Найбільший і найважливіший в Іспанії Міжнародний кінофестиваль у Сан-Себастьяні тривав із 21 по 29 вересня 2012 року в 60-й раз і був осяяний присутністю таких мегазірок, як Річард Гір, Сьюзен Сарандон, Дастін Хофман, Томмі Лі Джонс, Джон Траволта, Еван МакГрегор, Бен Аффлек, Клаудіа Кардінале, Жан Рошфор, Ізабель Юппер, Рікардо Дарін, найвідоміша іспанська актриса Пенелопа Крус, режисер Олівер Стоун і ще багато цікавих особистостей, чия поява в Сан-Себастьяні зумовлена участю у фільмах, які входили до програм.

Фестиваль, свого часу започаткований групою комерсантів як показ кінофільмів, аби подовжити курортний сезон у Сан-Себастьяні, став Міжнародним і дійшов до свого 60-ліття як визначна подія у світі кіно. Навдивовижу мальовниче місто Країни Басків Сан-Себастьян на березі Біскайської затоки розташоване півколом уздовж берегової лінії, утворюючи своєрідну мушлю, і тому найголовніші нагороди фестивалю – Золота і Срібна мушлі.

Офіційна програма, до якої увійшло 18 повнометражних ігрових стрічок, розпочалася кінодебютом молодого письменника Ніколаса Джарекі «Арбітраж» (США) з Річардом Гіром і Сьюзен Сарандон, які зіграли подружню пару (уже вдруге). «Це – найкращі шлюби в моєму житті», – повідомила жартома Сьюзен Сарандон на прес-конференції після фільму. Напружений трилер, події якого розгортаються у світі фінансових магнатів, реалістично і правдиво показує обличчя бізнесменів, безпосередньо або опосередковано відповідальних за нинішню фінансову кризу. «Але хто з них опинився у в’язниці?» – питання режисера було риторичним.

«Золота мушля» дісталася французькому фільму «В домі» Франсуа Озона, який уже брав участь у фестивалі у 2000 і 2009 роках. У цьому фільмі дія відбувається в школі, де викладач французької мови серед недолугих творів своїх учнів-старшокласників помічає надзвичайний дар спостережливості в одного хлопця, який завжди сидить на останній парті. Заохочений викладачем, учень продовжує свої нотатки, проникаючи в домашню атмосферу двох сімей: одна належить до дрібної буржуазії, а друга тяжіє до інтелектуального і артистичного життя. Реальність і вигадка переплітаються, утворюючи певну примхливу гру. Але які темні наміри приховує юнак і до чого можуть призвести його інтриги?..

Якось Франсуа Озон побачив театральну п’єсу «Хлопець з останньої парти» іспанського драматурга Хуана Майорги і вирішив поставити за нею фільм, сам написав сценарій. Драматург на врученні нагороди висловив задоволення екранним втіленням свого твору. Франсуа Озон додав: «Фільм може піти як шляхом драми, так і шляхом комедії... Варто лише почати гру уяви, і все можна уявити». Щодо стану сучасного європейського кіно режисер висловився так: «Не треба перешкоджати творцям творити – так ми переможемо кризу...» Озону вручили Премію за найкращий кіносценарій.

Тему кіно в час кризи продовжив іще один із переможців, іспанець Фернандо Труеба, якого українські глядачі запам’ятали за фільмом «Belle Epoque» («Прекрасна епоха», 1993), увінчаним «Оскаром». Він, знявши 15 кінострічок, також лауреат «Срібного ведмедя», численних премій «Гойя». В Сан-Себастьяні було показано останню з його робіт – «Художник і його модель», де головні ролі виконали Жан Рошфор, Аїда Фолч і Клаудіа Кардінале.

