат та алюзій (від «Битви Олександра Македонського з Дарієм» Альбрехта Альтдорфера до «Уроку анатомії доктора Тульпа» Рембрандта ван Рейна вже в перших кадрах (1), а колористично стрічка наближена до монохромної гами картин Кранаха чи Дюрера(2) . Вочевидь, у цьому є заслуга й оператора, француза Брюно Дельбоннеля, знаного своєю роботою в таких масово популярних – і не в останню чергу завдяки красивій картинці – фільмах, як «Амелі» чи заключна частина «Гаррі Поттера». Незвичним для Сокурова є і доволі динамічний монтаж: він ніби вторить нервовому та неспокійному настроєві самого Фауста, що, як відомо, ніяк не може знайти спокою.

Втім, навряд чи «Фауст» отримав би стільки похвал, якби йшлося лише про вдалий візуальний ряд чи колоритну атмосферу. Зрештою, ті, хто любить Сокурова, цінують інтелектуальну насиченість його стрічок (і тільки в контексті художньої літератури тут доводиться згадувати не лише про Ґете, а й про Томаса Манна з його «Доктором Фаустусом», і про «Братів Карамазових» Достоєвського, і про німецьких романтиків, зокрема Гофмана, і навіть про «Мертві душі» Гоголя), але чи не найбільше – за філософську глибину й сміливу оригінальність в осмисленні головних людських проблем.

Власне, те, що турбує Фауста Сокурова, лише почасти перетинається з проблемами Фауста Ґете. І, мабуть, найбільше поєднує їх зовнішня сюжетна канва (хоч і не повністю). Кіно-Фауст (зіграний актором Віденського національного театру Йоганнесом Цайлером, відібраним режисером із понад тисячі кандидатів на роль) – також геніальний, або принаймні дуже обдарований, науковець, який намагається з’ясувати, де ж у людському тілі міститься душа. Фільм якраз і починається натуралістичною сценою розтину чоловічого трупа: доктор Фауст зі своїм учнем порпаються в людських нутрощах, намагаючись знайти хоч якийсь слід цієї нематеріальної субстанції. Звісно, марно. І, звичайно ж, сокурівський Фауст також одержимий пристрастю до чарівної Ґретхен, яку випадково побачив одного дня в купальнях. І, як і його літературний «тезка», він також зважується на угоду з «нечистою силою», щоб заволодіти дівчиною.

Втім, сам Фауст мало відповідає канонічним уявленням про свого героя. Це вже не борець-титан, котрий мріє помірятися силами з Богом, і навіть не ідеаліст-науковець, який сподівається через свої знання осягнути істину. Він, як слушно зауважує російський культуролог Михайло Ямпольський, цілковито позбавлений романтичної одержимості й пафосу і наче прийшов зі світу ХХ століття, в якому вже немає не тільки Бога, а й диявола (так би мовити, післяніцшеанська епоха), а відтак для самої людини не існує жодних моральних обмежень і перепон при реалізації своїх бажань . Проте, позбавлений романтичних поривів, Фауст втрачає і свою класичну мотивацію до дій: навіть його одержимість Маргаритою є плотською, а не романтично-піднесеною; та й душа його, вочевидь, не становить аж такої великої цінності (принаймні не Мефістофель тут переслідує Фауста, а все відбувається на початку майже навпаки). Як і всі в цьому дуже матеріальному світі, Фауст керується своїми еґоїстичними потребами й бажаннями, і вже точно не виглядає героїчно. Сокуров навіть зважується поіронізувати над концептом романтичного героїзму: майже наприкінці фільму Мауріціус вдягає свого «підопічного» в лицарські обладунки й садить на коня. Втім, дуже скоро Фауст викидає їх геть, адже важезні предмети лише сковують його тіло й уповільнюють пересування.

