«Мужицький ангел. Різдвяна історія»

За оповіданням Степана Васильченка

Режисер Ірина Правило

Оператор Дмитро Демішев

Продюсер Олена Правило

У ролях: Анатолій і Лілія Сулятицькі та ін.

Виробництво: Контора Правило. 2012.

Був собі в небесах ангелик у білосніжних шатах. Та вирішив він погуляти з мужицькими дітьми. Гуляв з ними, працював – пас овечок, сіяв – та й замастив свої білі шати. Засмучений, опустився він на коліна в молитві – і стоятиме, доки не покличе його з неба Бог. А покличе Він, коли всі ангели небесні заспівають, віншуючи новонародженого Христа.

І була собі бідна селянська родина – мати і син, без батька, що не повернувся з війни.

Наближалося Різдво, та хлопчик ходив сумний: не було меду для куті. Пішов він до церкви молитися Богу, і біля ікони ангелика побачив стіл з приношеннями. Став хлопчик молити ангелика, щоб дозволив взяти хоч пощерблене горнятко меду. Довго молився він, і нарешті почув тихе: «Візьми…»

Дію фільму перенесено у повоєнну Західну Україну. Сьогодні там і досі живе традиція; тим легше глядач «зчитує» духовне наповнення стрічки, її звернення до основ національної культури. Фільм має підзаголовок «Різдвяна історія». «Різдвяну» атмосферу режисерка посилила, підкреслила містеріальну складову свята, увівши «чудо». Якщо читач оповідання припускає, що ангеликів голос лише почувся Івашкові; сам же іконний ангелик продовжує стояти на колінцях, «і біла льоля його ще більше стемніла, ще дужче помарніло од сліз його ясне личко… тільки те святе проміння над його головкою одно не чорніє, сяє, як і раніш сіяло»(1), то глядач фільму бачить, як мед починає переливатися через вінця горнятка, аби Іванко міг наповнити ним свою мисочку. Чудотворцем у свято народження Христа є ангелик – завдяки своєму діянню він отримує прощення: ангельський хор співає «Слава у вишніх Богу», і він повертається на небеса. Цей момент підкреслює зв’язок між землею і небом, людиною і вищими над нею силами. Не лише ангели і святі допомагають людям, молять за них Бога; людина також може виступити заступником, і сама того не знаючи. Певним чином цей зв’язок між землею і небом втілений в образі ангелика з його забрудненими шатами і рум’яним личком (знак «тілесності», «плотськості»).

Як і належить різдвяній історії, ще й на народному матеріалі, стрічка яскрава, барвиста. Панують теплі «медвяні» тони, зокрема в ключовій сцені: Іванко просить меду в ікони у дерев’яній церкві, що ніби випромінює золотаве сяйво. Цікаво порівняти кольорове вирішення «Мужицького ангела» і попередньої стрічки Правило – «Кров» – екранізації однойменного оповідання Нодара Думбадзе. Йдеться там про те, кому виховувати онука – дідусеві чи бабусі, татовому батькові чи маминій матері. Зображення чорно-біле, що асоціюється зі старими світлинами, хронікою – усім, що стосується пам’яті, історії. Натомість кольорова «Різдвяна історія» більше нагадує чи то казку, чи то різдвяну містерію.

Принципово новим є підхід до самої форми оповіді. «Кров» – цілісна, послідовна розповідь, тоді як «Мужицький ангел» по суті має дві лінії. Анімаційна історія ангелика є прологом та епілогом до основної – історії Іванка. Така структура, з чітким розмежуванням двох частин, «священної» і «мирської», нагадує вертеп. Якщо там дія розігрується на різних поверхах вертепної скрині – «біблійна» на верхньому і «мирська» інтермедія на нижньому, то у фільмі цей принцип вирішується вибором форми – анімаційної та звичайної ігрової. Це підкреслює характер оповіді (вертеп пов’язаний з Різдвяними святами) і водночас посилює символічне звучання фільму. Він сприймається радше не як «кіно-казка», а як «кіно-притча».

У «Крові» на чільне місце виходять стосунки в родині, зв’язок між поколіннями, а в «Мужицькому ангелі» йдеться передусім про стосунки землі і неба, людини і вищих сил.

Обидва фільми присвячені темі дитини, дитинства (про що свідчить і назва здійснюваного молодою режисеркою проекту – «Моє дитинство»). Та проблеми, порушені в них, – людина та її сім’я, людина і небо, Бог – дозволяють сприйняти образ дитини як символічний. І тоді починаєш думати, що справжнім героєм фільмів є Людина, мала, слабка, закинута в світ, та не самотня. Хоча героями стрічок є сироти (Нодар у «Крові» втратив обох батьків, Іванко у «Мужицькому ангелі» – тата), вони не є покинутими чи непотрібними. У цьому – великий оптимістичний заряд фільмів Ірини Правило.

1 Васильченко С. В. Мужицький ангел // Васильченко С. В. Мужицький ангел: Оповідання, повість, п’єси / Упоряд, передм. та приміт. Н. М. Шумило. – К.: Веселка, 2000. – С. 117