В окупованій Франції 1943 року в невеличкому селищі поблизу кордону з Іспанією живе 80-річний скульптор разом з дружиною. Він давно вже полишив творити, проте його дружина, що сама колись йому позувала, зустрічає на вулиці привабливу іспанську дівчину, яка тікає від франкістської армії, і переконує чоловіка знов повернутися до мистецтва, взявши за модель молоду дівчину, а вона тимчасово мешкатиме в його заміській майстерні. Поступово між моделлю і скульптором встановлюються безпосередні, щирі стосунки, що допомагає старому, зневіреному в житті художнику надихнутися на створення останньої скульптури — прекрасної оголеної жіночої натури. Під час розмов з дівчиною скульптор повідомляє їй, що найкраще із усього, що існує в природі, це – жінка, а ще – оливкова олія... Роботу завершено, і дівчина йде від нього. Він з’їдає шматок хліба, змащений оливковою олією, і... вкорочує собі життя, вистріливши із мисливської рушниці, якою відлякував цікавих хлопчаків, щоб не заглядали у вікна майстерні. Фільм чорно-білий, що надає йому ностальгійного звучання. Фернандо Труеба отримав «Срібну мушлю» як найкращий режисер. Розмовляючи після вручення нагороди з журналістами, він із властивим йому почуттям гумору серйозно запитав: «Що, ще щось треба казати?» І коротко переповів історію свого життя: народився в Мадриді в бідній родині, де було восьмеро дітей, батько працював на трьох роботах, мати була домогосподаркою, в домі весь час перебували квартиранти, тож завжди було цікаво й весело... Можливо, тому вони з братом (Давид Труеба) і стали режисерами, щоб розповідати в кіно різні житейські історії. Стосовно ситуації в іспанському кіно Фернандо Труеба висловився рішуче і недвозначно: «Державні керівники від кіно, що не сприяють або навіть перешкоджають розвитку вітчизняного кінематографа, або нерозумні, або зловмисники... Країна без кіно неможлива! Будь-яке кіно, навіть невдале, важливе. Можна роками читати газети, дивитися новини по телебаченню, але за менш ніж дві години екранного часу ми потрапляємо в їхні міста, на вулиці, в судові інстанції, до них у домівки, в спальні, спостерігаємо їх самих і їхніх родичів, бачимо, що в них у холодильнику... І виходить, що вони – ніякі не поганці, які хочуть атомну бомбу, а нормальні, цілком достойні люди з усіма їхніми чеснотами...» Фернандо Труеба мав на увазі стрічку ірано-курдського режисера Бахмана Гобаді «Сезон носорогів» (Туреччина), що входила до Офіційної програми. «Кіно в будь-якій країні є незамінним елементом культури, воно – необхідне», – підсумував майстер.

Оператор «Сезону носорогів» Турай Аслані разом з режисером зумів передати трагедію як усього курдського народу, так і його поета, що просидів 30 років у іранській в’язниці. Турая Аслані відзначили Премією за кращу операторську роботу.

В Офіційній програмі був іще один чорно-білий кінофільм – «Білосніжка» (Іспанія–Франція), екранна версія відомої казки братів Грімм, та ще й стилізована під німе кіно, тож діалоги персонажів передають субтитри, що вимагає від глядача більшої уваги. До цього вдався молодий баскський режисер (він же й автор сценарію) Пабло Бергер і зробив це упевнено і цікаво. «Дивимося в минуле з метою спробувати зробити щось нове», – так охарактеризував він свою роботу. Проте «Білосніжка», так би мовити, адаптована під реалії Іспанії 1920-х років: десь на півдні, в Андалусії, відомий тореадор, не впоравшись із биком, опинився в інвалідному кріслі; його молода дружина помирає під час передчасних пологів, викликаних видовищем страшної поразки чоловіка; спритна і цинічна медсестра, що доглядає паралізованого тореадора, одружується з ним і заволодіває його маєтком і грошима; дитина від першої дружини врешті-решт потрапляє в батьків дім, та мачуха нещадно і безкарно знущається з неї. Коли дівчинка підростає і перетворюється на красуню, мачуха, звісно, наказує вбити її і покинути в темному лісі. Там її, напівмертву, знаходить мандрівна трупа карликів-тореадорів, які пропонують дівчині, що не пам’ятає навіть свого імені, подорожувати і виступати разом з ними і дають їй ім’я Білосніжка... Під час однієї з корид дівчині доводиться вискочити на арену, щоб урятувати від бика друга-карлика. Саме тут вона й демонструє свої здібності, знання кориди, вміння і хист! Адже батько таки встиг навчити її дечому... І вона пригадує, хто вона! Але злісна мачуха не забарилася об’явитися і піднести дівчині отруєне яблуко, аби та заснула вічним сном!.. Оригінальна версія класичної казки, сповненої пригод, емоцій і гумору, ще не була розказана так експресивно. Ця «Білосніжка» немовби заново прочитана в ключі Вальє-Інклана, збагачена естетичними посиланнями на Веласкеса, Гойю і андалуського художника кінця ХІХ століття Ромеро де Торреса. Сам Пабло Бергер отримав Спеціальну премію журі. Режисер вважає, що його успіх багато в чому завдячує відомій актрисі Марібель Верду, яка виконала роль мачухи. Втім, журі фестивалю звернуло увагу на роль зневаженої сирітки, що її зіграла молода талановита актриса кіно і телебачення Макарена Гарсія, і визнало її кращою актрисою разом із так само молодою, але непрофесійною актрисою Кейті Косені, виконавицею однієї з головних ролей у франко-канадському фільмі «Foxfire», яку поставив Лоран Канте, добре відомий на цьому кінофестивалі, де кращі його фільми, що здобували свого часу венеціанського «Золотого лева» і каннську «Золоту пальмову гілку», були показані в програмі «Zabaltegi-Perlas» (Відкрита зона. Перлини»).

