2012 року на МКФ у Берліні програма «Ретроспективи» засвідчила зростання інтересу до німого та раннього звукового кіно. Організатори запропонували три програми. Перша – присвята 100-річчю німецької кіностудії «Бабельсберґ», де знімали свої славетні фільми Ф. Мурнау, Дж. фон Штернберґ, К. Вольф, С. Дєлдрі з такими зірками, як Аста Нільсен, Еміль Яннінґс, Марлен Дітріх, Григорій Хмара, Кейт Вінслет та ін. Загалом було показано дев’ять художніх (серед них – «Смертельний танок», «Цариця» з А. Нільсен, «Голубий янгол» із М. Дітріх) і три документальні стрічки. Цій події в Берлінському музеї кіно присвятили дві виставки відреставрованих, забутих і віднайдених кінофотодокументів – «Париж–Бабельсберґ–Голлівуд. 1910–1919» та «Берлін–Бабельсберґ сьогодні».

Друга програма «Ретроспективи» відзначила внесок у кіномистецтво американської акторки Меріл Стріп, яка отримала спеціальну нагороду цього МКФ.

Третя ­­– показала німі та ранні звукові стрічки радянського виробництва: 16 художніх, 9 документальних і 6 анімаційних 1922–1936 років. Серед них – «Панцерник “Потьомкін”», «Аеліта», «Міс Менд», «Дівчина з коробкою», «Кінець Санкт-Петербурга». Особливий акцент зробили на співпраці московської студії «Межрабпомфільм» та берлінської «Прометеус». Прикладів німецько-російського співробітництва існує чимало: від «Межрабпомфільму» в Берлін на зйомки приїжджали російський актор Іван Чувельов, киянка-москвичка Анна Стен. Режисер Федір Оцеп спільно з німцями зняв фільм «Живий труп» (1929). Німецький кіноактор Ганс Клерінґ після приходу Гітлера до влади еміґрував у СРСР, знявся у Б. Барнета («Околиця»), М. Донського («Райдуга»); жив і працював у Києві, а після війни повернувся на батьківщину, де очолив студію «ДЕФА». Фільм «Повстання рибалок» за твором Анни Зеґерс зняв у СРСР німецький режисер Ервін Піскатор. Та його стрічка не сподобалася Сталіну, і з часом він змушений був покинути Росію.

Демонстрували німі фільми під «живу» фортепіанну музику, звукові супроводжували коментарями німецького режисера О. Шварца та російських кінознавців.

Промовисті назви документальних стрічок В. Шнейдерова, Л. Кулешова, Ю. Желябузького, Д. Вертова – «Прорив», «П’ятиліття Радянської Росії», «Інше життя», «Пісня про героїв» – відображали реалії, ідеологію, ентузіазм із приводу будівництва нового суспільства. Як і завжди, інтерес викликав фільм Дзиги Вертова «Людина з кіноапаратом», показали і його «Три пісні про Леніна». Відверто агітаційний характер, політична заангажованість не завадили оцінити професійний рівень, експерименти, пошук нових форм. Організаторів цікавили етапи розвитку радянського кіно, його внесок у кіно європейське та світове. Глядачі інколи доброзичливо іронізували з наївності чи схематичності окремих радянських творів. Тепло сприйняли анімаційні стрічки: «Пригоди китайчат», «Сенька-африканець», «Казка про злого ведмедя, підступного лиса та веселого пастуха». Цю програму супроводжували виставка документів про співробітництво «Межрабпомфільму» та «Прометеуса», лекції.

Покази надбань Великого Німого бували і в Незалежній Україні, але активніше відкривати українські скарби режисерської та операторської майстерності почали в останні роки. 2010 року в Одесі стартував фестиваль німого кіно, де кіно показують в супроводі сучасної авангардної музики. Його засновник Іван Козленко наголошував на винятковій художній цінності українських німих стрічок і потребі реанімувати в українській свідомості цей шар культури. Наше суспільство має знати про великий внесок вітчизняних та еміґраційних українських режисерів, акторів, операторів. У програму І фестивалю «Українське німе» увійшли фільми П. Чардиніна, Г. Тасіна, О. Довженка, Д. Вертова, еміґрантів Ежена Деслава (Євгена Слабченка), де знялися славетні В. Холодна, А. Стен, А. Бучма, С. Свашенко, Г. Хмара. Німі фільми показували в супроводі імпровізацій на фортепіано досвідченого композитора, джазового музиканта Ю. Кузнєцова (Одеса) та молодого композитора, імпровізатора, засновника Таперського залу Росії Арсена Трофима. «Українське німе» відбувається вже три роки. Крім фестивалю в Білих Столбах (Росія), де показують ранні фільми, «Українське німе» чи не єдиний на пострадянському просторі з таким профілем.

Завдяки ентузіазму І. Козленка, нині працівника Національного центру ім. Довженка, минулого року було відреставровано стрічку «Два дні» Г. Стабового (1927), яку показали під час МКФ «Молодість» у супроводі музики Ю. Михальчука, виконаної симфонічним оркестром. У цьому талановитому психологічному фільмі розказано історію (як згодом і в «Нічному візнику» Г. Тасіна, 1929, із А. Бучмою в головній ролі) прозріння дворецького (Іван Замичковський), який стояв осторонь революційних проблем, залишаючись вірним своїм колишнім господарям. Попри замовний характер, фільми «Два дні» та «Нічний візник» вражають майстерною режисурою і психологізмом акторської гри. Цього року світ побачила колекція ранніх українських фільмів, відбулася прес-конференція, присвячена творчості Івана Кавалерідзе, та показ його фільму «Повія» (1961, з Л.Гурченко в головній ролі). Непросто було реалізувати цей проект без належної фінансової підтримки. Іван Козленко, філософ за освітою, випускник Одеського університету, відповідаючи на моє запитання, чим зумовлений його ентузіазм у пропагуванні українського кіно, розповів, що на нього доленосний вплив мала книжка Любомира Госейка «Історія українського кінематографа».

2004 року в «Кіно-Театрі» я опублікувала статтю про Анну Стен та її лист до дружини загиблого на фронті режисера Є. Черв’якова, у чиєму фільмі «Мій син» («Чужа дитина») знялася актриса. Стрічку вважали втраченою. Минулого року стало відомо: майже всі частини фільму збережено в Музеї кіно в Буенос-Айресі. Завідувач відділу теорії та історії кіно Інституту кіномистецтва (Москва), виявився, як і я, прихильником творчості А. Стен і разом із російсько-американським кінознавцем П. Багровим спробував реконструювати стрічку та відновити написи. Після показу на минулорічному фестивалі у Білих Столбах фільм повернувся в Аргентину. Цей факт дає надію на нові знахідки української кіноспадщини. Є плани показати фільми за участі А. Стен. Сподіваємося також, що з’явиться шанс низку відреставрованих українських фільмів показати на МКФ у Берліні в програмі «Ретроспективи».