22 травня 2012 року сцена Чернігівського обласного академічного театру імені

Т.Шевченка була віддана її Величності Актрисі – найстаршій на сьогодні за віком українській драматичній актрисі – Тетяні Фомівні Бовкун. Святкову імпрезу на честь її 95-ліття підготували колектив театру та обласне відділення Спілки театральних діячів України.

Роки невблаганні, і як багато їх уже за її плечима! Іноді навіть сама, розглядаючи старі, пожовклі від часу фото, не впізнає себе у стрункій красуні, студентці Харківського театрального інституту, яка у 1940 році за направленням поїхала працювати у Перемишлянський драматичний театр. Потім були сцени Дрогобицького і Полтавського музично-драматичних театрів і, нарешті, сцена Чернігівського театру, якій було віддано 25 років життя і творчого натхнення. Багато років поруч на сцені грав чоловік – Григорій Акимович, який, крім роботи в театрі, багато знімався в кіно. Починав у О. Довженка, І. Кавалерідзе, продовжував у Ю. Солнцевої і багатьох інших відомих режисерів кіностудій імені О.Довженка та «Мосфільму». З найбільш знакових його кіноролей – Старий із «Залізного Потоку» та Перевізник із «Зачарованої Десни». А Тетяна Фомівна успішно грала провідні репертуарні ролі в театрах Полтави і Чернігова. Літа минають одне за одним, приносячи нові хвороби і, що найстрашніше, – втрату рідних людей. Вона поховала чоловіка; нещодавно пішов з життя молодший син Лесик; відійшли у вічність усі колеги-однолітки і навіть значно молодші за неї. Їхній пам’яті вона присвятила вірші, які читала на своєму ювілейному вечорі в театрі.

Сильний, насичений, професійно поставлений голос актриси без мікрофона досягав найвіддаленіших куточків просторої зали. «Минають дні, минають ночі…» Тараса Шевченка, «Я не люблю» Володимира Висоцького, «Жди меня» Костянтина Симонова, українська і російська поетична лірика ХІХ та ХХ століть вдовольнили вишуканий смак театралів.

Вечір завершився на високій пафосній ноті зі сльозами на очах у ювілярки і глядачів, які віддячували їй гучними оплесками, квітами і численними подарунками. «Бажаю вам усім дожити до ста років», – сказала на завершення вечора Тетяна Фомівна. А на моє запитання: «Чи бачила вона себе за минулі роки життя в іншій професії?» відповіла лаконічно: «Ніколи».