Найкращим актором став іспанець Хосе Сакрістан за роль смертельно хворого найманого вбивці у фільмі з дещо дивною назвою «Мертвий і бути щасливим» Хав’єра Ребольйо. Фільм знімався на колесах, знімальна група подолала дві тисячі кілометри дорогами Аргентини, «супроводжуючи» головного героя, який намагається дістатися до місця, де відбулося його перше наймане вбивство, перш ніж помре він сам. Хав’єр Ребольйо стверджує, що його фільм, «road movie», не є суперечливим, радше парадоксальним. Цей фільм також здобув Премію FIPRESCI. Вже стало традицією, що Міжнародна федерація кінопреси щороку вручає Ґран-прі саме на МКФ у Сан-Себастьяні. На цьому, ювілейному, нагороду здобув фільм «Любов» (Франція–Німечина–Австрія) Міхаеля Ханеке, що на останньому Каннському фестивалі був удостоєний «Золотої пальмової гілки».

Програма «Відкрита зона», що має на меті розповсюдження і популяризацію кінотворів, поділялась на дві складові: «Перлини» (кращі фільми з інших фестивалів) і «Нові режисери» (що цього разу налічувала 17 повнометражних ігрових стрічок і перетворилася на самостійну програму). Переможець програми «Нові режисери» отримує премію 90 тисяч євро, яка певним чином розподіляється між автором фільму і його дистриб’ютором в Іспанії. Ним став молодий чилійський режисер Фернандо Гуццоні зі своїм першим повнометражним фільмом «Собаче м’ясо» (Чилі–Франція–Німеччина). Головний герой – той, хто жорстоко мучив людей під час режиму Піночета, неосвічена особа, що колись займалась жахливими речами і тепер намагається повернутися до життя, вийти з ізоляції. «Це тема, від якої в Чилі ще не відгородилися, бо кожного дня відбувається щось таке, що змушує знову переглянути той страшний період», – зазначив Фернандо Гуццоні. Головну роль виконує Алехандро Гоїк, який сам був затриманий і піддавався тортурам в результаті воєнного перевороту 1973 року в Чилі – він і надихнув молодого режисера на цей фільм.

Запам’яталася ще одна робота з програми «Нові режисери», це фільм китайського режисера Хао Цзе «Пісні Тьєдана про любов». Фільм вразив чистотою і свіжістю світосприйняття, поетичністю, ліризмом і водночас гумором у зображенні життя простих селян. Тьєдан, шестирічний хлопчик з бідного села, закохується у молоду дівчину, сусідку Мей, яка виконує китайські пісні у традиційному стилі ер-рен-тай, і проносить цю любов через усе життя, яке присвячує музиці і співу, незважаючи на те, що за виконання цих пісень його батькові під час Культурної революції викололи очі... Вірність коханню і покликанню, незнищенність добра і любові – тема, поетично висловлена у фінальному епізоді, коли знову з’являється Тьєдан – шестирічний хлопчик, що біжить краєм поля, на якому квітнуть соняшники (такий близький серцю українського глядача образ!), біжить під звуки тієї самої традиційної китайської народної музики, яка подолала всі заборони і продовжує звучати як символ душі народу. Цей зворушливий фільм не отримав жодної відзнаки, проте осяяв чи не весь кінофестиваль...

Крім згаданих, у рамках Сан-Себастьянського фестивалю діяло ще 15 різноманітних програм, серед яких успіх мала і започаткована на попередньому фесті «Кіно і гастрономія».