Та якщо Фауст у Сокурова скидається на героя модерної епохи, позбавленого всіх ілюзій, то той, кому випадає роль Мефістофеля, навпаки, повертає глядача до витоків фаустівської історії – а власне, до фольклору та народних легенд. Мауріціус Мюллер – не так всемогутній персонаж, як така собі комічно-хтонічна напівлюдина-напівпотвора, майже гофманівський персонаж (чимось нагадує він і чорта з «Вечорів на хуторі біля Диканьки»): з кумедним пузом, без статевих ознак і з невеликим відростком-хвостиком, а також постійно перейнятий своїм травленням. Він, як уже було сказано, – місцевий лихвар (а за переконаннями простолюду, це була нечиста професія). Не дивно, що, так «понизивши» в статусі Мефістофеля (особливо ж, якщо порівняти його зі зазвичай піднесеним образом оперних вистав), зробивши його носієм не глобального, а дрібного зла, Сокуров і знаменитий момент підписання угоди з Фаустом подає в знижено-сміховому регістрі, а сам папірець, на якому той підписується кров’ю, має вигляд безграмотно заповненої довідки – акту про передачу лихвареві тієї-таки нематеріальної субстанції, існування якої доктор так і не зміг довести на початку.

Врешті, в світі, в якому немає Бога, й влада нечистої сили є примарною, тож наприкінці Фауст, закидавши Мауріціуса камінням, просто залишить його посеред гір, а сам вирушить у свої вічні пошуки.

Та якщо цей фільм не про конфлікт із дияволом (і навіть не зі своїм злим «двійником») і не про бажання Людини позмагатися з Богом, то про що ж тоді? І тут доходимо до відповіді на, мабуть, найголовніше для самого режисера запитання. «Фауст» – остання частина тетралогії Олександра Сокурова, до якої вже ввійшли «Молох», «Тілець» і «Сонце» (головними героями яких були, відповідно, Гітлер, Ленін та японський імператор Хірохіто). Це – тетралогія про владу (потрактовану якнайширше), і «Фаустом» вона не лише завершується, а й, як каже сам режисер, починається, втілюючи таким чином ідею вічного кола (3). І згадка про коло тут зовсім невипадкова, адже, задумуючи свій цикл фільмів, режисер, поза сумнівом, мав на увазі й оперну тетралогію Ваґнера «Перстень Нібелунгів» (нім. Ring – це також і коло). Композитор Ваґнер присутній на задньому плані вже в «Молоху». Але також і в «Фаусті», дія якого відбувається щонайменше на століття раніше, є свій Ваґнер: так звати учня доктора, котрий якраз більше нагадує канонічний образ ідеаліста-титана: він увесь – утілення наукової одержимості, ледь не до божевілля, «така собі карикатура на науково-пізнавальний фаустівський проект»(4) (до речі, саме він створив у фільмі гомункулуса).

Крім того, саме до Ваґнера як композитора і мислителя згодом апелював Ніцще, розвиваючи свою концепцію надлюдини (ось іще один зв’язок з темою влади та сокурівським трактуванням фаустівської теми). Ба більше, вже сама поетика романтизму, до якої Сокуров так активно звертається, у зародковій формі містить ті ідеї, з яких згодом розвинулися найбільші владні концепції ХХ століття (включно з нацизмом) . Відтак звернення до історії про Фауста – це звернення до витоків цілого комплексу тих проблем, які вже давно цікавлять режисера.

Проте все згадане (і набагато більше) наявне у «Фаусті» лише в формі натяків та непрямих відсилань, які, вочевидь, зуміє розшифрувати далеко не кожен глядач. А вимогливість режисера до своєї публіки з роками не стала меншою, і він, як і раніше, не погоджується навіть на найменші «загравання» з нею. Та, мабуть, для перегляду «Фауста» цілком може вистачити і звичайної уважності, а також згоди зануритися в цей візуально неймовірно насичений світ – світ настільки гіпнотичний, що може навіть «проковтнути» глядача з головою.

1 Докладніше див. спеціальне число журналу «Сеанс» – «Faust» // Сеанс. – № 47/48. – 2011. Зокрема: «Фауст» А. Сокурова. Лечебница: эскизы художника постановщика; Эскизы костюмов тощо.

2 Маслова Л. Чертовы куклы // «Коммерсантъ Власть». – № 37 (941). – 19.09.2011 // http://www.kommersant.ru/doc/1772636/print

3 Сокуров А. «Наполеон – убийца. Но все забыто. Я уверен, что и с Гитлером будет то же самое» // http://www.openspace.ru/cinema/events/details/34403/

4 Ямпольский М. Сокуров снял свою версию «Фауста» // http://www.mn.ru/newspaper_culture/20110907/304710124.html