Нова постановка комедії «Шельменко-денщик»Черні- вецького академічного українського музично-драматич- ного театру ім. Ольги Кобилянської, поза сумнівом, є успішною. Нова, бо на сцені нашого театру вистава вже йшла: в 1944-му та 1991-му роках. А вдала вона, звісно, у межах тих завдань, які перед собою і акторами поставив запрошений у Чернівці режисер-постановник Віталій Денисенко. На передпрем’єрній прес-конференції ре-жисер не приховував, що йому насамперед ішлося про створення легкого для сприйняття дійства. І він упорався із завданням: десь свідомо підсилюючи гротескність змальованих Квіткою-Основ’яненком персонажів та ситуацій, у які вони потрапляють, десь спрощуючи і схематизуючи уявну дійсність. Тому ця постановка не для тих, хто шукає нетрадиційного прочитання класики, багаторівневого тлумачення життєвих ситуацій та створених акторами образів. Словом, усього того, чим привабила глядача «Лавина» – попередня театральна прем’єра того ж колективу.

Водночас успішність запропонованого режисером трактування матеріалу чи не найкраще засвідчує прихильна реакція публіки, яка оплесками та сміхом жваво реагує на те, що відбувається на сцені. Наприклад, аплодуючи стилізованій Смерті з косою, яка, зрештою, вже й сама не йме віри, що герої колись таки вкоротять собі віку в ставку. Бо, погодьтеся, досить важко повірити у серйозність їхніх намірів, якщо місцем, де нещасливі суперники – капітан Іван Семенович Скворцов (Олексій Надкерничний) та «вояжер»Тимофій Кіндратович Лопуцьковський (Денис Поліщук) – намагатимуться раз за разом звести рахунки з життям, виявляється… звичайний акваріум. Можливе, саме тому, споглядаючи їхні карикатурні вихиляси, інколи починаєш думати, що не таке вже й важливе для них те одруження з донькою вередливого Шпака. До слова, останній і сам, схоже, не проти бути обдуреним Шельменком. Кирило Петрович Шпак (Богдан Братко) – це незлостивий, але впертий і, як з’ясовується, не дуже далекий розумом нащадок козацької старшини, який поміняв свою колишню шляхетність на домашній затишок. Врешті й дочці поміщика Шпака Прісіньці (Люсьєна Шутко) для переконливості зображення стосунків із коханим не завадило б додати трохи вогню. Запозичивши його хоч би й у маминої покоївки Мотрі (Анна Моргунова), яка просто- таки нашпигована енергією.

Натомість Шельменкові – цьому українському Швей- кові – нічого не додаси. Актор Микола Гоменюк, високо поцінований глядачами за роль Цвичка у виставі «Солодка Даруся», переконливо зображає рівновіддаленість своїх особистих інтересів від панських забаганок, між якими змушений розриватися. Йому насправді байдуже, чим закінчиться те змагання двох гонорів. І лише погрози капітана Скворцова змушують його знову і знову демонструвати бодай якийсь ентузіазм у залагодженні чужих для нього справ. Вдалою режисерською знахідкою також можна вважати епізоди з донькою сусідського поміщика Тпрунківною. Це саме про таку актрису, як Оксана Коновей в епізодах, театральні критики зазвичай пишуть, що вона варта головних ролей. Ущерть заповнена зала театру, як під час двох днів прем’єри, так і у дні «обкатки» вистави другим складом акторів, дозволяє прогнозувати, що комедія матиме касовий успіх.

Чи можна було якось по-іншому прочитати класику? Безперечно! Можливість нетрадиційного трактування комедії закладена самим автором. Тут вам і натяки на славне козацьке минуле роду Шпаків, яке нинішній його нащадок проміняв на спокійне життя. Врешті ситуацію, коли два українці замість того, щоб об’єднати свої зусилля, обманюють один одного на догоду москалеві-зайді, теж можна було б повернути по-різному. Але й того, що залишилося, досить, щоб на виставі не тільки сміятися. «Экая малороссиянка», – зверхньо кидає Аграфина Семенівна на адресу Шпакової дружини Фени Степанівни. Це презирство – в даній конкретній ситуації – результат зарозумілості самої пані Опецьковської (бездоганна робота Катерини Чумакової) після її подорожі до Санкт-Петербурга. Але це також якраз той випадок, коли в зауваженні вся сіль. І нехай потім художник-постановник вистави Наталія Руденко-Краєвська скільки завгодно пояснює поведінку героїв ментальними особливостями того регіону, де відбувається дія «Шельменка». Надати перевагу вже готовому святковому обіду перед захистом зневаженої національної гідності, як це пропонує Шпакові прагматична Фена Степанівна (чергова акторська удача Лариси Попенко), можуть насправді тільки малороси. Тож як тут не згадати вічне гоголівське: «Чему смеетесь? – Над собою смеетесь!..»