Традиційною вже стала «Made in Spain» – позаконкурсна програма кращих іспанських фільмів, серед яких були переможці фестивалю в Малазі. Це – «Мед із цвіту апельсинів» баскського режисера Іманола Урібе, двічі удостоєного «Золотої мушлі» в Сан-Себастьяні, «Дикі діти» Патрісії Феррейри, «Мовчання серед снігів» відомого режисера і продюсера Херардо Ерреро – трилер на тлі воєнних дій так званої Блакитної дивізії під Ленінградом (спільне виробництво з Литвою), новий фільм Ісіяр Больяін «Катманду – дзеркало в небі» – усього 16 повнометражних ігрових, документальних і анімаційних.

Відбулася також ХІ Міжнародна зустріч студентів кінофакультетів, де було показано 19 короткометражних студентських робіт з кіношкіл Іспанії, Великобританії, Франції, Німеччини, Чилі, Мексики, Куби, Аргентини, Ізраїлю, Польщі, Румунії, Чехії.

Щорічну премію «Доностія» (друга назва Сан-Себастьяна) отримали аж три голлівудські зіркові актори: Томмі Лі Джонс, Еван МакГрегор і Джон Траволта. Всі троє виконували головні ролі у фільмах, показаних на фестивалі.

Оскароносний Томмі Лі Джонс разом із Меріл Стріп зіграли подружжя, що втратило інтерес одне до одного, проживши в шлюбі 30 років. З ініціативи дружини вони звертаються до відомого сексолога, який мешкає у містечку з промовистою назвою Hope Springs. Таку назву має і сам фільм режисера Девіда Френкеля, показаний у програмі «Відкрита зона. Перлини».

Еван МакГрегор, шотландець за походженням, що мешкає в Лос-Анжелесі, вважається одним із кращих акторів своєї генерації: кілька фільмів, в яких він брав участь, були удостоєні «Оскара». Цей актор працював зі Стівеном Содербергом, Романом Поланським, Вуді Алленом. В Офіційній програмі було показано драму «Неможливе» (США) Хуана Антоніо Байони, засновану на реальних подіях. Еван МакГрегор виконав роль батька сімейства, що потрапило під час відпочинку в Таїланді в епіцентр цунамі 2004 року і намагається вижити під час цієї спустошливої катастрофи.

Джон Траволта не потребує реклами, він відомий як актор, двічі номінований на «Оскар», проте мало хто знає, що він ще й заслужений пілот, який на Боїнгу-707 постачав їжу і медикаменти у Нью-Орлеан після урагану «Катріна» у 2005 році, а в 2010-му був добровольцем під час ліквідації наслідків землетрусу на Гаїті. Джон Траволта виконав одну з головних ролей у фільмі Олівера Стоуна «Дикі» (США). В цій напруженій драмі йдеться про зіткнення мексиканського наркокартелю з трьома друзями, що проживають у невеликому містечку на півдні Каліфорнії і займаються прибутковим бізнесом: вирощують і продають найкращий з усіх сортів маріхуани. А отже, з точки зору більш потужних конкурентів є «дикими», яких треба або приєднати, або знищити... Але вони не враховують, що троє молодих друзів – це два чоловіки й чарівна жінка, які утворюють своєрідне тріо коханців, і їх не просто здолати... Олівер Стоун був нагороджений Спеціальною ювілейною премією «Доностія-60» разом із Дастіном Хофманом, що теж брав участь у фестивалі як режисер. Його режисерський дебют «Квартет» показали в Офіційній програмі. Розповідає фільм про життя в притулку для літніх оперних співаків, розмірений ритм якого порушується прибуттям колишньої дружини головного героя, з яким вони розлучилися через непорозуміння, пробувши у шлюбі близько доби... І виходить, що в будь-якому віці можливе примирення! Дастін Хофман створив свій перший фільм на нев’янучу тему: «Коханню всякий вік підвладен».

Сан-Себастьян-60, незважаючи на европейську економічну кризу, продемонстрував надзвичайно багату і різноманітну палітру фільмів з усього світу. Лауреати головних фестивальних нагород Франсуа Озон і Фернандо Труеба, не змовляючись, висловили впевненість, що і на 61-му Міжнародному кінофестивалі в Сан-Себастьяні рівень фільмів буде так само високий.

Сан-Себастьян - Мадрид - Київ