«Як у село приїхало кіно»

Автори сценарію Олександр Коваль, Тетяна Присяжна

Режисер Костянтин Крайній

Оператор Олег Зорін

Національна кінематека

України, 2013

Прем’єра короткометражної стрічки з такою назвою відбулася в Будинку кіно 17 січня 2013 року. Автори визначили її жанр як «документальна казка». Вочевидь, таке визначення укупі з дотепною назвою справді заінтригувало глядача: показ відбувався при повній залі. Не меншою причиною ажіотажу є і студія, яка фільм випустила: Національна кінематека України за останні роки мало тішила глядачів, тож її нова робота не могла не привернути увагу кіноманів.

Про село, в яке приїхало кіно, – таке визначення одразу породжує образ невеселої дійсності українського села і не менш невеселої дійсності українського кіно. Проте сценаристам О. Ковалю й Т. Присяжній і режисеру К. Крайньому вдалося нас здивувати: «Як у село приїхало кіно» – це історія української радянської актриси театру і кіно, заслуженої артистки України (2003) Людмили Алфімової (у «Весіллі в Малинівці» режисера А. Тутишкіна, 1967, вона зіграла роль солдатки Софії). Навіть не так історія, як спогади героїні та екскурс у її теперішнє повсякдення. У стрічці Людмила Алфімова згадує свою кінокар’єру, зокрема обрання на роль та зйомки «Весілля в Малинівці», запрошення до Ленінграда, яке вона відхилила через незгоду першого чоловіка переїхати туди, навчання в аероклубі, а найбільше – свого другого чоловіка та їхню історію кохання. А історія справді казкова, як нам і обіцяли творці стрічки: Людмила Алфімова залишила суєтне місто, зйомки і всі мистецькі амбіції та присвятила себе найголовнішому чоловікові у своєму житті, оселившись на Вінничині, у селі, де її другий чоловік був головою колгоспу аж до своєї смерті шість років тому і де вона мешкає донині, й залишати вже рідні місця і повертатися до міста наміру не має.

Спогади поєднано з краєвидами села, старими фотографіями, фрагментами з найвідоміших її стрічок – «Весілля в Малинівці» і «За двома зайцями», і навіть з кадрами з льотного поля, на якому вона почувається не менш упевнено, ніж на знімальному майданчику. У свої 77 років Людмила Алфімова є прикладом того, що життя може бути яскравим і радісним у будь-якому віці, й не лише у місті, а й на лоні природи, адже людина – сама творець свого щастя. Акторка бере участь у місцевих конкурсах борщу як учасниця (займаючи перші місця) і як член журі, не уявляє свого життя без авто і засліплює енергією не лише вживу, але й на екрані. Тож стрічка вийшла життєрадісною, динамічною, насиченою спогадами та енергією головної героїні. Ця енергія розливалася і кінозалою, де Людмила Іванівна була присутня разом з родиною. Після перегляду вона запросила всіх охочих до себе на фірмовий борщ, режисер К. Крайній та оператор О. Зорін пообіцяли продовження стрічки, а Національна кінематека України – ще кілька цікавих прем’єр у 2013-му. Тож бажаємо успіхів у реалізації задуманого і чекаємо нових українських (як солодко це звучить!) стрічок.